UA

Світлої пам’яті Михайла Станкевича

 

16 березня 2017 року на 68 році життя помер визначний український мистецтвознавець, етнограф, культуролог, член Національної спілки художників України, голова Спілки критиків та істориків мистецтва, доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України СТАНКЕВИЧ Михайло Євстахійович.

Народився Михайло Євстахійович Станкевич 1 серпня 1948 року в селі Жизномир, що в трьох кілометрах від міста Бучача на Тернопільщині, куди перебралася його родина на постійне проживання у 1953 році. Вчився у Бучацькій середній школі № 1 і місцевій художній школі. З 1964 по 1968 роки навчався на відділі художньої кераміки у Косівському училищі прикладного мистецтва (педагоги – Василь Аронець та Григорій Колос). Працював вчителем образотворчого мистецтва і креслення у Бучацькій СШ № 1 (1970-1972 рр.), художником-оформлювачем Бучацького ливарно-механічного заводу (1972-1973 рр.). За порадою видатного вченого Григорія Логвина у 1972 р. Михайло Станкевич поступає на факультет теорії та історії мистецтва Київського державного художнього інституту, який закінчує у 1978 році. Вчителями з фаху були такі корифеї вітчизняного мистецтвознавства як Платон Білецький, Юрій Асеєв, Людмила Міляєва, Олександр Тищенко, Людмила Сак.

Із 1974 по 1980 рік працює викладачем етики й естетики в Бучацькому радгоспі-технікумі.

У 1980 році Михайло Євстахійович розпочинає роботу на посаді молодшого наукового співробітника Музею етнографії та художнього промислу Академії наук України (сьогодні Інститут народознавства НАН України). Тут його наукові орієнтири формуються під впливом таких відомих вчених як Юрій Гошко, Антін Будзан, Віра Свєнціцька, Раїса Захарчук-Чугай, Микола Моздир, які підтримали молодого науковця у прагненні продовжити працю над розпочатою ще у студентські часи темою про українські народні витинанки. У перший ж рік роботи (1981) М.Станкевич підготував у Музеї етнографії та художнього промислу велику ретроспективну виставку «Українські витинанки». А уже через п’ять років виходить друком його однойменна монографія і 1986 року відбувся захист кандидатської дисертації «Прорезной орнамент в системе декора украинского жилища» у Науково-дослідному інституті теорії та історії мистецтва Академії мистецтв СРСР (Москва).

Із здобуттям Україною незалежності Михайло Станкевич у 1991 році очолив відділ народного мистецтва Інституту народознавства НАН України. За його безперервного керівництва до 2008 року співробітниками відділу розпрацьовувались ґрунтовні дослідження з питань українського мистецтва, зокрема, вагомі колективні праці: «Українське сакральне мистецтво у 3-х томах», «Хрест в українському мистецтві», «Українське сакральне мистецтво. Словник», «Українське народне мистецтво: Порівняльний аспект», «Українська кераміка в 3-ох томах», «Українське мистецтвознавство: Ілюстрований довідник». М. Станкевич не належав до кабінетних науковців, великої ваги у роботі він надавав польовим дослідженням, брав участь у наукових експедиціях, у багатьох з них був керівником.

У 1995 році багатолітня праця Михайла Станкевича над темою «Українське художнє деревообробництво XVII–ХХ ст.» завершилася успішним захистом докторської дисертації.

Поряд із науковою роботою Михайло Євстахійович з 1996 року викладав у вищих навчальних закладах: Тернопільському національному педагогічному університеті імені Гнатюка, Національному університеті «Львівська політехніка» (1999-2013 рр.), Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка (2000-2008 рр.). З 2008 року очолював кафедру дизайну і теорії мистецтва та Спеціалізовану вчену раду по захисту кандидатських дисертацій у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, також був членом Спеціалізованих вчених рад у Львівській національній академії мистецтв та Львівській національній музичній академії. У 2001-2006 роках був призначений експертом ВАК України, впродовж багатьох років очолював секцію мистецтвознавства Львівської організації Спілки художників України.

Михайло Станкевич був ініціатором створення та головою Львівської міської громадської організації «Спілка критиків та істориків мистецтва», заснованої у 1998 році, а також головним редактором спеціального щорічного видання «Мистецтвознавство». Його зусиллям побачили світ вісімнадцять наукових збірників, на сторінках яких, поряд із знаними вченими, мали можливість публікуватись і дослідники-початківці. Михайло Євстахійович дбав про виховання молодих науковців – під його керівництвом було успішно захищено 26 кандидатських і одна докторська дисертації. Він був Лауреатом премії імені Святослава Гординського (2004 р.); нагороджений Срібною медаллю Національної академії мистецтв України (2008 р.) та Лауреатом премії імені братів Лепких (2010 р.).

Михайло Станкевич – одна з найбільш яскравих персоналій в галузі історії і теорії художньої культури, автор численних організаційних ініціатив, фундаментальних наукових праць, теоретико-методологічних розробок, культурологічних проектів, які набули значного резонансу в професійних колах. Його спадщина налічує 223 наукові публікації, серед яких індивідуальні монографії «Українські витинанки. – Київ: Наукова думка, 1986. – 124 с.: іл.», «Українське художнє дерево ХVI-ХХ ст. – Львів: ІН НАНУ, 2002. – 480 с.: іл.», «Бучач та околиці. Маленькі образки. – Львів: СКІМ, 2010. – 256 с.: іл.»; збірники вибраних праць «Автентичність мистецтва. Питання теорії пластичних мистецтв. – Львів: СКІМ, 2004. – 192 с.: іл.» та «Теорія рами. – Львів: СКІМ, 2015. – 167 с.: іл.»; навчальний посібник «Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1992. – 272 с.: іл.» у співавторстві з Є.А. Антоновичем та Р.В. Захарчук-Чугай, «Словник українського сакрального мистецтва. – Львів: ІН НАНУ, 2006. – 288 с.: іл.» за науковою редакцією М.Станкевича, «Скульптура Володимира Мельника: альбом. – Тернопіль, 2000. – 62 с.: іл.», а також численні теоретичні статті у фахових та періодичних виданнях.

Усе своє життя, всю неймовірну потугу творчості Михайло Євстахійович присвятив улюбленій справі. Це був дослідник з рідкісною ерудицією, логікою, аналітичним мисленням. Будучи науковцем з активною життєвою позицією, попри важку недугу, він до останніх днів працював – готував до друку книгу «Етноестетика». Нереалізованими залишились ще чимало задумів…

Рідні, друзі, колеги, учні, уся науково-мистецька спільнота глибоко сумують з приводу неймовірно важкої втрати та усвідомлення того, що відійшов у Вічність видатний Вчений, талановитий Вчитель і Людина з великим серцем. Царство небесне його душі і вічная пам’ять!

 

Романа Мотиль

22 - 24 березня 2017 року вчені відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАНУ (ІН НАНУ) завідувач відділу к. мистецтв. Людмила Герус, с. н. с., к. мистецтв. Олена Федорчук, м.н.с. Тетяна Куцир взяли участь у роботі журі обласного конкурсу дитячої та юнацької творчості з декоративного-ужиткового мистецтва «Таланти твої, Україно» у Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини «Погулянка» (ЦТДЮГ). Цей конкурс постав у 1993 році і набув визнання не лише на Львівщині, об’єднавши досвід педагогів та бажання вихованців мистецьких шкіл, студій, гуртків у справі збереження, продовження й розвитку давніх і багатих мистецьких традицій регіону. Особливістю конкурсу, що відрізняє його від багатьох інших, є, окрім представлення домашніх робіт, підтвердження свого уміння виконанням завдань, безпосередньо під час його проведення. Традиційно творчі здобутки юних митців репрезентує виставка, яка цьогоріч відкриється 29 квітня. Від 2005 року за результатами конкурсу виходить каталог із творами переможців.

Дійова співпраця між організаторами конкурсу відділом образотворчого та ужиткового мистецтва ЦТДЮГ та відділом народного мистецтва ІН НАНУ склалася від часу заснування конкурсу та виявляється у наданні вченими методично-консультаційної допомоги педагогам, проведенні лекцій. У межах цієї співпраці зусиллями вчених відділу народного мистецтва активно поширюються дослідницькі проекти за темою українського декоративно-ужиткового мистецтва. Одним з таких ініційованих відділом заходів став науково-практичний семінар «Декоративно-ужиткове мистецтво у збірках львівського Музею етнографії та художнього промислу: історико-культурна цінність та перспективи її актуалізації» на Всеукраїнському пленері з ужиткового мистецтва та обласному етапі конкурсу «Таланти твої, Україно!».

Впродовж двох десятків років взаємодія між науково-дослідним та позашкільним навчально-виховним осередками успішно реалізує соціальні запити українського суспільства на забезпечення розвитку у дітей здібностей і нахилів до художньо-творчої діяльності на принципах національної спрямованості, які передбачають поєднання загальнолюдських та національних естетичних надбань.

 

Людмила Герус, завідувач відділу к. мистецтв.

Збори колективу наукових працівників Інституту народознавства НАН України

 

У вівторок 4 квітня 2017 року о 13.00 год.

в актовому залі Інституту народознавства НАН України (Львів, проспект Свободи, 15) відбудуться

Збори колективу наукових працівників

Інституту народознавства НАН України.

 

Порядок денний: вибори директора

Інституту народознавства НАН України.



 

                                  Оргкомітет з проведення виборів

                                    Виборча комісія

Академік НАН України Степан Павлюк:

«Рятуймо українську науку!»

Наприкінці 2015 року Президент України Петро Порошенко підписав нову редакцію Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Через якийсь час Петро Олексійович у своєму Твіттері намагався запевнити громадян України: «Цей Закон відкриває перед наукою унікальні перспективи. Перед науковцями, які хочуть перетворити Україну в сучасну європейську державу». Цікаво, які думки викликали ці запевнення керівника країни у самих науковців? Про це ми запитали у директора Інституту народознавства НАН України академіка НАН України Степана Павлюка.

  • Пане Степане, як науковці Вашої установи практично намагаються (цитую Президента), перетворити Україну в сучасну європейську державу?

«Власне міста визначають майбутнє…»

Успіх у науковій сфері можливий, якщо кваліфікація вчених досягає або перевершує рівень сучасних європейських чи світових професійних інтелектуалів. Такі вимоги панують у системі нашої реально Академії наук, і вони, власне, закладені перед колегами Інституту народознавства. З більшістю цих вимог я задоволений. Мене тішить, коли схвалюю документи для участі у наукових зустрічах у світових інтелектуальних центрах з різних питань соціогуманітарних наук. У такий нелегкий, але ефектний і ефективний спосіб українська наука інкорпорується у світовий інтелектуальний простір, навіть у таких проблемах, які й не особливо притаманні для світу – як, скажімо, національна культура ( у широкому розумінні цієї суспільної сфери).

Звичайно, світові науково-педагогічні центри дуже зацікавлені у фундаментальних природничих дослідженнях, а на традиційну культуру більше звертають увагу з позиції естетичного зацікавлення. Але – увага! Дізнаючись, вони все більше захоплюються, і цей стан переростає у стан прискіпливого і уважного вивчення. Маємо у цьому процесі добротні наслідки, коли плануються синтетичні наукові проекти, до яких залучені вчені Інституту. Однак, головне – результати.

Як на міжнародному науковому поприщі, так і для реальних практичних наслідків у своєму рідному суспільстві, владні інститути потрібно забезпечити далеко здібнішими, професійнішими, патріотичнішими інтелектуалами, які хоча б опанували істину, що наука необхідна не тільки для знань про Всесвіт, але й про тактику і стратегію розвитку свойого народу. То ж для справи успішної розбудови держави необхідно з’ясувати поведінкову культуру, а з цим і – потенційні ресурси, які можна було б подесятерити, якби врахувати емоційно-естетичну складову його характеру. Оперувати такими нюансами можуть керівники, наділені владою, з настановами добропорядності, Християнської етики. А вони, на жаль, виявились бездарними, безвольними «самохватами», залишивши наукову сферу на самовиживання, катастрофічно обмеживши фінансування галузі.

Необхідно підкреслити прикру тенденцію на різке зменшення фінансування, особливо – в останнє десятиліття.

Академічна наука зберегла і утвердила прикметну стильову ознаку – фундаментальність наукових ідей не лише прикладної, але й соціогуманітарної сфери, усвідомлюючи, що нове українське суспільство вимагає істотного «ремонту» гуманітарних дисциплін від здебільшого фальшивої імперсько-комуністичної історіософії. І цей «ремонт» повинен був здійснюватися на наукових засадах об’єктивності, всеохопності, ґрунтовності й обов’язково – послідовності вивчення того чи іншого суспільного явища, за винятком фрагментарності.

Реальність цих академічних настанов на суспільний виклик проявилася в усьому соціогуманітарному спектрі наук, принципово змінивши радянські ідеологічні акценти, що стало методологічною основою для висвітлення суті національної пам’яті, історії, культури, світоглядності.

Уже не розколисують своє етнічне походження три східнослов’янські народи в історіографічній колисці російської імперської ідеології. Українські вчені довели, що кожен народ, щоб бути повноцінним, мусив мати свою колиску. Бо ж відомо, що недоглянуте дитинство може спричинитися до неадекватної поведінкової культури дитяти – у народі кажуть: “важка дитина”. Та й Іван Мазепа – уже не проклятий народом, і наші політичні лідери, і діячі науки, культури, письменники – уже не буржуазні запроданці, і січові стрільці та воїни УПА захищали таки свою Вітчизну від різних окупантів.

А яка подвижницька праця закладена академічними вченими-літературознавцями, щоб без купюр можна було прочитати ввесь літературний процес в Україні!?

Я цим хочу підкреслити, що, завдяки академічному стилю, системній методиці, методології, творчим навикам, згромадженню гідних вчених в академічних установах, можливе послідовне повновартісне дослідження будь-якого суспільного явища, уникаючи епізодичності, поверхового насвітлення, банальної міфологізації.

Академічні вчені-етнологи, мистецтвознавці повернули з небуття заборонені в радянську епоху теми етногенези українців, етнічної історії, цілісного культурно-мистецького процесу в Україні. Завдяки працям відомих сучасних українських мистецтвознавців можливо було визначити рівень і місце національної художньої культури в контексті Європи, цілісно охопити українську художню культуру в європейському контексті. Але це можливо лише за наявності відповідного творчого середовища, у якому уже були напрацьовані дослідницькі традиції, праця велась у певному алгоритмі, фундаментально, формувалась мистецтвознавча школа.

Стиль академічних інституцій уможливлював реалізацію цілісних творчих проектів – як це можна простежити на прикладі мистецтвознавчого осередку Інституту народознавства НАН України, коли були створені ґрунтовні дослідження про українську малярську культуру, виконані відомим вченим Павлом Жолтовським і його учнями. Інший відомий вчений – лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Володимир Овсійчук чи не вперше в Україні довів синхронність розвитку української художньої культури і суспільства з європейською існуючою практикою у середньовіччі, зокрема  в часі Ренесансної епохи. У новітню українську добу вчені розпрацювали наукову програму дослідження мистецької культури України в діахронії, на всьому тисячолітньому проміжку буття українців.

Не роблячи некоректних закидів вченим з-поза меж Академії наук, все ж, слід відзначити, що організація творчих проектів за академічним алгоритмом важко уявляється.

Ще одна ілюстрація. Чорнобильська катастрофа. Міг буквально щезнути на очах унікальний архаїчний пласт традиційної культури Полісся. Академія наук, маючи у своїй системі відповідні інститути, доручила розпрацювати державну програму для мінімізації страхітливих наслідків атомної катастрофи у сфері культури і її реалізації Інституту народознавства. Починаючи з 1994 р., понад півсотні вчених з академічних інститутів – дуже часто з Ліною Костенко, щороку у межах трьох місяців скрупульозно фіксували виявлені у кожному зі сіл першої і другої зон, частково – третьої, а також – у переселенців, усе, що стосувалося традиційної культури, побуту, археології, краєзнавства, навіть етнодіалектології тощо. Уже декілька сотень сіл щезли з карти України. Залишився виняткової вартості зібраний вченими матеріал із життєдіяльності населення Поліського краю. Це була по-справжньому подвижницька праця переважно академічних вчених.

Інший аспект. Новітня українська доба у стані формування стратегії розбудови і стабілізації суспільства, уникнення кризових явищ.

На жаль, досі були поза увагою державних чиновників виявлені негативні тенденції у етнокультурній сфері держави, без полагодження яких не мислиться належне виховання гідності за свою країну, історію, культурні набутки, і, врешті, самоетноідентифікація – бути українцем, з пристрастю відстоювати свою Державу, змагатися за її розквіт.

