UA

Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України запрошує Вас на відкриття виставки кераміки митців із Косова 9 червня о 16.00.
 
 
 
 
 
Чорний Орест Миколайович
 
Народився 21.10.1964 р.
У 1987 р.  закінчив Косівський   технікум  народних  художніх  промислів 
ім. В.І.Касіяна.
У 1992 р. закінчив Південноукраїнський державний педагогічний університет  ім. К.Д.Ушинського
В даний час працює в Косівському інституті ПДМ ЛНАН на посаді завідуючого циклом ХК.
Виставки:
Регіональні: 2002, 2006, 2010.
Всеукраїнські: 2001, 2003, 2009, 2011, 2013.
Персональні: 2004, 2014.
 
Чорний Микола Орестович
 
Народився 09.05.1996 р.
У 2011 р. закінчив Косівську гімназію.
У 2015 р. закінчив Косівське училище ПДМ ЛНАМ.
У 2015 р. вступив в Косівський інститут ПДМ ЛНАМ де і навчається сьогодні.
 
Чорна Марія Іванівна
 
Народилася 07.06.1971 р.
У 1990 р. закінчила Косівський технікум народних художніх промислів ім. В.І.Касіяна.
У 2000 р. закінчила Тернопільську Академію народного господарства (спеціальність економіст-правознавець).
У 2010 р. закінчила Косівський Інститут прикладного та декоративного мистецтва ЛНАМ.
У 2012 р.   закінчила   Івано-Франківський   державний   університет 
ім. В.Стефаника   (факультет декоративно-прикладного мистецтва).
Виставки:
Регіональні: 2014.
Всеукраїнські: 2015.

 
Художник і графік - Осип-Роман Сорохтей (1890-1941), який жив та творив на початку ХХ століття, випускник Краківської академії мистецтв, вояк Легіону українських січових стрільців, скромний гімназійний учитель у Станіславові, один із найгостріших за соціальною орієнтацією і трагічних за невизнаністю таланту західноукраїнських митців.
 Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України має честь запросити на відкриття виставки творів Осипа Сорохтея з приватної колекції. Крім творчої спадщини художника, тут експонуватимуться його нотатники та фотографії.

Відкриття виставки фотографії Ферранте Ферранті «Пінзель і барокова Європа».

 

4 травня о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбудеться відкриття виставки фотографії Ферранте Ферранті «Пінзель і барокова Європа».

Ферранте Ферранті  народився  в Алжирі. Його батько – сицилієць, а мати  ̶̶̶  жителька Сардинії.

Він – син Середземномор'я,  французький фотограф, фахівець мистецтва бароко та автор низки книг, у тому числі спільно із письменником Домініком Фернандесом.

У 2011 році під час свого перебування у Львові Ферранте Ферранті був заворожений творами Іоанна Пінзеля, таємничого скульптора з Галичини. Тоді він ще не знав, що цей геній епохи бароко матиме честь через рік бути представленим у Парижі в рамках ретроспективної виставки у Луврі.

Відтепер ім’я Іоанна Пінзеля знаходиться серед видатних постатей європейського бароко, звідки й з’явилась ідея провести діалог між митцями крізь призму образів Ферранте Ферранті.

Відтак, ще чотири генії перебувають на паралелі з Пінзелем.

Зустріч із цими метрами у присутності Пінзеля є свого роду посланням. Вона наголошує на оригінальній позиції Галичини в мистецтві епохи бароко, у чому можна пересвідчитись, прогулюючись Львовом.

Виставка підкреслює факт укорінення цього прекрасного міста в рамки європейського культурного руху.

Ця подія відбувається в рамках Французької весни і організована Альянс франсез м. Львова спільно із Музеєм етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України у Львові.

Найбільший Гонг у Східній Європі прямує до Львова.

 

Найбільший Гонг у Східній Європі першими побачать Львівські малюки. 28 квітня в приміщенні музею Етнографії та художнього промислу, посеред 72 тисяч експонатів, на декілька годин розташується і зазвучить унікальна колекція архаїчних інструментів литовського Гонг-Майстра Андреаса Сутугинаса. Перша звукотерапевтична сесія пролунає для малюків від 0 до 7, друга – для дорослих, о 16:00 та 19:00.

Сама колекція налічує кілька десятків інструментів, серед них симфонічні та планетарні Гонги (із звучанням планет), співаючі чаші, окарини, шруті (фісгармонія), Конх (велетенська раковина), дзвіночки, сопілки, монохорд (рідкісний струнний інструмент) та інші. Перлина колекції – новий найбільший у Східній Європі Гонг, який має якість поєднання чотирьох стихій у п’ятий елемент. Через його велетенський розмір в мережі почали з’являтись жартівливі чутки та легенди: «Подейкують, що прибув Він на власному кораблі, а щоб Його розвантажити брукує сил дев’ятьох велетнів».

