Зображення згенеровано ШІ
На варті українського слова
Сьогодні (20 грудня 2025 року) виповнюється 100 років від дня народження відомого українського мовознавця, етнографа, доктора філологічних наук Михайла Лукича Худаша (1925–2011). Народився майбутній дослідник у с. Демня Львівської обл. У 1950 р. закінчив Львівський державний педагогічний інститут, певний час працював на освітній ниві. З 1957 р. Михайло Худаш розпочав свій науковий шлях в Інституті суспільних наук АН УРСР (нині Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України), а з 1980 р. продовжив його в стінах Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР, у секторі карпатознавства (нині – Інститут народознавства НАН України, відділ історичної етнології). Тут вчений займався розробкою питань і проблематики української антропонімії. Найважливішими працями дослідника з історичної лексикології української мови є «Лексика українських ділових документів кінця XVI – поч. XVII ст.» (1961); з ономастики – монографічні роботи «З історії української антропонімії» (1977), «Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів» (1991, у співавт. з М. Демчук), «Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (утворення від слов’янських автохтонних відкомпозитних скорочених особових власних імен)» (1995), «Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (утворення від відапелятивних антропонімів)» (2004), «Українські карпатські і прикарпатські назви населених пунктів (відапелятивні утворення)» (2006). Вершиною наукової творчості вченого в галузі етнолінгвістики та діалектології є монографія «Походження імен та релігійно-міфологічні функції давньоруських язичницьких божеств» (2012), яка побачила світ уже після смерті автора. Також Михайло Лукич – один з авторів титанічної наукової роботи «Словника староукраїнської мови ХІV – ХV ст.» (Т. 1–2, 1977–1978) та «Короткого тлумачного словника української мови» (1978).
Михайло Худаш виховав цілу плеяду талановитих дослідників-мовознавців, які гідно продовжили справу свого Вчителя (І. Фаріон, М. Сенів, М. Демчук, Б. Близнюк, Р. Осташ та ін.).
Михайло Лукич Худаш залишив неоціненний доробок в історії української ономастики як відображення знакових українських етногенетичних процесів, діалектих явищ та історії української лексики.