У цьому контексті вагомими стали здобутки вчених про субкультуру українського міста. Зрозуміло, що місто акумулює у собі, абсорбує без огляду на естетичні, моральні чи аморальні прояви, масову сучасну культуру; через місто проходять інформаційні потоки, що теж впливає на становлення особи. Не володіти знаннями про виникнення сублокальних груп і їх взаємодію; про “приблатньону” субкультуру, творену маргіналами із середовища соціально невлаштованих людей, наркоманів тощо, значить пустити розвиток міста і держави на самоплив.

Етнокультурні аспекти конкретних особливостей рецепції різними етносоціальними групами міського населення, інформації масс-медіа та новітньої реклами, котра впливає не лише на ті чи інші настанови, очікування, та стереотипи мислення різних груп мешканців міста, але й на сам стиль життя, на систему ціннісних орієнтацій, на повсякденні стосунки і навіть на вербально-комунікативну поведінку мешканців міста, – усе це актуалізує дослідження урбанізації.

У академічному середовищі розгорнуто дослідження в галузі урбаністичної етнології з огляду на їх вкрай важливий прикладний характер у ділянці етнополітики, мовного будівництва, деколонізації міської культурно-цивілізаційної сфери. Адже саме міста сьогодні визначають усі головні перспективи сучасних етносоціальних та етнокультурних процесів України. У багатьох містах та великих міських агломераціях національно свідомі українці, на жаль, ще не мають адекватного для себе культурного і спілкувальницького довкілля: почувають себе наче в діаспорі.

Комунікативно-контактна мережа великих міст України з її цілковитим домінуванням російського мовлення та російської вуличної субкультури наче “випадає” із живої тканини українського етнокультурного організму. З іншого боку, загальновідомо, що власне міста як осередки, де концентрується не тільки людність і промисловість, але й культура, наука, шоу-індустрія, інформація, розмаїті можливості рекреації тощо, визначають майбутнє, визначають перспективи усіх соціальних, у тому числі – етносоціальних процесів. Усі наймодерніші інновації, усі “ембріони” майбутнього, усі визначальні вектори суспільно-політичного розвитку зароджуються і формуються саме в містах. Тому українство поза містом означає тільки одне: українство – поза добою, українство без майбутнього, українство без перспективи.

  • Як розуміти, що в Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» держава повинна виділити з бюджету на науку щонайменше 1,7% ВВП, а в Законі «Про державний бюджет України на 2016 рік» ці видатки становили лише 0,16% ВВП?

«А схеми все одно працюють»

Якби керівники держави не були настільки очерствілі (за винятком Президента України Леоніда Кучми), зокрема, в останньому десятиріччі, а залишилась би в душі хоч часточка сорому, то не ганьбились би перед світом фактом здирливо зменшеного виділення коштів на НАН України у десять разів !!!!!????? Ні-ні не десять відсотків, а більше ніж у десять разів! Із закладеної Законом норми 1,7 % від ВВП, вдумайтесь – лише 0,16%! І вдумайтесь ще в інший парадокс – НАК «Нафтогаз України» є теж державною установою, де оплата праці також повинна бути врегульована до розумного рівня, а той же час «благодійний» Уряд ухвалює тарифні ставки керівництву цієї установи у таких розмірах, що складається враження про урядове божевілля. Керівнику держустанови затвердили місячний оклад у два мільйони (2 000 000) грн., а наглядовій раді – у межах 800 000 тис. грн.?!

Для Інституту народознавства, в якому є вчені найвищої кваліфікації – академіки, члени-кореспонденти, лауреати Національної премії ім. Т.Шевченка та ін. (усього 188 працівників), виділили аж 840 000 тис. грн.(!). як місячний кошторис на всі видатки (?). Мовляв, ні в чому собі не відмовляйте, на зарплату заледве вистачить 50-55% (!?), до зовсім мізерної зарплати, яка в середньому становить 6-7 тис. грн. А які захмарні зарплати в багатьох інших державних компаніях та державних службах? Чи не сміхотворно звучить виправдання від державних очільників стосовно вписаних зарплат – щоб не крали?! Жах! Цілі полчища правоохоронців, сплачувані за наші кошти, чим займаються? Можливо, забезпечують безпеку господарів вищої владної касти? Напевно, у цьому правда… і в цьому трагедія! А над сумирними і покладистими вченими можна і познущатися. Для влади цілком нормально, що керівник НАК «Нафтогаз України», який нічогісінько не виробляє, оплачуваний у два з половиною рази більше, аніж ввесь колектив Інституту, який за принизливо низьку платню завзято розкриває для світу велич Нашої історії і культури!

  • Як Ваша установа добивається реалізації суворої вимоги – привести штатні розписи  у відповідність із новими умовами оплати праці в межах наявних коштів?

З гордістю завжди говорю про своїх колег за добротні творчі здобутки і пишаюся ними за виявлене завзяття, безпосередню участь у майданних протестах. Справді, національна відданість спрацьовує на рефлексному рівні, а ще такий стан підсилює знання справжньої історичної долі народу, його гідної поведінки. Тому лихоліття науки, які почалися з уряду Яценюка і продовжуються урядом Гройсмана, допоки витримують. А для мене така ситуація жахітлива. Деяке «жебрання», максимальна економія буквально на всьому і підбадьорення на зразок – «Завжди так не буде! Буде ще гірше!», якось пом’якшує нестерпність.

2016 року на вченій раді дійшли спільної і єдиної згоди, що необхідно перед суспільством засвідчити, що інтелектуали спроможні себе боронити. Підготовлені звернення керівникам держави, підтримані академічною спільнотою України і солідарно заманіфестовані численними мітингами, змусили черствих до науки урядовців вийти на розмову. Начебто зрозуміли і погодились дане питання полагодити позитивно. А насправді – фінансово ще погіршили і так жалюгідне виживання вчених в Україні.

Блюзнірству урядових чинників немає меж. Уявити лишень рівень лицедійства  – формально зарплату підвищили і в 2016 році, і в 2017 році по 20%, але фінансово не забезпечили (!?). Лицемірне дійство перед суспільством загрожує масовим скороченням  інтелектуального багатства нації. Вимагають оптимізувати чисельність академічних установ, тобто їх скорочувати, при тому, що в Україні уже нині кількість вчених у співвідношенні до кількості населення – найнижча в Європі. При такій вимозі, в Інституті близько 30 вчених підпадає під скорочення.

Дякую моїм колегам, що прийняли пропозицію – зберегти високопрофесійні кадри вчених, жертвуючи повним заробітком, погодившись на неповний робочий день. Так і виживаємо! Щоб так вижили урядовці!

  • Як сприймають працівники Вашої установи п.1. статті 36 Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», який проголошує «Оплата праці наукового працівника повинна забезпечувати достойні матеріальні умови для його ефективної самостійної творчої діяльності…»?

З гумором. Що від неадекватних чиновників можна очікувати – крім популістських заяв?!

  • Чому саме науку зробили най безболіснішим напрямом, на якому країна може ефективно економити бюджетні кошти?

Насправді важко пояснити, чому урядовці силкуються  таким способом «реформувати» науку. Адже це означає загубити, знищити галузь, завдяки якій окремі мудрі правителі зробили заможнішими свої суспільства. Не виглядає так, що вони цілковиті дурні! Очевидно, що – невігласи і одноденки, а, можливо, і дещо серйозніше… Ідеями вчених-природничників захоплюються у світі, а дещо і реалізують. А в нас готові унікальні технологічні проекти абсолютно не цікавлять уряд. Вони ж навіть не задумуються про створення рецепієнтних умов для використання на благо суспільства виняткової науково-прикладної ваги напрацювання. Зате скільки блюзнірських реплік про затратність Академії наук, коли кошторис далеко менший на всю Академію наук, аніж на середньоєвропейський вуз! Вдумайтесь тільки!?

  • Скільки молоді ще залишиться в Україні через п’ять років, якщо влада «не подорослішає» у своєму розумінні справжньої ситуації в науці та науково-технічній діяльності?

Небезпечно, скандально мало, з такою винищувальною для науки політикою молода генерація захоче одержимо підтримати авторитет української науки. Молоді талановиті люди покидають Україну, і ними користуються інші держави. А влада збільшує до непристойності чиновникам зарплати, щоб не крали? А схеми все одно працюють!

  • То як все ж таки, на Вашу думку, домогтися, щоб бодай хтось з владних чинників у державі таки думав про її майбутнє?

Допоки злодії при владі, я не маю рецепту, як привернути її до унікального, чистого джерела для покращення добробуту населення, а не лише – для купки владних глитаїв, які ненаситно позирають на деяку земельку при окремих академічних установах, бо з врізання бюджету на науку якихось 700-800 млн. грн. – для них це кишенькові гроші.

На завершення – заклик до суспільства: рятуймо українську науку (і все інше) як національний престиж у світі і багатство для кожного!

  • Дякую, пане Степане за щиру розмову. Можливо, чиновники з владних коридорів ще таки дещо читають – то ж візьмуть до уваги Ваші міркування?

Будемо сподіватись. Хоча… Вважаю за необхідне закликати всіх, передусім владу: «Рятуймо українську науку!».


 

Спілкувався Богдан Залізняк

керівник прес-центру наукової журналістики

ЗНЦ НАН України і МОН України

Інформація про найважливіші результати діяльності Інституту народознавства НАН України у 2016 р.

 

Упродовж 2016 року колектив вчених Інституту народознавства НАН України працював над дослідженням семи перехідних тем:

  1. "Матеріальна та духовна культура українців в народознавчому дискурсі: традиції та інновації" (2016-2020 рр.)

  2. "Трансформаційні процеси традиційної культури українців: сучасна дискусія глобального та національного" (2016-2020 рр.)

  3. “Фактор етнічності в динаміці сучасних соціокультурних процесів: українці в глобалізованому світі” (2012-2016 рр.)

  4. "Культурна спадщина в українських музеях: збереження та сучасна інтерпретація" (2016-2020 рр.)

  5. "Синтез художньо-образних та функціональних засад в українському декоративному мистецтві" (2013-2017 рр.)

  6. “Проблеми історико- та лінгвофольклористичних досліджень в Україні" (2013-2017 рр.)

  7. “Українське мистецтво у просторі європейської культури: стилі, напрямки, творчі особистості” (2014-2018 рр.)

У 2016 р. розпочато роботу над трьома темами та завершено роботу над однією темою.

 

За результатами здійснених досліджень підготовлено рукописи 11 індивідуальних монографій загальним обсягом 179 авт. арк., серед них:

  • “Історія української фольклористики. Т. 1. Фольклористика преромантична і роматична” (26 авт.арк.)

  • “Дерев’яні храми українців Карпат” (33 авт.арк.)

  • “Бджільництво в контексті української обрядовості: семантико-етнологічний аспект” (20 авт.арк.)

  • “Вижити – значить перемогти. Повсякденне життя українок-невільниць ГУЛАГу 1940-50-х роках” (20 авт.арк.)

  • “Сенсологія людського єства: нова філософська антропологія” (18 авт.арк.)

  • “Українські народні в’язані вироби кінця XIX – початку XX століття: історія, типологія, художні особливості (За матеріалами західних областей)” (11 авт.арк.)

Підготовлено 90 наукових статтей загальним обсягом 126,28 авт. арк.

Всього наукові співробітники Інституту підготували 509,51 авт.арк. текстового матеріалу, що в середньому становить 6 авт.арк. на кожного наукового співробітника.

 

У 2016 році опубліковано 17 книжкових видань, загальним обсягом 340,65 друк. арк., серед них:

  • Павлюк C., Пилип’юк В. Окрилений мистецтвом. – Львів: Видавництво “Світло й тінь”, 2016. – 152 с.

  • Ганна Горинь. Народні шкіряні вироби українців. Витоки, становлення і розвиток традицій / Упоряд. О.А. Сапеляк, О.І. Никорак. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2016. – 255 с.

  • Сегеда С.П. Пантеон України. Кн. 1: Місця поховань визначних діячів української історії та культури. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2016. – 482 с.

  • Тарас Я. М. Мікрорентгени української пам’яті. — Львів: Апріорі, 2016. — 113 с.

  • Гендер для медій. Підручник із гендерної теорії для факультетів журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей / Під ред. Марії Маєрчик (голова редкол.), Ольги Плахотнік, Галини Ярманової / Інститут народознавства НАН України. – Київ: Критика, 2016. – 218 с.

  • [Hoško Jurij, Silec΄kyj Roman, a další; Institut narodoznavstva, Lviv.] Obydlí v Karpatech a přilehlých oblastech balkánských: Syntéza mezinárodního výzkumu / Karpatská část: Jiří Langer; Balkánská část: Helena Bočková. – Ostrava: Šmíra-print, s.r.o., 2010. – 952 s. – [Гошко Юрій, Сілецький Роман, та інші; Інститут народознавства, Львів.] Житла в Карпатах і прилеглих до них районах Балкан: Синтез міжнародних досліджень / Карпатська частина: Іржі Ланґер; Балканська частина: Хелена Бочкова. – Острава: Шміра-Принт, ТОВ, 2010. – 952 с.

  • Segeda S.P. Hetmańskie mogiły na Ukrainie. – Szczecin: Minierwa, 2015. – 447 s. – Сегеда С.П. Гетьманські могили в Україні. Щецін: Мінєрва, 2015. – 447 с.

  • Сапеляк А. Митрополит Андрей Шептицький. Дар Бога Україні / Упор., співавт. О.А. Сапеляк. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2016. – 96 с.

  • Джон де Марчі. Правдива історія Фатіми / Перекл. з англ. Василь Сапеляк; концептуальний проект О.А. Сапеляк. – Львів, 2016. – 113 с.

  • Долаючи розломи: у пошуку відповідей на виклики інтеграції потерпілих від збройного конфлікту (аналітичні записки на полях) / За ред. О.Б. Іванкової-Стецюк, Г.П. Селещука; Карітас України. – Стрий: ТОВ «Видавничий дім «Украпол»», 2016. – 68 с.

  • Михайло Зубрицький. Зібрані твори і матеріали у трьох томах. Том другий / За ред. В.В. Сокола. – Львів: Літопис, 2016. – 614 с.

  • Волосянка у фольклорі та говірці / Упор. В.В. Сокіл. – Львів, 2016. – 112 с.

  • Макойда О.В. Осип Сорохтей.– Львів: Вид-во "Львівська політехніка", 2016. – 214 с.: іл.

  • Нога О.П., Савицький І. Григорій Пежанський – видатний український архітектор та фізична культура Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. – Львів: Вид-во "Львівська політехніка", 2016. – 312 с.

  • Iryna Wołyćka-Zubko. Lidii Danylczuk droga ku sobie. – Wrocław, 2015, Wydawnictwo: Wrocławskie Towarzystwo Przyjaciół Teatru. – 208 s. [Ірина Волицька-Зубко. Лідія Данильчук: дорога до себе / переклад на польську мову Julia Rogowska-Rogulińska. – Вроцлав, 2015, видавництво "Вроцлавське Товариство Друзів Театру". – 208 с.].

  • Жишкович В.І., Щодра О.М. Русь-Україна від княжої доби до епохи Ренесансу. Книга 5. Науково-мистецький посібник серії «Художня культура України». – Львів: ПП ВД «Артклас», 2016. – 169 с., іл.

  • Жишкович В.І., Проців І.В. Храм Святої Анни у Львові. – Львів, 2016. – 80 с., іл.

 

У наукових періодичних часописах опубліковано 231 статтю обсягом 161,88 друк. арк., з них 30 статей обсягом 23,2 друк.арк. опубліковано у закордонних наукових виданнях.

Загальний обсяг друкованої продукції Інституту становить 502,53 друк. арк.

Вчені Інституту брали активну участь у пропаганді та популяризації результатів власних наукових досліджень. Було виголошено 154 доповіді на конференціях, симпозіумах та круглих столах різних рівнів, з них: 93 доповіді на міжнародних конференціях, в їх числі 27 доповідей за кордоном, 41 доповідь на всеукраїнських та 20 доповідей на регіональних конференціях.

Активну програму пропаганди культурних надбань українського народу здійснював у 2016 році Музей етнографії та художнього промислу Інституту, який організував 19 тимчасових виставок, з яких 6 – міжнародних.

У 2016 році постійно діючі експозиції Музею та тимчасові виставки оглянуло 56,9 тисяч відвідувачів.

Науковий семінар відділу фольклористики УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА – НАРІЖНИЙ КАМІНЬ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

25-Й РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ

 

Науковий семінар відділу фольклористики

 

УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА – НАРІЖНИЙ КАМІНЬ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

МОЛОДІСТЬ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО У НАРОДНИХ РОЗПОВІДЯХ ЙОГО РОДИННОГО СЕЛА

 

Доповідач: Євген Луньо, кандидат філологічних наук,  науковий співробітник відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України.