Зустріч пройде у форматі спілкування із майстром та релаксації під звучання інструментів. На «Купанні в звуках Гонгів» слухачі розташовуються лежачи на килимках, бо всидіти поруч із такою вібрацією практично не можливо.

Як працює звукотерапія? В залежності від сили звуку ми можемо чути чи не чути його, але тілом ми відчуваємо звукові вібрації. У кожної клітини, органу і всього організму є своя частота коливань. Незалежно від того, якої інтенсивності звук, наш організм сприймає його коливання і у відповідь реагує зміною частоти вібрацій своїх клітин. Ґонґ - праотець знайомих нам дзвонів, архаїчний інструмент, сила звуку, якого має чудодійний вплив на тіло і розум. Перебування у звуках чаш та Ґонґів відновлює їх природню вібрацію, а отже оздоровлює.

Андрей Сутугинас практикуючий звукотерапевт із понад 18-річним стажем. Вперше на практиці Майстра відбудеться спеціальна зустріч із малюками та їх батьками, де можна буде почути про природній та безпечний підхід та спосіб взаємодії із «Новими» дітьми, від Доктора холістичної медицини та батька шести дітей і, звичайно поніжити діток у гармонійних і зцілюючих звуках унікальних живих інструментів, а батькам, нарешті, трішки порелаксувати. Діти зі спец потребами та із сімей, постраждалих в АТО матимуть можливість потрапити на зустрічі безкоштовно. Деталі та реєстрація в організатора за телефоном 067 629 0 888.

Деталі та реєстрація: 067 629 0 888, Катерина Теребенець. k.terebenets@gmail.com

20 квітня о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбудеться відкриття виставки відреставрованого твору «Вінчання князя Миколи Радзивілла з Катериною Гонзаго».

 
 
 
 
Доброю традицією роботи Львівської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України стало проведення виставок врятованих шедеврів українського та європейського мистецтва. 
Ще в далекому 1990 році відбулася перша виставка одного шедевру – “Ікона Богородиця Одигітрія” середини XIII ст. із села Дорогобуж  (Рівненський краєзнавчий музей). Вона відкрилася у Львові в Музеї етнографії та художнього промислу Академії наук України. 
  У 1991 році ця виставка була показана в Києві до відкриття світового конгресу українців за участю президента України Л. Кравчука. Потім було ще ряд знакових виставок шедеврів, врятованих для культури України із різних музеїв – іконостас із села Прилбичі – родинного села митрополита А. Шептицького, іконостас із монастиря Великий Скит в Маняві (Богородчанський іконостас) авторства Йова Кондзелевича, великоформатний ренесансний вівтар Св. Анни із села Скелівка та багато інших творів мистецтва XVI–XIX ст.: олійного живопису, поліхромної скульптури, творів іконопису. 
 Зовсім недавно Львів’яни мали щасливу нагоду побачити справжній шедевр європейського мистецтва – “Портрет Йоганна ІV Ангальт-Цербста” роботи Лукаса Кранаха Старшого – єдиний твір цього художника в Україні.
  Не менш важливими були виставки та презентації  в 2017 р., де експонувалися врятовані у Львівській філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України експонати: портрети сина та невістки Богдана Хмельницького – Тимоша Хмельницького та Розанди Лупул із Львівського історичного музею, та чотири монументальні полотна на тему Страстей Христових середини XVIII ст. авторства Фелікса Гіацинта Олесінського, із збірки Львівської Національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького на виставки “Скарби Підгорецького замку”. 
 Сьогодні ми можемо побачити великоформатне полотно невідомого художника  XVIII ст. – “Вінчання князя Миколи Радзивілла з Катериною Гонзаго” із Волинського краєзнавчого музею – надзвичайно цікавий зразок парадного багатофігурного історичного полотна європейського зразка створеного на наших теренах.
 Дякуючи таким виставкам Львів’яни й гості міста Львова мають можливість постійно бачити врятовані або заново відкриті мистецькі шедеври та гідно оцінити роботу наших реставраторів. Для нас це висока мотивація своєї праці, яка непомітно будує велику споруду – українську культуру.
 Ми рятуємо національну духовно-мистецьку спадщину, показуючи її незнищенність, та як одну із найзначиміших складових нашого життя.
Експонована виставка – це своєрідний документ часу та певного періоду історії нашого краю, знайомлячись з яким ми яскравіше й глибше вникаємо в її складні обставини та формуємо відношення до неї сучасників.
 