 

 

ПОЕТИКА ДРАМАТИЧНОЇ ЕКЗИСТЕНЦІЇ У ФОЛЬКЛОРНІЙ ПРОЗІ ПРО ПЕРШУ СВІТОВУ ВІЙНУ: ЛОКАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР ЧИ (і) МЕХАНІЗМ КОЛЕКТИВНОГО СТРУКТУРУВАННЯ ПЕРЕЖИВАНЬ

 

Доповідач: Оксана Кузьменко, кандидат філологічних наук, докторант Інституту народознавства НАН України

Модератори: О. Голубець  та О. Чікало

 

Місце і час проведення:

Конференц-зал Інституту народознавства НАН України

(Проспект Свободи 15, ІІ поверх)

Четвер, 6 жовтня  2016 о 14.00

Вхід вільний

Концерт «УКРАЇНСЬКА МУЗИКА КРІЗЬ СТОЛІТТЯ»

25 серпня (четвер) о 16.00 год у приміщенні актової зали Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (пр. Свободи, 15) відбудеться концерт «УКРАЇНСЬКА  МУЗИКА КРІЗЬ СТОЛІТТЯ» - музичний дарунок львів’янам з нагоди 25-ї річниці незалежності України. У програмі концерту камерної вокально-інструментальної музики прозвучать твори знакових українських композиторів від Д.Бортнянського та М.Березовського до М.Скорика.

Автор проекту – Михайло Крижанівський.

Ініціатор проекту – Інститут народознавства НАН України.

Вхід вільний.

Некролог Овсійчука

 

Дирекція і колектив Інституту народознавства НАН України з глибоким сумом повідомляє про те, що сьогодні, 26 липня 2016 року, відійшов у вічність багатолітній завідувач відділу мистецтвознавства, професор, доктор мистецтвознавства, член-кореспондент Академії мистецтв України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка та академічної премії імені Івана Франка, заслужений діяч мистецтв України і дійсний член НТШ – Володимир Антонович Овсійчук. Перестало битися серце Вченого, широковідомого не лише в Україні, але й далеко поза її межами, людини надзвичайної ерудиції, мистецтвознавця і подвижника музейної справи, науковця-патріота, справою життя якого стало безкорисливе і послідовне служіння українській культурі.

Володимир Овсійчук народився 28 липня 1924 р. у с. Малий Скнит Славутського району Хмельницької області. Юнаком встиг побувати на фронтах Другої Світової війни, звідки привіз бойові нагороди. У 1946 р. вступив у Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого, згодом вивчав мистецтвознавство у Ленінградській академії мистецтв. У 1952 р. закінчив історичний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Мріючи про мистецтво, у тому ж році почав роботу у Львівській державній картинній галереї, де пропрацював до 1979 року. За цей час закінчив аспірантуру в Державному Ермітажі у Ленінграді й у 1966 р. успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: „Львівський живопис ХVІ – ХVІІІ ст.”. У картинній галереї В.А.Овсійчук зосередився на музейницькій та реставраторській роботі. З 1965 р. і до кінця життя викладав у Львівському державному інституті декоративного і прикладного мистецтва (тепер – Львівська національна академія мистецтв).

У 1960-х рр. розпочалася інтенсивна наукова діяльність вченого. У 1960–70-х рр. основні наукові зацікавлення В.А.Овсійчука зосереджувалися, головним чином, довкола проблем мистецьких пам’яток Львова і західного регіону України, чому були присвячені більшість наукових публікацій. У 1979 р. Володимир Овсійчук прийшов на роботу Львівське відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім.М.Рильського АН УРСР (згодом – Інститут народознавства НАН України), що сприяло розширенню дослідницького діапазону вченого, осмисленню ним комплексних пластів української художньої спадщини. Саме від 1980-х рр. у працях В.А.Овсійчука знайшли відображення узагальнюючі міркування про шляхи розвитку українського мистецтва на етапі переходу від пізнього Cередньовіччя до Нового часу, особливо, в період визвольних воєн. Підсумком цього став успішний захист у 1989 р. докторської дисертації на тему: „Розвиток гуманістичних ренесансних тенденцій в українському мистецтві та їх зв'язок з народно-визвольною боротьбою (друга половина ХVІ – перша половина ХVІІ ст.)”. Того ж року В.А.Овсійчуку було присвоєно почесне звання „Заслужений діяч мистецтв України”, а в 1991 р. – звання професора.

1990-ті – 2000-ні роки стали для професора, доктора мистецтвознавства Володимира Овсійчука апогеєм наукової діяльності. У цей час світ побачили його найвизначніші монографії: “Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок” (1991); “Українське малярство Х – ХVІІІ ст.: Проблеми кольору” (1996); “Олекса Новаківський” (1998); “Оповідь про ікону” (у співавторстві, 2000); “Класицизм і романтизм в українському мистецтві” (2001), “Українське мистецтво: У 3 т.”(у співавторстві, 2003 – 2005); “Мистецька спадщина Тараса Шевченка у контексті європейської художньої культури” (2008). За усіма цими виданнями стояла багатолітня інтенсивна дослідницька праця, глибокі історичні знання, феноменальна пам’ять і велика любов до мистецтва. Про видатні заслуги Володимира Овсійчука перед Україною свідчать його державні нагороди: орден князя Ярослава Мудрого V-го (2009 р.) та IV-го (2015 р.) ступенів, а також ювілейна медаль “20 років незалежності України” (2011 р.).

Одним із найважливіших напрямів діяльності професора В.А.Овсійчука завжди залишався контакт із молоддю. Чимало видатних українських художників сучасності вважають себе його вихованцями. Рівно ж і в науковій сфері він виплекав декілька поколінь мистецтвознавців, націливши їх на великі творчі завдання на ниві української культури. Багато хто отримав свого часу слова заохоти і підтримки для утвердження намірів пов’язати своє життя із мистецтвом.

В останній період життя В.А.Овсійчук продовжував поєднувати професорське викладання у Львівській національній академії мистецтв і наукову працю в Інституті народознавства. До нових дослідницьких проектів вченого належала робота над монографією про теоретичні аспекти українського мистецтвознавства. Однак цим планам вченого, на жаль, уже не судилося збутися.

Колектив Інституту народознавства НАН України, наукова спільнота, культурно-мистецьке середовище Львова й України зазнало непоправної втрати. У серці кожного з нас назавжди залишиться світла пам'ять про Володимира Антоновича Овсійчука – Людину, Вченого, Патріота.

29 червня 2016 року відбудеться презентація книг:

7 червня 2016 року в Інституті народознавства НАН України відбувся науковий семінар на тему "Українська фольклористика – наріжний камінь державотворення".

Старший науковий співробітник відділу фольклористики Оксана Чікало виголосила доповідь "Павло Чубинський: від народної пісні до Гімну України". Дослідниця зосередилася на аналізі діяльності Павла Чубинського як організатора науки, його фольклористичних зацікавленнях та видавничій діяльності. Особливий акцент звернено на роль вченого в організації Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, який став прототипом УАН.

Доповідь "Дослідження фольклору як "відповідальне державне завдання": концепція М. Грушевського та її практичне втілення" виголосила старший науковий співробітник відділу фольклористики Ольга Харчишин. Основну увагу звернено на засадничі рекомендації М. Грушевського, які він виклав у статті "Береження і дослідження побутового і фольклорного матеріалу як відповідальне державне завдання" (1924). Простежено як вони втілювались на практиці: створення скансенів, організація збирацької роботи, фахова підготовка кадрів, масштабність фіксацій фольклору, пріоритетне вивчення архаїчних зон (Карпат, Полісся) тощо.

к.філол.н., с.н.с. О.М.Чікало

 

 

к.філол.н., с.н.с. О.М.Харчишин

 

 

учасники семінару

Науковий семінар відділу фольклористики.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА

                         

 

УКРАЇНСЬКА ФОЛЬКЛОРИСТИКА – НАРІЖНИЙ КАМІНЬ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ


 

ПАВЛО ЧУБИНСЬКИЙ: ВІД НАРОДНОЇ ПІСНІ ДО ГІМНУ УКРАЇНИ

 

Доповідач: Оксана Чікало, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України

 

Доповідь присвячено постаті видатного українського народознавця Павла Чубинського, його громадсько-політичній та науковій праці. Головну увагу зосереджено на фольклористичній спадщині ученого, методологічних засадах його збирацької роботи.

 

ДОСЛІДЖЕННЯ ФОЛЬКЛОРУ ЯК «ВІДПОВІДАЛЬНЕ ДЕРЖАВНЕ ЗАВДАННЯ»: КОНЦЕПЦІЯ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

ТА ЇЇ ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ

 

Доповідач: Ольга Харчишин, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України

 

У доповіді основну увагу звернено на засадничі рекомендації М. Грушевського, які він виклав у статті «Береження і дослідження побутового і фольклорного матеріалу як відповідальне державне завдання». Простежено як вони втілювані на практиці: створення скансенів, організація збирацької роботи, фахова підготовка кадрів, масштабність фіксацій фольклору, пріоритетне вивчення архаїчних зон (Карпат, Полісся) тощо.

Модератор: О. Голубець

Місце і час проведення:

Конференц-зал Інституту народознавства НАН України

(Проспект Свободи 15, ІІ поверх)

Вівторок, 7 червня 2016 о 14.00

Вхід вільний

Відкриття виставки «Мереживо з острова Паг» у рамках Днів Хорватії у Львові.

6 травня о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбудеться відкриття виставки «Мереживо з острова Паг» у рамках Днів Хорватії у Львові. Організатором виставки є Громадська організація «Біла Хорватія».

PAŠKA ČIPKA

МЕРЕЖИВО З ОСТРОВА ПАГ

Paška čipka– різновид шитого мережива, що з XV століття виробляється у хорватському місті Паг на однойменному острові. Мереживо вирізняється винятковою красою орнаментів, якістю та багатовіковою традицією. Належить до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Для найраніших зразків мережива з острова Паг, яке використовували для оздоблення народного одягу та інтер’єру, типовими були геометричні орнаменти. Особливістю цього виду народного промислу на початкових етапах була відсутність готових схем. Відтак майстрині, як добрі знавці техніки, запозичали взірці у збережених речах своїх матерів та бабусь.

Першу на острові школу мереживоплетіння у 1906 р. заснував мер міста Паг Фране Будак. Саме його ім’я носить Товариство, створене у 1997 році за ініціативи місцевих майстринь мереживоплетіння. Основна мета організації – розвиток та збереження традицій виготовлення пазького мережива.

Від 1998 року і до сьогодні Товариство здійснює заходи для збереження та популяризації цього виду народного ремесла:

  • організувало у місті Паг Галерею мережива, яка з часом має перерости у Музей;

  • презентує вироби з пазького мережива на виставках у різних містах Хорватії та Європи;

  • організовує майстер-класи із виготовлення традиційного мережива;

  • тісно співпрацює із туристичними та культурними організаціями (мереживо з острова Паг – традиційний хорватський сувенір).

Виставка мережева з острова Паг, презентована у стінах Музею етнографії та художнього промислу у Львові, є ще одним кроком у популяризації мереживоплетіння – одного з найдавніших та найцікавіших традиційних хорватських промислів.

Відділ мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України організовує науковий семінар за участі д-р габ. Аґнєшки Ґронек (Яґелонський Університет), яка виголосить доповідь

 

"Успенський іконостас в дослідженнях Мечислава Ґембаровича".

(Понеділок, 4 квітня о 16.00,

Зал засідань Інституту народознавства НАН України, Львів, проспект Свободи 15.)

 

Аґнєшка Ґронек, доктор габілітований, професор кафедри українських студій факультету міжнародних і політичних досліджень Яґеллонського університету.

Коло наукових інтересів А. Ґронек охоплює проблем історії й іконографії церковного мистецтва українсько-польського культурного пограниччя. А.Ґронек -- автор декількох монографій у тому числі про іконографію Страстей Христових в українському мистецтві 17-18 ст. (2009), поствізантійські стінописи церкви в Посаді Риботицькій (2015) та багатьох статей в фахових мистецтвознавчих виданнях країн Центрально-Східної Європи.

Доповідь А.Ґронек присвячено нововиявленому неопублікованому рукопису монографії львівського мистецтвознавця Мечислава Ґембаровича (1893 – 1984) про іконостас, створений в першій половині XVII ст. на замовлення Львівського Ставропігійського братства для Успенської церкви у Львові. В наш час більша частина іконостасу зберігається в с. Великі Грибовичі і вимагає негайної реставрації. Відділ мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України ініціював діалог в середовищі фахівців та відповідальних осіб щодо порятунку іконостасу. Лекція А.Ґронек є важливим заходом в рамках цієї ініціативи.

Відкриття фотовиставки «Цигани – народ Європи» Клода та Марі-Жо Карре.

1 квітня 2016 р. о 17.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України в рамках Французької весни у Львові проходитиме конференція та відкриття фотовиставки «Цигани – народ Європи» Клода та Марі-Жо Карре. Конференція відбуватиметься за участю польського професора Леха Мруза, професора Варшавського Університету та директора Альянс Франсез м. Львова Бернара Уліата, автора праці «Цигани в Румунії».

 

Цигани - народ Європи. Фотовиставка Клода і Марі-Жозе Карре

 

Серія портретів з повсякденного складного життя ромів Словаччини, Румунії та Угорщини.

Ці фото буквально загорнуті в м'яке світло, що розкриває їх з естетичного та документального ракурсу. Вони не просто претендують на витвори мистецтва, вони говорять самі за себе. Це дорожні нотатки, які ви відкриваєте, щоб дещо дізнатись, а іноді, щоб зрозуміти. Ці світлини є  справжньою красою за своїм змістом, кутом зору, поєднанням, особливим баченням природи і людей. Сім'я займає центральне місце у роботі фотографів, неважливо, чи йдеться про повсякденність, інтимні портрети або групові сцени. Погляди персонажів на цих фотографіях відображають то невинність, то цікавість, то гордість тих, хто не має нічого, окрім своїх звичаїв, то меланхолію тих, кого доля залишила осторонь.

Без крикливості чи нездорової цікавості ці фото відображають свого роду взаємне приборкання, що виникло через неодноразове тривале смиренне перебування фотографів серед ромів у країнах Центральної та Східної Європи.

 

Фотографи

Клод і Марі-Жозе Карре живуть і працюють у французькій провінції Бретань. Вони займаються, в першу чергу, зйомкою пейзажів і репортажів. З 1984 року митці почали подорожувати дорогами Східної Європи між Чехословаччиною, Югославією, Угорщиною, Румунією, Молдовою та Україною.

У цих подорожах у Клода та Марі-Жозе зароджується прив’язаність до цих країн та до їхніх культур, вони усвідомлюють і відчувають людяність, розум і скромність цих народів. Як фотографи, вони взяли на себе довготривале відповідальне зобов'язання перед ромами у Словаччині, Угорщині та Румунії. Сьогоднішня мандрівка привела їх до України, на Закарпаття, щоб познайомитися з новими людьми та відшукати нових друзів.

Їхні фотографії можна знайти у державних і приватних колекціях, а їх виставки регулярно проходять у Франції та за її межами.

Інформація про найважливіші результати діяльності Інституту народознавства НАН України у 2015 р.

Упродовж 2015 року колектив вчених Інституту народознавства НАН України працював над дослідженням семи перехідних тем:

 

  1. "Історико-етнологічні аспекти вивчення реліктових явищ культури та побуту українців " (2011-2015 рр.)

  2. "Традиційна культура в системі етнокультурного простору давньої і сучасної України " (2011-2015 рр.)

  3. “Фактор етнічності в динаміці сучасних соціокультурних процесів: українці в глобалізованому світі” (2012-2016 рр.)

  4. "Українські музеї як осередки збереження етнокультурної ідентичності " (2011-2015 рр.)

  5. "Синтез художньо-образних та функціональних засад в українському декоративному мистецтві" (2013 – 2017 рр.)

  6. “Проблеми історико- та лінгвофольклористичних досліджень в Україні" (2013-2017 рр.)

  7. “Українське мистецтво у просторі європейської культури: стилі, напрямки, творчі особистості” (2014 – 2018 рр., науковий керівник В.А. Овсійчук)

У 2015 р. завершено роботу над трьома темами.

 

За результатами здійснених досліджень підготовлено рукописи 14 індивідуальних монографій та 1 колективну монографію загальним обсягом 320 авт. арк., серед них:

 

  • «Декоративно-прикладне мистецтво» – 3-ій том колективної монографії «Українське сакральне мистецтво X – XXI ст.: У 3-х т.» (115 авт.арк.)

  • «Осип Сорохтей» (13,5 авт.арк.)

  • «Лука Долинський  (1745-1824): творчий портрет на тлі епохи» (16 авт.арк.)

  • «Український пейзаж ХІХ – початку ХХ ст.: історія, проблеми, художники» (13 авт.арк.)

  • «Hetmańskie mogiły na Ukrainie» («Гетьманські могили в Україні») (25 авт.арк.)

  • «Народне житлове будівництво українців: світоглядні засади» (13 авт.арк.)

  • «Традиційні уявлення та вірування українців про воду: порівняльно-історичний і семантичний аналіз» (11 авт.арк.)

  • «Українці Холмщини і Підляшшя після депортацій 1944-1946 рр.: етнокультурний аспект» (9 авт.арк.)

  •  

Підготовлено 140 наукових статтей загальним обсягом 103,53 авт. арк.

Всього наукові співробітники Інституту підготували 685,42 авт.арк. текстового матеріалу, що в середньому становить 8,06 авт.арк. на кожного наукового співробітника.

 

У 2015 році опубліковано 14 книжкових видань, загальним обсягом 261,38 друк. арк., серед них:

  • Врочинська Г. Українські народні жіночі прикраси XIX – поч. XX століть. Частина 1. – К.: Родовід, 2015. – 108 с.

  • Врочинська Г. Українські народні жіночі прикраси XIX – поч. XX століть. Частина 2. – К.: Родовід, 2015. – 108 с.

  • Радович Р. Народна архітектура Старосамбірщини ХІХ – першої половини ХХ ст. (Житлово-господарський комплекс) / Роман Радович. – Київ : Видавець Олег Філюк, 2015. – 352 с.

  • Павло Кирчів. Образки з галицьких буднів / Роман Кирчів. – Львів: «Тріада плюс», 2015. – 396 с.

  • Тарас Я. Таємниці бабусиної скрині. – Львів: Апріорі, 2015. – 272 с.

  • Яворівщина у повстанській боротьбі. Розповіді учасників та очевидців / Записав і упорядкував Євген Луньо. – Т. 2: Яворів. – Львів: Літопис, 2015. – 1080 с.

  • Народна ікона Чернігівщини. Альбом. Упорядники: Оксана Романів-Тріска, Олександр Молодий, Андрій Кісь. – Львів: Інститут колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ. – 424 с.

  • Голубець Г. Професійне декоративно-ужиткове мистецтво в музейних колекціях Львова (1950-1991 рр.) / науково-популярне видання.- Львів: Колір ПРО, 2015.- 240 с., іл.

  • Сапеляк О. Запорука здоров’я нації. – Львів, 2015. – 52 с.

  • Сапеляк О. Мати – перший учитель релігії своєї дитини. – Львів, 2015. – 49 с.

  • Lemkowie, Bojkowie, Rusini — historia, wspolczesnosc, kultura materialna і duchowa. —Slupsk —Zielona Gora—Svidnik: 2015. —T. V. —883 c. (Українські статті наукова редакція А.Іжевський, О.Кузьменко, Л.Горошко).

  • Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства / за наук. ред. докторки істор. наук Г. Грінченко, канд. істор. наук К. Кобченко, канд. істор. наук О. Кісь. – К.: ТОВ «АРТ КНИГА», 2015 . – 335, [1] с.

  • Чорній П., Годованська О., Марков І., Одинець С., Судин Д., Трофімова А., Заремба Г. Тимчасова міграція в Україні // Транснаціональна міграція в перехідний період: введення в проблематику / за редакцією Піркко Піткенен і Сержіо Каррера (колективна монографія за результатами EURA-NET - проекту). – Тампере, 2014. – 376 с. – С. 315 – 342.

  • Чорній П., Годованська О., Марков І., Одинець С., Судин Д., Трофімова А., Заремба Г. Потоки і моделі тимчасової міграції: український випадок // Характеристики тимчасової транснаціональної міграції / за редакцією Піркко Піткенен і Марії Корпели (колективна монографія за результатами EURA-NET - проекту). – Тампере, 2014. – 407 с. – С. 345 – 393.

 

У наукових періодичних часописах опубліковано 196 статей, обсягом 157,25 друк. арк., з них 30 статей обсягом 22 друк.арк. опубліковано у закордонних наукових виданнях.

Загальний обсяг друкованої продукції Інституту становить 418,63 друк. арк.

Вчені Інституту брали активну участь у пропаганді та популяризації результатів власних наукових досліджень. Було виголошено 170 доповідей на конференціях, симпозіумах та круглих столах різних рівнів, з них: 71 доповідь на міжнародних конференціях, в їх числі 46 доповідей за кордоном, 50 доповідей на всеукраїнських та 49 доповідей на регіональних конференціях.

Активну програму пропаганди культурних надбань українського народу здійснював у 2015 році Музей етнографії та художнього промислу Інституту, який організував 28 тимчасових виставок, з яких 8 – міжнародних.

У 2015 році постійно діючі експозиції Музею та тимчасові виставки оглянуло 56,8 тисяч відвідувачів.

Заява вчених Інституту народознавства НАН України щодо проекту Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік

30 листопада 2015 року Міністерством фінансів України було оприлюднено проект Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» (ознайомитись можна за посиланням – http://www.minfin.gov.ua:8080/uploads/redactor/files/565c9e6b799bc.pdf ). У статті 30 пропонується реформа наукової сфери, що, на нашу думку, може спричинити до ліквідації науки як такої. Ми протестуємо проти впроваджень таких змін без широкого громадського обговорення та незалежного аудиту Академії Наук. Вимагаємо зупинити передачу земель та власності Академії Наук в приватну власність у непрозорий спосіб.

Зміни, запропоновані Кабінетом міністрів України, зокрема пункт: «Визначити Національну академію наук України відповідальним виконавцем у системі Міністерства освіти і науки», позбавляють Академію Наук незалежного статусу і суперечать нещодавно прийнятому «Закону про науку та науково-технічну діяльність» (прийнятому 26.11.2015), а також спричиняють підпорядкованість науки чиновникам міністерства.

З огляду на небезпеку, яку законопроект «Про Державний бюджет України на 2016 рік» становить для української науки загалом та Національної академії наук зокрема, ми, вчені Інституту народознавства НАН України, звертаємося до Президента України, депутатів Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України та міністрів з проханням не допустити знищення науки в нашій державі, забезпечити належне фінансування наукової сфери та сприяти інтеграції України до Європейського дослідницького простору.

04.12.2015 р.

Міжнародна наукова конференція “Лемки, бойки, гуцули, русини — історія, сучасність, культура матеріальна та духовна культура”

24-26 вересня 2015 року в Поморській Академії в місті Слупськ (Республіка Польща) відбулася Міжнародна наукова конференція “Лемки, бойки, гуцули, русини — історія, сучасність, культура матеріальна та духовна культура” з нагоди 70-ої річниці виселення українців з Польщі до УРСР у 1944-1946 рр.

На пленарному засіданні під час міжнародної наукової конференції. Конференц-зал Поморської Академії(м.Слупськ, Польща). 24 вересня 2015 року.

 

Незважаючи на те, що не менш важлива Міжнародна наукова конференція “Польська та українська етнологія сьогодні. Традиції та перспективи” відбувалася у той самий час 24–27 вересня у Львові (Інститут народознавства НАН України), все ж найбільшу кількість учасників конференції у Слупську, її ядро складали 13 вчених з Інституту народознавства НАН України. Відстань зі Львова до Слупська становить майже 1000 км, яку подолали львівські вчені за 16 годин і власним коштом.

Основна проблематика наукової конференції в Слупську була пов’язана насамперед з актуалізацією і новітнім осмисленням процесів депортації українців на теренах Польщі 1944-46 років, проблем національної ідентифікації та самоусвідомлення та теренах Східної Європи і сучасних мілітарних подій в Україні тощо. Окрім того, це – наукова конференція, яка з 2007 р. проводиться кожні два роки у Польщі або Словаччині.

Під час дискусії на пленарному засідання міжнародної наукової конференції відомий україніст і суспільно-громадський діяч серед українців Словачини, доктор історичних наук, іноземний член НАН України Микола Мушинка. Конференц-зал Поморської Академії(м.Слупськ, Польща) 24 вересня 2015 року

 

Інститут народознавства НАН України цього року був одним із співорганізаторів конференції разом із польськими – Зеленогорським університетом і Академією Поморською в Слупську, Cербським університетом у Новому Cаді, Cловацьким університетом у Бані-Бистрій, Ужгородським університетом, Словацьким національним музеєм Української культури та Українським історичним товариством у Польщі.

Присутність вчених з Інституту народознавства НАН України була вкрай потрібна, щоб у доповідях на секціях та під час дискусій науково спростовувати необхідність всебічного вивчення генези, історії, культури і мови начебто цілком самостійного русинського етносу, на свіжі переконання багатьох східноєвропейських вчених, нейтралізувати, уже по-новому, інспіроване кремлівськими спецслужбами дуже шкідливе для українського націєтворення і для консолідації українців у діаспорі так зване “русинське питання”, окремі помилкові судження щодо сучасних процесів консолідації в Україні та низького рівня національної самосвідомості, зокрема повсякденної мовно-культурної ідентичності українців та їх повсякденних практик у важливих центрах України, де, з огляду на події у Донбасі, досі домінує російське мовлення і мислення.

Конференція мала інтердисциплінарний характер, робочими мовами якої були: українська, польська, словацька. Мета – презентація історії, культури та сучасна проблема регіональних груп, які проживають на українсько-польсько-угорському пограниччі: лемків, бойків, гуцулів, а також українців, які проживають у північно-східній Словаччині і Закарпатті, і називають себе русинами. Часто і деякі псевдонауковці вживають такий термін стосовно мешканців зазначених місцевостей, “забуваючи” при цьому, що русини – це ж давня (ще від княжих часів), самоназва українців!

Під час огляду м.Слупська (Польща). Львівські учасники конференції. 24 вересня 2015 року.

 

П’ята конференція була присвячена не тільки окресленим етнографічним групам українців, а й значно розширила свою тематику. У ній взяли участь дослідники, які цікавляться етносоціальною та історичною тематикою українських етнографічних та інших етнічних груп, що походять не лише з низьких Бескидів (Бескид), а й Перемиського Підгір’я, Любінщини та Підляшшя, мешкають на етнічній території чи в діаспорі (на території інших держав і континентів), питанням їх етнічної ідентичності та самосвідомості.

На пленарному засіданні були виголошені доповіді, присвячені 70-й річниці виселення українців з Польщі: проф. Ян Пісуліпскі “Переселення поляків з УРСР і українців з Польщі до УРСР в роках 1944-1946”; професори Богдан Гальчак та Міхал Шмігель – про виселення українців з Польщі до УРСР в роках 1944-1946.; проф. Тадеуш Сухарскі “Ти не хотів виїхати з Поділля, він теж не хотів зі своїх Бескид. Про проблему депортації в польській прозі”. Ці доповіді викликали жваву дискусію, яка ще раз засвідчила, що там, де переважає політика – наукові аргументи опиняються далеко на маргінесі.

Зазначена проблематика знайшла своє продовження на секції, якою керував проф. Богдан Гальчак, який доповідав про «Виселення з Лемківщини в роках 1944-1947» та Оксана Шеремета про надзвичайно важливі «Історичні паралелі: порівняльний аналіз депортації українців з Польщі у 1944-1946 рр. та кримських татар у 1944р.».

Темі виселення українців у ХХ та на початку ХХІ ст. присвячені доповіді: Велімір Паплацко “Вуковар – примусове виселення русинів-українців 1991 року”; Наталія Кляшторна “Чому знову ми? Нащадки виселених з Польщі бойків і лемків на окупованих територіях Донецької та Луганської областей упродовж 2014-2015 рр.”. Низка доповідей була присвячена відомим персоналіям: публіцистиці Ваня Гунянкі, єпископа Діонісія Няраді, взаємостосункам митрополита Андрея Шептицького і українців Югославії/Сербії.

Під час екскурсії львівські та словацькі учасники конференції у прибалтійському місті Устка(Польща). 25 вересня 2015 р.

 

На конференції працювала секція «Культура матеріальна і духовна» модератором якої був проф. ІН НАН України Ярослав Тарас. На ній було заслухано 13 доповідей, присвячених пісенному фольклору Лемківщини та Західної Бойківщини (Орися Голубець), міфологізації історії лемків у праці І.Лемкіна “Історія Лемківщини” (Міхал Урбан). Низка доповідей була присвячена народному мистецтву гуцулів, бойків – Романа Мотиль, Олег Болюк, Оксана Шпак, Тетяна Куцир, Дзвенислава Загайська, Олена Козакевич, Олена Федорчук, Ярослав Тарас.

На другій секції, яку модерував Йозеф Вархол дві доповіді були про обрядовий хліб (Йозеф Вархол “Хліб у звичаях та обрядах русинів-українців Словаччини”; Людмила Герус “Обрядовий хліб бойків кінця ХІХ – початку ХХІ ст.: типи, особливості пластичного вирішення, функції”).

У заключній підсекції «Ідентичність» міжнародної наукової конференції у Слупську, що освітлювала складні сучасні процеси етнічної і національної ідентифікації та самосвідомості у низки східноевропейських народів, модератором був проф. Зеленогорського університету Анжей Ксєніч. Практично кожний виступ 8-ми учасників супроводжувався запитаннями та подальшими гострими дискусіями щодо світоглядних основ формування культури українського етносу-нації (Тетяна Файник «Традиційно-народний погляд на житло як зосередження світоглядно-духовних та утилітарно-практичних передумов життєдіяльності людини»), щодо релігійного аспекту формування основ національної самосвідомості українців у сучасних умовах (Микола Балагутрак «Релігійна самосвідомість українців Покуття в контексті сучасних ідентифікаційних процесів в Україні»), про інспіроване ззовні на теренах українського Закарпаття, Словаччини, Сербії, Югославії, Молдови тощо питання окремішної життєдіяльності русинського етносу, його помилкове, але системне вивчення в ділянці історії, культури і мови (Александер Мудри «Назви продуктів з коноплі в мові русинів Воєводини» Сербія, Новий Сад), про ідеологічно-маніпулятивне, псевдонаукове походження та функціонування русинського етносу стверджувала у своєму виступі Софія Федина «Маніпулятивні аспекти «русинського питання», а також активно спростовували так званий феномен «карпаторусинства» в подальшій широкій науковій дискусії з даного питання старший науковий співробітник ІН НАН України к.і.н. Микола Балагутрак та проф. Зеленогорського університету Анжей Ксєніч (останній зробив змістовну доповідь про українську тотожність польської поезії Івана Гарасимовича).

Звичайно, що не всі заявлені учасники конференції змогли прибути до Слупська. Проте присутня більшість вчених змогла переконатись, що саме такий міжкультурний, міждисциплінарний науковий діалог і дискусії у гуманітарній царині, пошуки відповідей на сучасні актуальні питання, які стосуються найширшого кола життєдіяльності націй в умовах теперішніх глобалізованих реалій, стрімкої маргіналізації етнічних і національних середовищ, нівелювання світоглядних і духовних цінностей, - це ті основні наукові спрямування, які потребують чималих зусиль вчених-дослідників з Польщі, Чехії, Словаччини, Сербії, Болгарії, України тощо.

Підготували: Ярослав Тарас і Микола Балагутрак

Польська й українська етнологія сьогодні. Традиції та перспективи.

24-27 вересня 2015 року Інститут народознавства Національної Академії Наук України спільно з Польським народознавчим товариством організували у Львові міжнародну наукову конференцію «Польська й українська етнологія сьогодні. Традиції та перспективи». В рамках проекту 24 вересня в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України відбулося урочисте відкриття виставки до 120-ліття Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (тоді – Музею НТШ) та Польського Товариства Народознавчого «Музейна спадщина Наукового Товариства ім. Шевченка. Польське Товариство Народознавче – від народознавства до культурної антропології».

 

 

Виступ на пленарному засіданні конференції директора Інституту народознавства НАН України академіка НАН України С.П. Павлюка у конференц-залі Інституту народознавства НАН України 24 вересня 2015/

 

Конференція відбулася під почесним патронатом ректорів Вроцлавського університету професора Марека Боярського, Львівського національного університету імені Івана Франка професора Володимира Мельника та Генерального консула Республіки Польща у Львові професора Ярослава Дрозда.

Метою проекту було ознайомлення з доробком і перспективами польської та української етнології, фольклористики, музеєзнавства.

Директор Інституту народознавства НАН України академік НАН України С.П.Павлюк наголосив на модерному рівні співпраці етнологів, яка ґрунтується передусім на усвідомленні спільної наукової та сyспільної відповідальності. 120 років тому зреалізована  виняткова гуманна ідея польської і української інтелектуальної еліти про створення Польського народознавчого товариства стала, за його словами, винятковим продуктивним явищем у ділянці дослідження і збереження унікальних надбань у сфері традиційної культури двох історичних народів – українців і поляків. У сучасних умовах вчені Польщі і України активізували наукову співпрацю, запропонувавши спільні програми на вирішення актуальних суспільно вагомих завдань, які стосуються минулого і сучасної історії добросусідства.

 

 

Виступ на пленарному засіданні конференції Голови Польського товариства народознавчого професора Міхала Обуховського у конференц-залі Інституту народознавства НАН України 24 вересня 2015 р.;

 

Українські вчені, а також гості з Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії та інших країн мали можливість детальніше обговорити порушені під час пленарних виступів і дискусій питання на окремих тематичних сесіях, зокрема, що стосується історії обох товариств і початків етнографічних досліджень у Галичині, видатних діячів польської та української етнології; стану польської та української етнології в слов’янському світі у період створення Польського народознавчого товариства (PTL) та Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ); ролі наукових товариств у цивілізаційному та культурному розвитку Європи; етнологічного музеєзнавства у Польщі та Україні; охорони матеріальної та духовної спадщини в обох країнах; культурної антропології/етнології культивованої у міському просторі: вальоризації простору, ідентичності місця, досвіду міста, міських нарацій, як частин ідентичності; зв’язків між польськими та українськими містами, з особливим акцентом на зв’язках Львова та Вроцлава; наукових та інституційних зв’язків між польською та українською етнологією/культурною антропологією; провідних напрямків розвитку науки; дослідницької проблематики, методів і теорій, а також способів інтерпретації, які впроваджуються сьогодні польськими та українськими етнологами і дослідниками із суміжних дисциплін; стану етнології/культурної антропології в Центральній і Східній Європі та її функціонування в академічних і позаакадемічних структурах; майбутнього польської і української етнології/культурної антропології; можливостей польсько-української співрпраці в галузі етнологічних та антропологічних досліджень тощо.

 

 

 

Учасники міжнародної конференції на пленарному засіданні у конференц-залі Інституту народознавства НАН України 24 вересня 2015 р.

 

Організатори планують опублікувати матеріали конференції у форматі наукового видання в серїі «Етнографічний архів», що виходить з 1951 року.

Актуальними питаннями гуманітарної науки є соціокультурне дослідження сучасного стану етнічної, національної художньої культури в умовах активного інформаційного обміну, міграції, засилля масової культури. Пріоритетними серед гуманітарних досліджень сучасної української науки є напрямки, які поглиблюють осмислення найяскравіших феноменів традиційної і професійної культури українців і дозволяють контекстуалізувати національний культурний досвід зі світовим. З цього погляду особливе значення для міжнародного іміджу України мала ця зустріч, на якій чи не вперше за всю історію в такому повному масштабі взяли участь польські та українські етнологи, фольклористи, музейні працівники, які репрезентують різні академічні осередки, університети, товариства і музеї.

 

 

Виступ на пленарному засіданні конференції Голови Польського товариства народознавчого професора Міхала Обуховського у конференц-залі Інституту народознавства НАН України 24 вересня 2015 р.

 

Доповіді і дискусії в рамках конференції дали можливість її учасникам обмінятися наявним досвідом та істотно поліпшити пошук оптимальних шляхів вирішення проблемних питань з розвитку і формування гуманітарної науки, її оновлення та поступу, сприяти покращенню стану міжнародних зв’язків України та підвищенню її рейтингу у світі.

Відкриття виставки до 120-ліття Музею НТШ та Польського Товариства Народознавчого

24 вересня 2015 року о 19.30 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбулося урочисте відкриття виставки до 120-ліття Музею НТШ та Польського Товариства Народознавчого «Музейна спадщина Наукового Товариства ім. Шевченка. Польське Товариство Народознавче – від народознавства до культурної антропології».

 

МУЗЕЙ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА у Львові. 1895 – 1939 рр.

 

Датою заснування закладу більшість дослідників вважає 1895 р., коли на засіданні президії Наукового товариства імені Шевченка (далі НТШ) було ухвалене рішення «…створити національний музей, де були б зібрані пам’ятки нашої минувшини…». Принципи формування, функції музею остаточно визначили 11 травня 1898 р. під час створення Етнографічної комісії на засіданні історико-філософської секції НТШ. Головою комісії обрано І. Франка, його заступником – Ф. Вовка, секретарем – В. Гнатюка. Велику роль у подальшій розбудові музею відіграв М. Грушевський — голова т-ва (1897— 1913), а також члени етнографічної та музейної комісій — В. Шухевич, О. Роздольський, З. Кузеля, О. Колесса, Ф. Колесса, К. Квітка.

Активна діяльність комісії розпочалася 1900 р., коли НТШ придбало будинок на вул. Чарнецького, 26 (нині Винниченка). М. Грушевський домігся від влади асигнувань на потреби музею. Для експонування пам’яток було закуплено першу вітрину (габлот). Наступний крок комісії – звернення до громадськості з проханням дарувати музеєві пам’ятки народної культури. Ці звернення, розроблені І. Франком і В. Гнатюком, відігравали, по суті, роль перших науково-методичних посібників щодо збору даних пам’яток. Укладачі чітко орієнтували збирачів, що саме треба надсилати до музею: предмети доісторичної культури та історичної старовини (зброя, різьба, монети); пам’ятки церковного і світського мистецтва (ікони, тканини і т. п.); пам’ятки письменства (рукописи, стародруки, документи); предмети етнографічного характеру. Відозви містили методичні рекомендації, зокрема, про паспортизацію речі (де, коли і ким виготовлена, кому належала, легенди, перекази, пов’язані з нею).

Успішному формуванню музейного зібрання сприяли етнографічні, художні та інші виставки, наукові експедиції під керівництвом членів НТШ. Наслідком чотирьох антропологічно-етнографічних експедицій 1903-1906 рр. під керівництвом Ф.Вовка були численні записи, 1,5 тис. фотографій, плани будівель, обійсть і сіл. У поповненні музейного фонду брали активну участь й відомі діячі науки та культури Наддніпрянської України — М. Біляшівський, В. Тарновський, В. Щербаківський, В. Кричевський, О. Сластьон, завдяки яким музей поповнився великою збіркою одягу, вишивки, килимів, кераміки, різьби по дереву і металу.

У період 1900-1939 рр. Етнографічна комісія паралельно із організацією пожертвувань для музею постійно виділяє кошти на закупівлю етнографічних предметів, про що свідчать ухвали комісії: 13 червня 1905 р. виділено 200 корон; 21 червня 1906 р. на закупівлю предметів – 300 кор.; 26 лютого 1908 р. для закупівлі жіночого одягу із Заліщиків на Тернопільщині виділено понад 56 кор.; 1912 р. через Луку Гарматія придбано речей на 200 корон. 1911 р. за одержані Музеєм НТШ від Галицького сейму 2 000 корон М. Грушевський та М. Біляшівський поповнили музейну збірку, зокрема, в Києві було куплено 152 пам’ятки. 1913 р. – 259 етнографічних предметів. У 1935 – 1936 рр. музей закупив три повних комплекти селянського одягу з Поділля і Підляшшя. За даними Тимчасового каталогу музею, перед початком Першої світової війни у відділі етнографії, зокрема, у частині етнографії Галичини й Східної України, нараховувалося 6 778 предметів, станом на кінець 1919 р. – 9 248 одиниць зберігання. Наприкінці 1930-х рр. Культурно-історичний музей нагромадив 18 540 експонатів етнографічного характеру. На початку ХХ ст. число його відвідувачів становило 600 – 700 чоловік. У 1930-х рр. відвідування зростає: у 1935 р. лише тимчасові виставки музею відвідало 2 612 чоловік.

1910 року музей відкритий для публічного огляду. Наприкінці 1912 р. заклад перемістився у спеціально придбаний для нього Товариством будинок за адресою вул. Чарнецького, 24, де у п’яти залах була розгорнута нова етнографічна експозиція. У першому залі демонструвалася народна кераміка з майже всієї України. У другому – експоновано етнографічну карту Галичини і побільшені фотографії народної архітектури та селянських типів регіону. Третій зал був відданий під предмети побуту, одяг, писанки, вироби народних ремесел Галичини (з перевагою гуцульських пам’яток). Етнографія з Лівобережжя України демонструвалася у четвертому залі. У п’ятому – для огляду були виставлені предмети з різних регіонів України, зокрема килими, вишивані сорочки, плахти, гончарні вироби з Наддніпрянщини, різьблені скрині з Гуцульщини.

Під час Першої світової війни робота музею була припинена і відновлена лише 1921 року. Значний вклад у розроблення плану нової експозиції вніс художник І. Труш, який працював безплатно.

У 1930 – 1939 рр. влаштовано низку тимчасових виставок культурно-мистецького напрямку. 6 березня 1938 р. в залах музею відкрилась етнографічна виставка «Полісся», яка мала покласти початок серії, присвяченій різним етнографічним групам українського народу. За час демонстрування виставки працівники музею та вчені Львова прочитали вісім лекцій для відвідувачів. Було організовано концерт сольних і хорових пісень з демонстрацією фільму про побут поліщуків. Про виставку у львівській пресі з’явилося багато статей. Так широко й цікаво розпочата робота обірвалася 1939 р. після приєднання Західної України до СРСР.

У перший період свого існування установа відома як Музей НТШ або Музей старинностей, Музей старожитностей. 1920 року його перейменували на Український національний музей НТШ. Тоді ж було проведено поділ на 8 розділів: археологія; етнографія; галерея сучасного мистецтва; галерея старого церковного мистецтва; кераміка; історичний відділ; архів карт та ілюстрацій; природничий відділ. У 1930 р. існувало вже два музеї НТШ: Культурно-історичний музей (хранитель Я. Пастернак) і Природничий музей (хранитель Ю. Полянський). У 1936 р. з’явилися ще два відділи: воєнно-історичних пам’яток та пам’яток українського Пласту, а в наступному році на базі першого з них було створено третій музей НТШ – Музей воєнно-історичних пам’яток

У січні 1940 р. НТШ було розпущено. За рішенням уряду УРСР після травня 1940 року Культурно-історичний музей ліквідовується. Більша частина його етнографічної збірки перейшла до фондів Львівського державного етнографічного музею (сьогодні – Музей етнографії та художнього промислу ІН НАНУ), а інші експонати розподілені між створеними у Львові новими музеями «відповідного профілю».

Пропозиція, яка забезпечить гідність буття українців.

  Прескладна сучасна політична ситуація в Україні, пов’язана із відкритою агресією Росії, вимагає активної мобілізації усіх наявних ресурсів українського суспільства, але, насамперед, вмілої координації усіх процесів не тільки у питанні захисту Вітчизни від ворога,  скільки в упорядкуванні внутрішнього життя. Адже успішний захист Держави можливий при динамічному, реальному, а не бутафорному реформуванні головного чинника буття суспільства – систему влади, яка конституційно поділена на виконавчу, законодавчу і судову.  Рівновагою між ними, відповідно внормованим балансом досягається стабільність розвитку усіх сфер суспільства. Перманентні політичні кризи в Україні, які привели до   Революції Гідності, спричинені розбалансованістю системи влади, коли судова влада була цілковито підпорядкована для обслуговування інтересів можновладців, як у виконавчій, так і законодавчій сферах. Від цього і така тривожна недовіра у людей до сучасного судочинства, яке за своєю конституцією повинно чинити тільки справедливо, чесно і неупереджено викликати у них захищеність. Безумовно, що не усі судді безоглядно виносили неправосудні ухвали. Значна частина ставилась сумлінно до професійних обов’язків як судді, і як громадяни.
 Виникає питання, у чому ж повинна полягати реформа судової системи, а саме реформа, а не тільки зміни?
  Численні пропозиції і від уряду,  і від окремих законодавців, і від громадських структур виглядають як наведення марафету з привабливим запахом духів, фрагментарні зміни, а не суттєви, цілісне законодавче впорядкування найвагомішої для стабільного розвитку держави гілку влади, забезпечивши її цілковитою самостійністю, позбавивши Президента, Уряд і верховну Раду хоч-яким чином впливати на результат правосуддя. У цих проектах помітні «зайчаті вушка» у вигляді різних маніпулятивних джойсиків. 
  І все ж один з небагатьох проектів реальної реформи судової влади в Україні вдалось виявити у проекті судді Верховного суду України, заслуженого юриста України Богдана Пошви, задекларованої у його статті «Судова влада в Україні, як гарантія міжнародних стандартів захисту прав людини» («Адвокат», №9 (168) 2014р., а також «Бюлетень Міністерства юстиції України» №2 (160) 2015р.) і посиленого у коментарі «Судова реформа і відповідальність служителів Феміди» («Ракурс», 09.09.2015). Не буду переказувати суті пропонованого проекту, відомого практика, глибокого знавця теорії та історії правосуддя, краще ознайомитись кожному, хто зацікавлений у гідному забезпеченні життя громадянина України. Посилив мої враження від проекту Богдана Пошви, коментар морального авторитету України Семена Глузмана, який завершується квінтесенцією, що «Суддя Богдан Пошва пропонує бездоганний логічний спосіб лікування рани, яка загноїлася на тілі української державності. Чи почують його наші Начальники….» («Ракурс», 07.09.15р.)
 То ж чи почують? Адже їх свербить вмонтувати у систему судівської влади хоч маленький маніпулятивний джойсик. Громадянське майданне, українське суспільство не дозволить жодних джойсиків!
 
 
Директор Інституту народознавства,
професор, академік НАН України,
народний депутат України
першого демократичного скликання                                        
Степан Павлюк 

Нажаль небезпека на кожному кроці

 Небезпека від книги «Патриотизм и национализм: опыт и уроки истории», авторами якого єВіктор Якунін і Руслан Гула.

 Насамперед підкреслимо акцентовану місію – книга підготовлена тенденційно, з глибоким переконанням авторів у гуманізмі, людинолюбстві страхітливої російсько-комуністичної епохи, ідеологами якої були кровожерливі збоченці, типу Леніна, Сталіна, Дзержинського, Берії, Суслова, Брежнева тощо, протиставляючи  цій антилюдській   вакханалії з метою брутального очорнення національно-визвольні змагання, їх провідників. У цинічний спосіб проводиться спрямовано фальшива інтерпретація історичних подій, більшість яких сучасною історичною наукою обґрунтовує як такі, що об’єктивно відповідали стану суспільних процесів, об’єктивованій необхідності у руслі основної ідеї – визволення українського народу від російської окупації, знавіснілого більшовизму, московської одержавленої православної церкви тощо.

 Наукоподібне чтиво усім підібраним матеріалом та його подачею зорієнтовує читача, а навіть підбурює до несприйняття існуючого політичного ладу в Державі, що може розцінюватися як опосередкована агітація до сумніву щодо демократичності Конституції України, наполегливо ностальгуючи за втраченим «советским патриотизмом», який ніс народом СРСР і зокрема українському «всемерное развитие и культурный расцвет»(с. 94).

 Удаючись до методу протиставлення, автори постійно возвеличують відмерлу радянську епоху, її  ідеологію,цинічно зневажаючи і фальсифікуючи програмні засади ОУН, трактуючи їх як епігонство фашизму, щоб викликати у невдумливого читача негативне ставлення взагалі до визвольного руху, і його провідників, що «идеологические установки  и програмные устремления ОУН содержат эклектическую смесь фашистского тоталитаризма…, крайнего интегрального национализма…» (с.91), при  цьому умисне спотворюючи реальність, демонструючи наукове невігластво. Для них достатньо бравурних формул, через яких би  звучав барабанний бій комуністичної епохи, а вдуматись в ідеологію німецького завойовницького фашизму на підкорення, а навіть знищення народів та ідеологію визволення з-під окупації і створення Соборної Держави на демократичних засадах, для авторів антиісторичного опусу надто складно.

 Краще брехня, але яка лягає на душу, тішить спогадами про «демократизм і гуманнізм» сталінського режиму, а не серйозне науково відповідальне розміркування над складною, а заодно героїчною долею українців.

 А з яким глумом квазівчені поставились до унікальної постаті, гуманізмом і відвагою якої захоплюється освічений світ, митрополита Андрея Шептицького, оцінивши її, яка здатна на «… исключительную иезуитскую гибкость…» (с.98). Для цих писак уже в 2015 році, коли відомі, виняткової сміливості аж до самопожертви, численні факти порятунку євреїв, листи у Ватикан з суворою оцінкою фашизму, як злочину проти людяності, не існує, бо вони є ідеологічні динозаври минулого.

 Автори цієї книги не приховують свойого негативного ставлення до України, її Конституції, хоч би навіть з такого епізоду, коли вони відверто протестують проти нацією визнаного привітання «Слава Україні! Героям слава!», докоряючи «…лидерам всех  националистических партий и движений, а также партии либерального направления – «БПП», «Батьківщиною», «Удар», «Самопомич», що вони його визнали.

 Вважаємо заборонити для розповсюдження книгу Віктора Якуніна та Руслана Гули «Патриотизм и национализм: опыт и уроки истории», яка  своїм змістом провокує до повалення конституційного ладу в України;

-                     закликає до міжнаціональної ворожнечі через недоброзичливого ставлення до поляків, євреїв (с.94);

-                     ненауково, умисне неправдиво, навіть спотворено проводиться оцінка історії України у ХХ-ХХІ століттях;

-                     здійснюється паплюження провідних діячів новітньої української історії, культури, духовності;

-                     пропагуються форми і методи часів російсько-комуністичного режиму тощо;

 А хіба один із висновків авторів, що сучасний стан в Україні є не що іншим, як не «изуродованный системой нравственных координат…», що з утіхою підкреслюється, привело до «… провальных результатов частичных мобилизаций 2014-2015 гг. в Украине» (с. 169), не  красномовно підтверджує ворожість до України, беручи до уваги ще й те, що вони ні разу не обмовились про ворожість Росії до України.

 Книга шкідлива і неприпустимо її рекомендувати для навчання у школах, вузах і взагалі для читача. Авторів, які свідомо із переконання, своєю писаниною цілеспрямовано орієнтують населення України до незадоволення нинішнім суспільним ладом, опосередковано штовхають людей до масових протестів, позбавити права викладацької практики, а можливо і висловити підозру у зраді Державі.

 Дивує позиція ректорату як Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, так і ректорату Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного і його ректора  генерал-лейтенанта Павла Ткачука, де на кафедрі гуманітарних наук тривалий час працює полковник Міністерства оборони України, доктор історичних наук, професор Руслан Гула. А ми безмежно обурюємося офіцерам-зрадникам, чия зрадницька позиція забрала сотні життів українських громадян у сучасній війні з Росією. Чи  можуть автори цього маловартісного опусу прищепити любов до своєї Української Батьківщини, любов до чесного і справедливого життя?

Директор Інституту народознавства,

професор, академік НАН України                                              Степан Павлюк

                  Москва живе спотворенням нашої історії і сьогодення

  Українофобською фабулою з фізіологічною ненавистю до України, як держави та українців, як нації, у стилі невиліковної шизофренії і психологічного колапсу позначена писанина (бо це жовчно-потворний стиль) багатьох московських писак, здебільшого українських манкуртів. Зокрема Іщенко Ростислав, начебто український політолог, як постійна прив’язка до  сумновідомого українофоба Дмитра Табачника, розщедрився на  маловартісний брутальний за стилем  і незграбно підібраною і видуманою нібито інформацією опус «Крах Украины. Демонтаж недогосударства». Книга рясніє зневажанням національної історії, приниженням українського народу, розпалюванням міжнаціональної ворожнечі, порушенням конституційних положень про цілісність державної території тощо, що підлягає у відкритті кримінального провадження  за статтями зрада народу і державі.

 Такого ж змісту книга російського квазівченого О.Смирнова «Проект Новороссия. История русской окраины». Зокрема вказується, що Україна створена більшовиками на чолі зі Сталіним та Кагановичем (ст.243 «,,,Под Украину была отдана територыя едва ли не всей Южной Руси», включая Новороссию, а также пространство, где малоросов было меньшинство, как на Донбассе и части бившей територии Войска Донского. Как ми знаем, в последующие десятилетия эта фабрыкацыя Великой Украины продолжалась. От поляков и евреев были очищены  Галиция и Волынь, от венгров и чехов Закарпатье, от румын Буковина, от татар Крым, подаренный Киеву Хрущевым….»)

 О.Смирновим підкреслюється, що «…в действительности, такой регион, как Донбасс, собственно Украиной никогда и не был…» Існування держави Україна у її кордонах можливо лише насильницьким шляхом (ст..323 «…Другими словами, несмотря на существование украинской государствености на протяжении уже 90 лет, она по-прежниму имеет черты Южной России! Так что и противостояние на Украине вполне южнорусское: Малороссии и Новороссии, Галиции и Донбасса, Волыни и Крыма. Все ети земли на рубеже ХІХ-ХХ векав и составляли Южную Россию…»).

 Таким чином, у книзі О.Смирнова «Проект Новороссия. История русской окраини» (видавництво «Алгоритм», Москва, 2015 рік) викладені ідеї щодо відсутності історичних підстав існування держави Україна у її нинішніх кордонах, що можуть міститись окремі ознаки посягань на територіальну цілісність України.

   Інші видання, зокрема у авторстві Глеба Боброва, Федора Березіна «Я дрался в Новороссии», а також Сергія Бунтовського «Украинская химера. Украина антируского проекта» та інші, підготовлені наче під кремлівське ідеологічне кліше і дискутують між собою у аморальності, у психічному збоченні при викладі своїх українофобських думок і марень про знищення України.

 Пропозиції від вченої ради Інституту народознавства НАН України полягають в тому:

-         перекрити канал поступлення в Україну тієї та аналогічної квазіписанини;

-         особливо стерегти від психічно хворобливої писанини східні масиви України;

-         звернутися і запропонувати Міністерству інформації, Міністерству культури не тільки активно протидіяти агітаційній російській навалі, контраргуметуючи і контрпропогандуючи, але реально посилити інформаційні потоки на Сході України. У Донецькій і Луганській областях не поступає ані україномовна газетно-журнальна продукція, ані в достатній мірі радіо і телеінформація.

-         Відкрити кримінальні впровадження не тільки на названих авторів, але і на багато інших за статтею «Зрада…», які умисне спотворюють як історію, так і реальний стан сучасного буття.

Директор Інституту народознавства,

професор, академік НАН України                        Степан Павлюк

Відкрите звернення Президенту України Петру Порошенку, Міністру культури В’ячеславу Кириленку, Голові Львівської обласної державної адміністрації Олегу Синютці


                       НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

   ІНСТИТУТ  НАРОДОЗНАВСТВА

79000,  Львів-центр, проспект Свободи, 15;  тел. 297-01-57, 72-70-20, факс (0322) 297-01-55; e-mail: inst@ethnolog.lviv.ua

NationalAcademy of Sciences of Ukraine

THE ETHNOLOGY INSTITUTE

15 Svobody Avenue, Lviv 79000 Ukraine. Phone: 297-01-57, 72-70-20,fax (0322) 297-01-55; e-mail: inst@ethnolog.lviv.ua

_______________ № ________

На №________від___________ 

Президенту України Петру Порошенку

Міністру культури В’ячеславу Кириленку

Голові Львівської обласної державної адміністрації Олегу Синютці

 

Відкрите звернення

20 травня 2015 року голова Львівської обласної державної адміністрації підписав розпорядження про відзначення «1000-ліття» смт Славське, Сколівського району, Львівської області. Цей факт оцінюємо як надуманий привід  відзначення «гучної  ювілейної дати»,  недбале ставлення  до наукових досліджень, фактів та принципів історії. Нині, коли українці виборюють свою історію, свою правду,  ми не маємо права на викривлення жодного факту. Тому розпорядження про відзначення «1000-ліття», якого фактично та юридично не існує, – це відверте фальшування історії. Незрозумілою також є позиція і мета організаторів цього «ювілею».

«1000-ліття» Славського, яке намагаються «нав’язати» громадськості очільники Львівщини загалом, Сколівщини зокрема, не має жодного наукового  підтвердження. Адже досі це селище не досліджене українськими археологами.

У  1972 році відбулися розкопки у долині Святослава біля м. Сколе. Власне, дослідження свідчать про те, що справді у цьому районі відбулися бої дружинників князів Святополка та Святослава. Але про жодне поселення, яке  утворилося б у 1015 році у цьому краї, мова не йдеться. Жодних кількісних, якісних показників  та наукових підтверджень, що ці війська поселилися тут, а тим паче заснували Славське чи інші населенні пункти, не існує.

Перша офіційна писемна згадка про Славське датується 1483 роком, що засвідчують публікації багатьох відомих дослідників цього краю, зокрема й довголітнього вчителя історії Славської середньої школи, відомого українського історика, етнографа і фольклориста, члена НТШ, депутата Верховної Ради України (1994–1998)Григорія Дем’яна (1929-2013 рр.). Згадані професором Леонтієм Войтовичем легенди про події 1015 року у статті «Загадкова загибель князя Святослава Володимировича і згадки міграції угрів в кінці ІХ ст.» не можуть вважатись історичним фактом, бо  вони мають народне походження.

Історичні дати визначають лише архівні документи, свідчення очевидців, археологічні артефакти. Легенди ж слугують тільки для їх емоційного підсилення.

Якщо ж керівництво Львівської області і Сколівського району, в силу певних своїх інтересів, все ж наполягає на відзначенні цього так званого «ювілею», то логічно було б святкувати і «тисячоліття» міста Сколе, сіл Гребенів, Тухлі, які знаходяться також на узбережжі ріки Опір, де відбулася битва дружин Святополка і Святослава.  Наголошуємо, що доцільно відзначати рік виникнення Славського за першою писемною згадкою – 1483 року, що міститься у джерелі Доктора Паппе.

Ми, історики, етнологи та фольклористи, наполягаємо, щоб Розпорядження Львівської ОДА від 20 травня 2015 року № 221/0/5-15 про відзначення цього надуманого ювілею було скасоване у законний  на те спосіб, а святкування дня Славська, що заплановане на 18 липня 2015 року, було проведене без зазначення приводу -  «1000-ліття».

Степан  Павлюк, етнолог, доктор історичних наук, академік НАН України (з 2009), професор. Директор Інституту народознавства НАН України; 

Підтримуємо і засвідчуємо:

Михайло Глушко,  доктор історичних наук, професор кафедри етнології Львівського національного університету  імені Івана Франка, дійсний член НТШ;

Леонтій  Войтович,  доктор історичних наук, професор, завідувач  кафедри середніх віків та візантиністики Львівського національного університету  імені Івана Франка,  член НТШ;

Сидір Кіраль, доктор філологічних наук, професор кафедри української і класичних мов, академік Академії вищої освіти України;

Роман  Сілецький, доктор історичних наук, доцент, завідувач кафедри етнології Львівського національного університету  імені Івана Франка;

Михайло Криль, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії країн Центральної та Східної Європи Львівського національного університету  імені Івана Франка;

Роман Кирчів, доктор філологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту народознавства НАН України, дійсний член НТШ, заслужений діяч науки і техніки України;

Іван Хома, кандидат історичних наук, доцент Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка»; 

Степан Качараба, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Львівського національного університету імені Івана Франка;

Сокіл Василь, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу фольклористики Інституту народознавства

 

   Директор Інституту народознавства,

     професор, академік НАН України                                                          С.П.Павлюк

 

Відкриття виставки «Олесь Нога. Кольорова графіка. Володимир Жишкович. Малярство».

26 червня 2015 року о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбудеться відкриття виставки «Олесь Нога. Кольорова графіка. Володимир Жишкович. Малярство».
 
Олесь (Олександр) Нога(27.11.1959, Львів) — художник, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України. Навчався у Львівському державному коледжі декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша (1980 р. закінчив відділ художньої кераміки) та Львівській національній академії мистецтв (1985 р. закінчив відділ художньої кераміки). Як художник працює в ділянці кольорової та чорно-білої графіки. Твори художника експонуються в колекціях України та за кордоном. 
 
Володимир Жишкович (18.04.1961, Львів) – художник, мистецтвознавець, член Спілки критиків та істориків мистецтва. Навчався у Московському заочному народному університеті мистецтв (1985 р. закінчив відділ станкового живопису та графіки) та Львівській національній академії мистецтв (1990 р. закінчив відділ художнього дерева). Як художник працює в ділянці станкового малярства та графіки. Твори художника експонуються в колекціях України та за кордоном.

Відкриття виставки дитячого малюнку «Веселковими стежками»

26 березня 2015 р. о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбудеться урочисте відкриття виставки дитячого малюнку «Веселковими стежками» учнів художнього відділу ЛДДМШ №1 імені А.Й.Кос-Анатольського, присвячена 75 річниці заснування школи та 15 річниці художнього відділу.


Виповнюється 75 років знаній Львівській музичній школі №1 імені А.Кос-Анатольського. В урочисте звучання поважного ювілею вплітає свої барви виставка дитячої творчості учнів художнього відділу, якому нині – 15 років.

Навчають талановитих учнів, крокуючи з ними догори сходинками майстерності, окреслюючи обрії естетичного сприйняття життя, педагоги Тетяна Могилат, Андрій Кучабський та Надія Врублевська. Учні отримують на уроках не тільки знання і навики з базових дисциплін, таких як рисунок, живопис, композиція, ліпка, історія мистецтв, але й пробують виразити себе у паперовій пластиці, колажі, різноманітних графічних техніках, писанкарстві тощо.

Доброю традицією стало проведення великих підсумкових виставок-звітів дитячого малюнку, які відбуваються завдяки плідній співпраці з музеями Львова. Також проводяться персональні та групові виставки як у стінах школи, так і в приміщеннях Львівської міської ради, в залах художніх галерей.

Роботи наших вихованців постійно беруть участь і займають призові місця в міських, обласних, та міжнародних конкурсах (відзнаки зі США, Македонії, Словаччини).

55 випускників відділу продовжили навчання в середніх та вищих мистецьких закладах, але вони ніколи не забувають, що саме у стінах нашої школи почався їх шлях у мистецтво.

 

Чергове засідання зовнішнього методологічного семінару Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України на тему:

Між Галичиною і Донбасом: вплив регіональних ідентичностей на український національний проект”

 Обговорення регіональних ідентичностей Донбасу та Галичини та їх впливу на сучасну Україну стало темою чергового зовнішнього методологічного семінару Відділу соціальної антропології НАН України. Захід відбувся 26-го лютого 2014 року, в Інституті народознавства, у Львові. Доповідачем виступив Ілля Кононов, доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету Василя Стефаника. Участь у семінарі взяли також науковці інших академічних осередків, зокрема, Львівського національного університету імені Івана Франка, Львівського регіонального інституту державного управління Академії державного управління при Президентові України, Інституту всесвітньої історії НАН України.

 Під час доповіді професор Кононов представив результати дослідницького проекту “Життєві світи Сходу і Заходу України”, проведеного у травні-липні 2014-го року, під його керівництвом. Вибірка охоплювала респондентів з чотирьох областей: Донецької, Луганської, Івано-Франківської, Львівської.

 За результатами дослідження, в самоідентифікаціях мешканців двох прикордонних територій існують суттєві відмінності, що, на думку професора, свідчить про усталену “регіональну ідентичність” Також, дослідник вважає, що рецепція мешканцями Галичини і Донбасу одне одного формується не на особистому досвіді людей – контактах, поїздках, а шляхом медійних впливів та політичної пропаганди.

 Ілля Кононовзакцентував увагу на основних теоретичних працях по осмисленню ідентичностей, які стали важливим підґрунтям у його власному дослідженні. Зокрема, на розвідках психолога Олександра Лурія, антрополога Едварда Холла, соціолога Джона Нейсбіта.

 Після доповіді розпочалося активне обговорення висновків доповідача, у якому взяли участь Ігор Марков (модератор семінару, кандидат історичних наук, завідувач Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України), Олег Яськів (доктор фізико-математичних наук), Олесь Фільц (психоаналітик), Андрій Клімашевський (кандидат мистецтвознавства, науковий співробітник Відділу мистецтвознавства Інституту народознавства НАН України), професорка Антоніна Колодій (завідувачка кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту державного управління Академії державного управління при Президентові України), Рустем Жангожа (філософ, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України), Анна Трофімова (аспірантка Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України) та інші гості семінару. 

 Зокрема, доктор Олег Яськів наголосив на тому, що під час вивчення феномену ідентичності мешканців різних регіонів варто враховувати той факт, що Донбас є більш неоднорідним, за складом своєї соціальної структури, ніж Галичина, а тому складнішим об'єктом для аналізу.

 Професор Олександр Фільц наголосив, що поняття ідентичності – це, передусім, психологічна категорія. За його власним визначенням, ідентичність варто розглядати як довіру до способу та стилю власного життяразом зочевидністюнамірів та дійлюдинив соціумі. Тобто через поєднання modus vivendi й modus agendi людини.

 Професорка Антоніна Колодій висловила сумнів щодо вживаннятерміну “регіоналізм” у наукових дослідженнях, який має радже політичну, а не соціологічну конотацію. На її думку, для повноцінного дослідження регіональних ідентичностей варто було опитувати не лише мешканців двох прикордонних територій Донбасу та Галичини, а кожної області України.

 У дискусії взяв активну участь Роман Кісь, старший науковий співробітник Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України. Дослідник наголосив на тому, що ідентичність варто розглядати в динаміці. Зокрема, через врахування  теоретико-методологічних напрацювань представників Чиказької школи, які сконцентрували свою увагу на межовому стані ідентичності осіб, що перебувають на кордоні культурних конкуруючих систем. На думку філософа, потрібно досліджувати причини національно-культурної маргіналізації цілих груп українського суспільства, впливу політичної кон'юнктури. Важливим у майбутніх дослідженнях, на його думку, є комунікативно-дискурсивне визначення ідентичності.

 Підсумовуючи модератор семінару Ігор Марков поставив під сумнів висновок професора Кононова про потребу конструювання національної ідентичності України на основі пошуку раціонального компромісу між галицьким і донбасівським "проектами". На думку І. Маркова, це має бути "третій" проект модернізації України, заснований на універсальних принципах (антитеза свободи і деспотизму як один з них), які проявилися під час Революції гідності, а також формуються у діяльності волонтерів і добровольців-військових. Ця ідентичність формується у соціодинаміці. Дослідник наголошує на дискурсивні й неоднозначності ряду формулювань, закладених доповідачем в анкету кількісного опитування. Механічне перенесення "ідентитетів" - формулювань, виокремлених доповідачем із матеріалів попередньопроведених ним фокус-групових дискусій серед мешканців Галичини і Донбасу – у питальник анкети для масового опитування, в окремих випадках змішує епістеміологічно відмінні якісні та кількісні методи досліджень і ставить під сумнів висновки доповідача.

Станіслав Федорчук (аспірант Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України)

Відкриття виставки фотографій “«Наш Майдан». Хроніка подій”.

27 лютого 2015 року о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України відбудеться відкриття виставки фотографій “«Наш Майдан». Хроніка подій”. Тут представлені світлини працівників Інституту народознавства НАН України. У рамках відкриття в актовій залі Інституту народознавства НАН України відбудеться презентація «Мистецтво Євромайдану: змінюючи середовище протесту». Автор проекту – Назар Козак.

 

Наш Майдан


Дзвоном і кров’ю кращих сердець на Майдані Революція Гідності майже 3,5 місяці кувала підвалини нової справедливої моделі українського суспільства. Оживляючи на рівні історичної пам’яті пересічного українця романтичні образи Запорізької Січі, Майдан як новочасний козацький табір у ворожому кільці в певному сенсі і став новим “Запорожжям”. Ця абсолютно модерна, в дечому сюрреалістична для реальної дійсності оточуючого світу самоорганізована всенародна структура своїм порядком і самовіддачею змогла вистояти в нелюдських умовах і перемогти систему велетенської державної силової машини. Запорукою успіху цього епохального суспільного феномена були безпосередні живі учасники Української Революції, які власним героїзмом, енергією та індивідуальним прикладом продемонстрували, якою вони хочуть бачити Нову Україну. Під час тримісячної облоги в центрі Києва найбільш вражало те, як щоразу після чергового загострення подій радикально еволюціонував Майдан у всіх його зовнішніх проявах, діях оборонців і революційних перформенсах.    

Показати ці метаморфози Майдану в його динаміці на різних історичних фазах еволюції через індивідуальний досвід працівників нашої інституції було метою організаторів виставки.     

Андрій Клімашевський

 

Інформація про найважливіші результати діяльності Інституту народознавства НАН України у 2014 р.

Упродовж 2014 року колектив вчених Інституту народознавства НАН України працював над дослідженням семи перехідних тем:
1. "Історико-етнологічні аспекти вивчення реліктових явищ культури та побуту українців " (2011-2015 рр.)
2. "Традиційна культура в системі етнокультурного простору давньої і сучасної України " (2011-2015 рр.)
3. “Фактор етнічності в динаміці сучасних соціокультурних процесів: українці в глобалізованому світі” (2012-2016 рр.)
4. "Українські музеї як осередки збереження етнокультурної ідентичності " (2011-2015 рр.)
5. "Синтез художньо-образних та функціональних засад в українському декоративному мистецтві" (2013 – 2017 рр.)
6. “Проблеми історико- та лінгвофольклористичних досліджень в Україні" (2013-2017 рр.)
7. “Українське мистецтво у просторі європейської культури: стилі, напрямки, творчі особистості” (2014 – 2018 рр., науковий керівник В.А. Овсійчук)
У 2014 р. розпочато роботу над однією темою.
 
За результатами здійснених досліджень підготовлено рукописи 16 індивідуальних монографій загальним обсягом 223,5 авт. арк., серед них:
"Українське преромантичне і романтичне народознавство" (19 авт.арк.)
"Гетьманські могили" (27 авт.арк.)
"Бджільництво в контексті української обрядовості: семантико-етнологічний аспект" (18 авт.арк.)
"Феномен галицької сатири: рефлексії сміхової культури у графічному мистецтві" (15 авт.арк.)
"Художні вироби з дерева в інтер’єрі українських церков XVI-XXI ст. (за матеріалами західних областей)" (17 авт.арк.)
"Українська народна теракота XVI-XXI ст. (Історія. Типологія. Художні особливості)" (14 авт.арк.) 
Підготовлено 132 наукових статті загальним обсягом 116,19 авт. арк. 
Всього наукові співробітники Інституту підготували 715,43 авт.арк. текстового матеріалу, що в середньому становить 8,04 авт.арк. на кожного наукового співробітника. 
 
У 2014 році опубліковано 16 книжкових видань, загальним обсягом 297,63 друк. арк., серед них:
Кирчів Р. Студії з українсько-польського етнокультурного пограниччя / Р. Кирчів. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2013. – 462 с.
Боньковська С. Сакральна ангіопластика Руси-України. Священні потири і дискоси. Кінець Х – ХVІ століття. К.; Вид. дім. «Києво-Могилянська академія», 2014. – 592 c.
Тарас Я. Таємниці бабусиної скрині / Я. Тарас. – Львів: Апріорі, 2014. – 272 с.
Кодлубай І., Нога О. Прадавня Україна. Історія, культура, вбрання. – Львів, 2014. – 528 с.
Яців Роман. Роман Чорній, мистецька легенда Львова: Матеріали до історії українського мистецтва 1920-1930-х років. – Львів: Растр-7, 2013. – 180 с.
Сапеляк О. Виховати нову людину: монографія / О. Сапеляк. – Львів, 2014. – 236 с.
“Суспільні злами і поворотні моменти: макроподії крізь призму автобіографічної розповіді”: Матеріали Міжнар. наук. конф., [м.Львів] 25-26 вересня 2014 р. /  [Упорядники: О.Р.Кісь, Г.Г.Грінченко, Т.Пастушенко]. – Львів.: Інститут народознавства НАН України, 2014. –  256 с.
Горошко Л. Символіка води в обрядовій традиції жителів Черкащини: монографія / Леся Горошко. – К.: Видавець Олег Філюк, 2014. – 256 с.
 
У наукових періодичних часописах опубліковано 242 статті, обсягом 155,94 друк. арк., з них 36 статей обсягом 33,22 друк.арк. опубліковано у закордонних наукових виданнях. 
 
Загальний обсяг друкованої продукції Інституту становить 453,57 друк. арк.
 
Вчені Інституту брали активну участь у пропаганді та популяризації результатів власних наукових досліджень. Було виголошено 181 доповідь на конференціях, симпозіумах та круглих столах різних рівнів, з них: 117 доповідей на міжнародних конференціях, в їх числі 33 доповіді за кордоном, 52 доповіді на всеукраїнських та 12 доповідей на регіональних конференціях.
 
Активну програму пропаганди культурних надбань українського народу здійснював у 2014 році Музей етнографії та художнього промислу Інституту, який організував 27 тимчасових виставок, з яких 7 – міжнародних. 
У 2014 році постійно діючі експозиції Музею та тимчасові виставки оглянуло 56,7 тисяч відвідувачів. 

Міністрові освіти і науки України, професору Могилянської школи журналістики, доктору філологічних наук, доктору філософії (PhD) Квіту С.М.

Про проект Переліку галузей знань та спеціальностей вищої освіти для здобуття III рівня вищої освіти – I наукового ступеня. - Завантажити

Річний план закупівель на 2015 рік

Річний  план закупівель на 2015 рік: завантажити

Відкриття фотовиставки «Хорватські військові на Східному фронті (Галичина і Буковина)

25грудня 2014 р. о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбудеться урочисте відкриття фотовиставки «Хорватські військові на Східному фронті (Галичина і Буковина)» до 100-ліття 1-ї Світової війни. У рамках відкриття відбудеться презентація книги «Українські Карпати. Етногенез – Археологія – Етнологія», Загреб, 2014 р., видана Кафедрою україністики філософського факультету Загребського університету.

Виставка «Хорватські військові на Східному Фронті (Галичина і Буковина)» до 100-ліття 1-ї Світової війни представляє 46 світлин 1916-1917 рр., на яких відображені реалії 1-ї Світової війни на території Галичини та Буковини.

На цій фотовиставці глядач може побачити як воєнну, так і побутову та сакральну складову подій 1-ї Світової війни. Поряд із фотографіями оборонних споруд, замаскованих позицій артилерії, зброї зі знищення укріплень і бліндажів, прожекторів нічного освітлення, австро-угорських протиповітряних укріплень у битві з ворогом та самих боїв на галицьких землях, вміщені зображення іншої сторони життя військових. Тут і очищення гармат після бою, і будівництво укріплень, упорядкування окопів, відпочинок після бою, відвідини хати-читальні. Військову наснагу піднімали візити імператора Карла, принца Леопольда, а також святкування з нагоди нагородження офіцерів.

Війна та смерть ішли поряд із життям. Фото поховання вояка, промови священика при похованні загиблих героїв, цвинтар вояків у Коломиї, а поруч – святкування Великодня, весілля у с. Глибівка, вояк, який одружився з жінкою-галичанкою зі с. Глибівка, і, що найважливіше, залишився живим після війни, допомога харчами дітям, жінки-галичанки, які працюють у військовій лікарні 25-го полку в Коломиї. Вражаючим є фото групи галичан у народному вбранні, які сфотографовані біля самої лінії фронту.

1914 р. – 2014 р. Минуло 100 років. Але і сьогодні відвідувач виставки може роздивитися обличчя учасників тих далеких подій та прочитати в їх очах долю кожної людини і долю землі, на якій вони жили і за яку помирали.  

Проект здійснений Музеєм етнографії та художнього промислу ІН НАН України у співпраці із Загребським університетом (Хорватія). 

Чергове засідання зовнішнього методологічного семінару Відділу соціальної антропології НАН України

   10 грудня 2014 р. в Інституті народознавства НАН України відбулося чергове засідання зовнішнього методологічного семінару Відділу соціальної антропології НАН України на тему “Трансдисциплінарне бачення людської суб’єктивності (спроба холістичного-сенсологічного підходу)”. Доповідач - Роман Кість, етнолог, філософ, соціолінгвіст, публіцист, старший науковий співробітник Відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України, автор книг “Фінал третього Риму (російська месіянська ідея на зламі тисячоліть)” (1998), “Фінал третього Риму (осторонь Азіопи)” (2007), “Мова, думка і культурна реальність (від Олександра Потебні до теорії культурного релятивізму” (Львів: Літопис, 2002), “Глобальне–національне–локальне (соціальна антропологія культурного простору)” (2005), “Як зупинити розукраїнювання України?” (2012).

  Доповідь Романа Кіся була присвячена конструюванню складнодинамічних конфіґурацій смислів: як потреб та переживань, спроб розуміти та тлумачити світ і себе самого. Виступ був присвячений феноменологічному трактуванню проблеми смислу, з використанням ідей таких філософів, як Едмунд Гуссерль, Моріс Мерло-Понті, Ян Паточка, Емануель Лєвінас та інших. Доповідач розгорнуто пояснив зміст наступних тез своєї філософської концепції. По-перше, Роман Кісь запропонував трактувати смисл як горизонт цінностей та сподівань індивіда. По-друге, смисли не є тотожними символам, хоч і є тісно пов’язаними з культурою. Дослідникам слід говорити про динамічні смислові мережі, де всі смисли є тісно пов’язаними між собою, а не виступають автономними одиницями, як символи. Так само смисли не слід зводити лише до мови. Контексти, в яких індивід отримує символи є як мовними, так і паралінгвальними (інтонації, жести та інші види невербальної активності). По-третє, смисл – це процес, який диференціює/артикулює цілісність потоку переживань індивіда. Відтак, індивід живе не в світі об’єктів, але символів, оскільки об’єкти можуть бути присутніми в життєсвіті індивіда лише тоді, коли вони наділені смислом. Втім, процеси в сучасному світі можна охарактеризувати як еклектизацію смислів, коли порушується цілісність та однорідність смислових мереж.

     Відкрив засідання Методологічного семінару директор Інституту народознавства НАН України академік Степан Павлюк. У своєму вступному слові він відзначив роботу Відділу соціальної антропології, який за перший рік свого існування має значні наукові успіхи та здобутки. Акад. Павлюк наголосив на важливій ролі в роботі Відділу старшого наукового співробітника Романа Кіся, який виступає патріархом львівської школи філософської етнології.

   Після виступу Романа Кіся відбулося активне обговорення тез його доповіді. Підсумовуючи виступ доповідача, Ігор Марков, модератор семінару, відзначив, три позиції доповіді Романа Кіся. По-перше, фундаментальна сенсологія, якою займається Роман Кісь, є важливим розділом антропології. Зокрема, в ній постулюється, що буття людини можна сприймати виключно через смисли. По-друге, дослідження Романа Кіся стосуються категорії темпоральності, дослідження людини у динамічній перспективі само-здійсненння. По-третє, суб’єкт-об’єктні відносини опосередковуються іншими суб’єктами і з перспективи голі стичного підходу автора, є по-суті, міжсуб’єктними.

  Професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Анатолій Карась поставив декілька важливих для розуміння природи та функціонування смислів в повсякденному житті: якими є джерела смислів; чи смислові непорозуміння породжують конфлікти, чи просто сприяють виникненню взаємодій; чи можна вважати свободу волі смислом?

    Професор Ігор Держко наголосив на важливості термінологічного розмежування понять “смисл” та “значення”, оскільки часто їх змішування призводить до непорозумінь та непродуктивних дискусій. Професор Олександр Фільц наголосив на труднощах при розмірковуваннях про смисли, адже це категорія, наповнення якої є дуже персональним для індивідів, а тому виведення певних загальників є дуже проблематичним. Він також підтримав думку проф. Держка про необхідність термінологічного розмежування понять “смисл”, “сенс”, “значення”. Нарешті, проф. Карась поставив проблему тотожності чи роздільності категорій «смислу» і «сенсу» на дискусію з Доповідачем. Дискусія проф. Карася з Романом Кісем на цю тему привела до ствердження тотожності цих понять.

  Тарас Возняк вказав на необхідність більш активного використання феноменологічного понятійного апарату при вивченні проблеми смислів. Але також наголосив на тому, що суб’єктивна природа смислів у випадку їх дослідження не є проблемою, адже досліднику йдеться про феноменологічну настанову (інтенціональність) індивіда, яка спричинює конституювання смислів. Також в дискусії взяли активну участь працівники Відділу соціальної антропології – Світлана Одинець, Данило Судин, Петро Чорній. Їхні запитання стосувалися окремих аспектів доповіді Романа Кіся: співвіднесення смислів та цінностей, формування індивідуальних смислів та креолізації смислів відповідно.  

    Було розкрито важливість структуру та ґенезу смислів, їхню роль в соціальному житті та персональному бутті індивіда. Крім того, активна дискусія після виступу Романа Кіся дозволила прояснити спірні питання та озвучити перспективи подальших досліджень.

Завідувач відділу соціальної антропології

Інституту народознавства НАН України   к.і.н.   Ігор Марков

Між стереотипами і реальністю: в Інституті народознавства відбувся семінар з методології усноісторичних досліджень

 

 Дослідник не може бути вільним від особистих оцінок та упереджень. Проте хтось нав’язує свій світогляд крадькома, інший приховує власну упередженість, а ще інший, навпаки, підносить власну нетолерантність до рангу методологічної стратегії. Як досліднику не втрапити у пастки легітимного публічного дискурсу, побачити ті факти, обставини, тенденції, які конфронтують із загальним науковим чи медійним уявленням про феномен, а, отже, розширюють знання про нього? Яка взаємозалежність між образами приватного минулого, існуючими канонічними уявленнями про це минуле та особистими поглядами дослідника, - у сфері усноісторичних досліджень? Про все це йшлося у доповіді Вікторії Куделі-Свйонтек  “Фігура вищого епатажу: Дослідник і стереотипи щодо досліджуваної теми”. Подія відбулася 10 листопада 2014 року, в рамках методологічного семінару, організованого відділом соціальної антропології Інституту народознавства НАН України. Доповідачка є докторкою історії, перекладачкою, випускницею російської філології Ягеллонського університету (Краків, Польща), членкинею Міжнародної асоціації усної історії і Польського товариства усної історії.

 Досліджуючи депортації поляків з України до Казахстану у 1930-их роках, дослідниця на власному емпіричному матеріалі показала, наскільки легко піддатися спокусі повторювати ті висновки, які вже були прописані польськими дослідниками на початку 1990-их, у час  реконструювання польської національної ідентичності, або  некритично оцінювати усні свідчення оповідачів. «Наративи наших респондентів частіше свідчать про теперішній час, ніж про час, в якому відбулися описувані події,  - вважає дослідниця, цитуючи відомого історика Адольфа Фрея, і наголошує, що усна історія не може бути альтернативою класичній, оскільки те про що говорять свідки, у який спосіб, і як конструюють свою розповідь є окремою темою для критичного аналізу.

 Виступ докторки Вікторії Куделі-Свйонтек в Інституті народознавства став продовженням наукової дискусії, розпочатої під час міжнародної конференції “Суспільні злами і поворотні моменти: макроподії крізь призму автобіографічної розповіді”, що відбулася у Львові 25-26 вересня 2014 року в Українському католицькому університеті (УКУ). Організаторами конференції були також Українська асоціація усної історії та Інститут історії церкви УКУ.

 Повну доповідь можна послухати на сайтівідділу соціальної антропології.

 Виступ пов’язаний із презентацією книги : Wiktoria Kudela-Światek, Odpamiętane. O historii mówionej na przykładzie narracji kazachstańskich Polaków o represjach na tle narodowościowym i religijnym, Kraków 2013 +CD. 

Урочисте відкриття виставки «СВОЄ/ЧУЖЕ. Про що мовчать музейні пам’ятки».

14 листопада 2014р. о 17.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбудеться урочисте відкриття виставки «СВОЄ/ЧУЖЕ. Про що мовчать музейні пам’ятки». Виставка відкривається в рамках Міжнародної наукової конференції «1914-2014. ВІД ВІЙНИ ІМПЕРІЙ ДО ДІАЛОГУ КУЛЬТУР (культурна спадщина: трактування, збереження, спільна відповідальність)».

Український національний комітет Міжнародної ради музеїв (ІСОМ)

 Асоціація музеїв та галерей Львова

 Агенція культурних стратегій

Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАНУ

за підтримки

Міжнародної ради музеїв ІСОМта ІСОМ Європи

за сприяння

Міністерства культури України

Міжнародна наукова конференція

1914-2014. ВІД ВІЙНИ ІМПЕРІЙ ДО ДІАЛОГУ КУЛЬТУР

(культурна спадщина: трактування, збереження, спільна відповідальність)

Львів, 14-15 листопада 2014 року

ПРОГРАМА

П’ятниця, 14 листопада 2014 року

Музей етнографії та художнього промислу ІН НАНУ (проспект Свободи, 15)

Конференц-зала на 2-му поверсі

 

09:30-10:00

 

Реєстрація учасників

10:00-10:30

Відкриття конференції та привітальні слова до учасників:

 

Відкриває Академік, професор Степан Павлюк, директор Інституту народознавства НАН України.

 

Привітальне слово. Сергій Лаєвський, президент Українського комітету ІСОМ.

 

Професор Ганс-Мартін Гінц, президент Міжнародної ради музеїв (ІСОМ).

 

Василь Рожко, кандидат архітектури, начальник управління музейної справи Міністерства культури України.

 

Представники  дипломатичних установ і органів місцевої влади.

10:30-12:30

Засідання. Модератор Роман Чмелик.

Наукові доповіді

10:30-10:50

Акад. Степан Павлюк (Україна). Культурна пасіонарність українців Галичини у міжвоєнний час як суттєвий компонент самоутвердження.

10:50-11:10

Проф. Ярослав Грицак (Україна). Україна, 1914-2014: незакінчена війна.

 

11:10-11:30

Єжи Гальберштадт (Польща). Як європейські музеї трактують  проблеми націоналізму, починаючи з 1914 року.

 

 

Повідомлення

11:30-11:40

Міхал Міхальскі (Польща). Спільна культурна спадщина на прикладі Львова. Кілька зауваг урядовця.

 

11:40-11:50

Оксана Годованська (Україна). Радянська спадщина у дзеркалі повсякденності.

 

11:50-12:00

Надія Гончаренко (Україна). Уявлення про національну культурну спадщину в підручниках історії.

 

12:00-12:30

Дискусія

12:30-13:30

Перерва

13:30-15:00

Продовження засідання. МодераторСергій Лаєвський.

 

 

Наукова доповідь

13:30-13:50

Др. Жан-Ноель Ґрандгомм (Франція). Память Першої світової війни в Ельзас-Лотаринґії: двоїстість спадщини.

 

 

Повідомлення

13:50-14:00

Юрій Чернобай (Україна). Заповідні території як сховища пам’яті про Першу світову війну.

 

14:00-14:10

Євгенія Сарапіна (Україна). Місця амнезії в Україні: можливість інклюзивної колективної пам'яті.

 

14:10-14:20

Юлія Буйських (Україна). Святиня, колгоспний будинок культури і відновлена церква: три життя сільських релігійних будівель в українській усній традиції.

 

14:20-14:30

Микола Проців (Україна). Польські, єврейські і вірменські сліди в історії українських Бережан: що залишимо у спадок?

 

14:30-14:40

Вікторія Маліцка (Польща).  Культурна спадщина як частина львівської  туристичної індустрії

14:40-15:00

Дискусія

15:00-15:15

Перерва

15:15-17:00

Продовження засідання. Модерує Галина Чумак.

 

Наукові доповіді

15:15-15:35

 

15:35-

15:55           

Др. Якуб Форст-Батталья (Австрія). Збереження культурної спадщини: історичні, дипломатичні та моральні аспекти.

 

Др. Дамодар Фрлан (Хорватія). Діалог культур: чи допомагає він запобігти політичній напруженості?

 

 

Повідомлення

15:55-16:05

Роман Чмелик (Україна). Культурна спадщина пограниччя: етнічна приналежність і суспільна відповідальність.

 

16:05-16:15

Людмила Булгакова ( Україна). Культурна ідентичність у зоні міжетнічного прикордоння: білорусько-українські паралелі.

 

16:15-16:25

Надія Капустіна, Валентина Бекетова (Україна).  З досвіду діяльності Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького щодо укріплення міжнаціональних та міжрегіональних зв’язків ( музейні виставкові проекти).

 

16:25-16:35

Габріела Андял (Україна).  Міжнародна співпраця Закарпатського музею народної архітектури та побуту в галузі збереження, дослідження та популяризації транскордонної культурної спадщини.

 

16:35-16:45

Василь Коцан (Україна). Традиційний народний одяг як важлива складова культурної спадщини українців, угорців, румунів і словаків Закарпаття.

 

16.45-

16-55

Тетяна Сологуб-Коцан (Україна).  Роль Закарпатського музею народної архітектури та побуту в розвитку та популяризації автентичних форм традиційної  народної культури краю.

 

16:55-17.30

Дискусія

 

17:00-18:00

 

Відкриття виставки «СВОЄ / ЧУЖЕ. Про що мовчать музейні пам’ятки»

18:00-...

Бесіди і частування

 

Субота, 15 листопада 2014 року

Музей етнографії та художнього промислу ІН НАНУ (проспект Свободи, 15)

Конференц-зала на 2-му поверсі

 

10:00-12:00

Засідання. Модератор Зеновій Мазурик.

 

Доповідь

10:00-10:20

Др. Андреас Лєне (Австрія). Актуальність значення пам’яток війни для суспільства і політики.

 

Повідомлення

10:20-10:30

Микола Скиба (Україна). Війна у краєзнавчих музеях.

 

10:30-10:40

 

Ірина Горбань (Україна). «Радянізація» музейного середовища Львова (вересень 1939 – червень 1941 року).

 

10:40-10:50

Поліна Вербицька (Україна). До проблеми формування громадянської національної, культурної ідентичності, громадянської відповідальності особистості, полікультурного характеру історико-культурної спадщини.

 

10:50-11:00

Тетяна Яцечко-Блаженко (Україна). Музей як бренд: впровадження новітніх практик.

 

11:00-12:00

 

Відкрита дискусія

 

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА: СПІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

 

 

Ключові теми до обговорення:

Роль музеїв, громадських та державних інституцій у формуванні спільної відповідальності за культурну спадщину; культурна спадщина у мирний та у воєнний час: збереження, політика, етика.

Ключові виступи:

Проф. Ганс-Мартін Хінц, Президент Міжнародної ради музеїв (ІСОМ).

Володимир В’ятрович, директор Українського інституту національної пам’яті.

Василь Рожко, начальник управління музейної справи Міністерства культури України.

Модератор: Микола Скиба, директор ГО Агенція культурних стратегій.

12:00-12:30

Підсумки та закриття конференції.

12:30-13:00

Чай / кава.

13:00-16:00

Екскурсії до музеїв Львова.

До 200-ліття від дня народження Великого Кобзаря в Інституті народознавства НАН України проходитимуть наступні урочистості :

   7 березня о 16.00  в актовій залі відбудеться  відкриття виставки творів народного художника України, лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка  відомого львівського графіка Євгена Безніска під назвою «Та не однаково мені…».  Євген Безніско народився на Київщині в містечку Кагарлик 19 жовтня 1937 року в сім’ї, де поєднались два славетні роди: по батькові   козацький, по матері – етнографа, поета О.Афанасьєва-Чужбинського. 1946 р. помирає батько, родина переїжджає до м. Самбора. 
  Початкову мистецьку освіту отримує в гуртку при палаці піонерів у м. Самбір, який провадив Микола Прокопенко. За рекомендацією вчителя він продовжив навчання у Київській художній школі ім. Т.Шевченка, брав участь у археологічних експедиціях на Сіверському Донці, розкопуючи скіфські кургани. Працював у шахтах Донбасу.
  У 1958 р. вступає на навчання до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва на кафедру монументального живопису до професора Р.Сельського. У 1959 р. одружується з уже відомою скульпторкою Теодозією (Фаною) Бриж. Про їх майстерню у центрі Львова на вул. Мартовича, 5 ходили легенди. Тут збиралось коло друзів, серед яких – Іван Драч, Богдан Ступка, Іван Миколайчук, Микола Вінграновський, Алла Горська, Дмитро Павличко, Олесь Гончар, Ліна Костенко, Лесь Танюк, Іван  Дзюба…
  У 1961 р. Є.Безніско вперше звернувся до творчості Тараса Шевченка  у циклі графічних робіт. Згодом захоплюється творчістю Івана Франка, створює цикл робіт до його «Мойсея», «Христос і хрест», «Смерть Каїна», «Каменярі» (у 2006 р. автор подарував весь цикл «Франкіани» Львівському національному університетові ім. І.Франка (близько 100 робіт). Ілюстрував твори Лесі Українки, створив офорти майже до всіх драм (близько 40 робіт) та подарував їх Львівській СШ № 75 ім. Лесі Українки. Створив офорти та ліногравюри до творів Василя Стефаника, які знаходяться в Музеї В.Стефаника у с. Русів. 
   У 1989 р. отримав звання Заслуженого художника України, у 2006 р. удостоєний Національної премії України ім. Т.Шевченка, у 2013 р. – звання Народного художника України. Повсякчас виявляє активну громадянську позицію, зокрема у 1997 та 2004 рр. працює у Чорнобильській зоні, створює 45 пастелей «Чорнобильська Голгофа», які подарував Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України у Львові. У 1995 р. відкрив меморіальну каплицю жертвам НКВД біля Золочівського замку, у 1999 р. разом із сином Яремою та В.Каменщиком встановив Меморіал пам’яті Січових стрільців на горі Маківці. Автор величезного доробку портретів визначних постатей України: Маркіяна Шашкевича, Івана Франка, Олега Ольжича, Лесі Українки, Гната Хоткевича, Івана Труша та ін. Портрет кардинала Йосипа Сліпого роботи Євгена Безніска подарований львівською делегацією в 1996 р. Папі Івану Павлу ІІ. А зроблену Є.Безніском копію пам’ятника Данилу Галицькому із роботи Теодозії Бриж (Володимир-Волинський) подаровано Папі Римському в 2001 р. під час його візиту в Україну. Реалізуючи задуми Фани Бриж, Євген Безніско встановив та офіційно відкрив 6 пам’ятників за її проектами. А саме: пам’ятники Юрію Дрогобичу у м. Дрогобич, Данилу Галицькому у Володимир-Волинському, Ярославу Мудрому в м. Богуслав Київської обл., Маркіяну Шашкевичу в с. Новосілки, каплицю з розп’яттям Христа в с. Бережниця на Рівненщині та пам’ятник князю Святославу на Сколівщині.
 Темою сьогоднішньої ювілейної виставки Народного художника України Євгена Безніска «Та не однаково мені…» в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України стала «Шевченкіана» до 200-ліття з дня народження поета.  
 
А також,
    7 березня о 17.00 в актовій залі Інституту народознавства НАН          України  відбудеться літературно-музичний вечір під назвою «Посланіє». 
  Автор композиції цього концерту за творами Т.Г.Шевченка –     народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка, академік Богдан Козак. 
   Автор музики – композитор, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка, професор Юрій Ланюк.  
Виконавці: 
Богдан Козак   народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка, академік – декламація; 
Людмила Осташ – лауреат Міжнародного конкурсу, солістка Львівського національного тетру Опери та балету ім. С.Крушельницької   сопрано; 
Ярослав Мигаль – віолончель;
Наталія Пелех – дипломант міжнародних конкурсів – фортепіано. 

Інформація про найважливіші результати діяльності Інституту народознавства НАН України у 2013 р.

Упродовж 2013року колектив вчених Інституту народознавства НАН України працював над дослідженням семи перехідних тем:

1."Історико-етнологічні аспекти вивчення реліктових явищ культури та побуту українців " (2011-2015 рр.),

2."Традиційна культура в системі етнокультурного простору давньої і сучасної України " (2011-2015 рр.)

3. “Фактор етнічності в динаміці сучасних соціокультурних процесів: українці в глобалізованому світі” (2012-2016рр.)

4.“Українське мистецтво: художньо-стильова еволюція та проблеми творчої індивідуальності” (2009-2013 рр.)

5."Українські музеї як осередки збереження етнокультурної ідентичності " (2011-2015 рр.)

6."Синтез художньо-образних та функціональних засад в українському декоративному мистецтві" (2013 – 2017 рр., науковий керівник Л.М.Герус)

7.“Проблеми історико- та лінгвофольклористичних досліджень в Україні" (2013-2017 рр., науковий керівник В.В.Сокіл)

У 2013р. розпочато роботу над двома темами, одну тему завершено.

За результатами здійснених досліджень підготовлено рукописи 14 індивідуальнихмонографій загальним обсягом 208,98 авт. арк., серед них:

·  "Студії з українсько-польського етнокультурного пограниччя" (24 авт.арк.)

·  "Сенс сенсотворення: впровадження до нової філософії смислу" (23,5 авт.арк.)

·  "У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України" (26 авт.арк.)

·  "Етнографія статевого життя й тілесності" (20,7 авт.арк.)

·  "Михайло Мороз" (15 авт.арк.)

· "Символіка води в обрядовій традиції жителів Черкащини" (11 авт.арк.)

         Підготовлено 126наукових статей загальним обсягом 163,14 авт. арк.

Всього наукові співробітники Інституту підготували 679,8 авт.арк.текстового матеріалу, що в середньому становить 7,73авт.арк. на кожного наукового співробітника.

         У 2013 році опубліковано 17книжкових видань, загальним обсягом 241,38друк. арк., серед них:

·  Кісь Р.Я. Сенс сенсотворення: впровадження до нової філософії смислу. – Львів: Афіша, 2013. – 390 с.

·  Сегеда С.П.У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України. – Київ: Інформаційно-аналітична агенція «Наш час»; Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія». – 2013. – 432 с.

·   Сегеда С.П. Український пантеон. – Київ: Балтія -Друк, 2013. – 184 с.

· Пацай Т.А. Зенон Кузеля: життя і народознавча діяльність / Тамара Пацай; Національна академія наук України, Інститут народознавства.  – Львів: Бона, 2013.  – 251 с., [20] с. фотоіл. – автор

·  Сокіл В.В. Михайло Зубрицький. Зібрані твори і матеріали:  У 3 т.  / зібр. та упор. В. Сокіл. – Львів: Літопис, 2013. – Т. 1: Наукові праці. – 610 с.

·  Пастух Н.А. Символіка тварин в українському фольклорі: зозуля. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 2013. – 224 с.

· Булгакова Г.П.Жіноча сорочка Борщівсько-Заставнівського Придністров'я – Львів. –  2013. – 336 с.

·   Сапеляк О.А. Сапеляк А. Три ювілеї України з Іваном Павлом ІІ / Упорядник Оксана Сапеляк. — Львів, 2013. — 120 с.

 

 У наукових періодичних часописах опубліковано 214статтей, обсягом 154,3 друк. арк., з них 30статейобсягом 19,73 друк.арк.опубліковано у закордонних наукових виданнях.

Загальний обсяг друкованої продукції Інституту становить 430,95друк. арк.

   Вчені Інституту брали активну участь у пропаганді та популяризації результатів власних наукових досліджень. Було виголошено 198 доповідей на конференціях, симпозіумах та круглих столах різних рівнів, з них: 122 доповіді на міжнародних конференціях, в їх числі 48 доповідей за кордоном, 63 доповіді на всеукраїнських та 13 доповідей на регіональних конференціях.

 Активну програму пропаганди культурних надбань українського народу здійснював у 2013 році Музей етнографії та художнього промислу Інституту, який організував 22тимчасові виставки, з яких 6– міжнародних.

   У 2013 році постійно діючі експозиції Музею та тимчасові виставки оглянуло 58,6 тисяч відвідувачів.