Тарас Откович, 
завідувач Львівської філії ННДРЦ України,
кандидат мистецтвознавства
 
 
Вивчення та реставрація картини 
 
Картина “Вінчання князя Миколи Радзивілла з Катериною Гонзаго” надійшла на реставрацію у незадовільному стані. 
Підрамник деформований, половина горизонтальної планки хрестовини втрачена.
 Основа твору складається з 3-х, зшитих між собою вертикальними швами, частин лляного полотна. В результаті візуального обстеження було виявлено, що твір вирізано по периметру з композиції більшого розміру. Основа деформована та провисає. У верхньому правому куті присутнє велике реставраційне доповнення основи встик прямокутної форми. Картина попередньо дубльована на додаткову полотняну основу. Зв’язок авторської основи з дубляжним полотном частково втрачений. В результаті диструкції дубляжного клею основа набула неприродньої жорсткості. 
 За даними мікологічного обстеження виявлено життєздатні міцеліальні гриби.
Структурний та мікрохімічний аналіз показав присутність попередніх реставраційних доповнень ґрунту. Товщина авторського ґрунту становить 0,2-0,9 мм на різних ділянках. Світлова мікроскопія поряд з аналізом на водостійкість показали, що ґрунт є малощільний і крихкий, що може свідчити про часткову втрату в`яжучого.
 При обстеженні твору в ультрафіолетових променях було виявлено світіння старої реставраційної лакової плівки зелено-оливкового відтінку по всій поверхні живопису (ймовірно дамарний лак). Також помітними є темні плями пізніших реставраційних доповнень фарбового шару, особливо помітними є доповнення у верхній правій частині та на поземі картини.
 Згідно із завданням на реставрацію було проведено дезінфекцію, твір демонтовано з аварійного підрамника. Виконано укріплення ґрунту та фарбового шару методом нанесення профілактичної заклейки. Усунуто попереднє дубляжне полотно і залишки дубляжного клею зі звороту авторської основи. Ліквідовано деформації та доповнено дрібні втрати авторської полотна. Виконано повторний дубляж твору та розтягнуто на підрамник музейного типу. Підведено реставраційний ґрунт в межах втрат авторського. Усунуто попередні реставраційну пожовтілу лакову плівку і потемнілі реставраційні тонування. Нанесено захисний шар лаку. Проведено тонування в межах втрат фарбового шару в тон близький до авторського та повторне лакування. 
 Твір набув естетичного експозиційного вигляду.
 
Олег Карапінка, художник-реставратор
Львівської філії ННДРЦ України

ЗУСТРІНЬ ПРОВІДНУ НЕДІЛЮ З ПИСАНКОЮ-ВИТИНАНКОЮ!

В неділю, 23 квітня о 15.00 Музей етнографії та художнього промислу ІН НАН України запрошує дітей (віком 6-12 років) та їхніх батьків на майстер-клас із виготовлення листівок-писанок з паперу, техніками витинанки та аплікації.

Під час заходу зануримося у дивовижний світ писанки українських Карпат, розшифруємо таємниці її орнаменту,  кожен з учасників матиме змогу створити свою  особливу писанку-листівку.

Участь у заході відповідає вартості вхідного квитка до Музею (20 грн.)

Адреса: м. Львів, проспект Свободи, 15.

9 березня о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбудеться відкриття виставки художнього авторського текстилю "Ткана Шевченкіана".

 

Буремна Україна

  Таку назву має виставка художніх робіт талановитої мисткині  Дани Виноградової.

  Кілька десятків графічних аркушів та живописних полотен, виконані у різних стилях, проте об’єднані єдиною темою – це авторське бачення війни, бачення світу українського воїна, котрий сьогодні захищає українську державність, його думок та переживань такими, які вони є, без прикрас. Адже авторка виставки, незважаючи на молодий вік, знає про війну не з випусків новин.

  Дана Виноградова народилась у місті Хмельницькому 1985 року. Художню освіту здобула у Хмельницькому національному університеті. Її шлях у національно-визвольній боротьбі розпочався під час революційних подій 2013-2014 років на Майдані, продовжився на сході України. Дана Виноградова – громадський активіст, волонтер, член Центрального проводу «Правого сектору» та боєць Добровольчого Українського Корпусу.

   У роботах, що увійшли до експозиції, автор втілила ряд думок та вражень, які неминуче віднайдуть відгук у серцях небайдужих глядачів.

14 лютого в актовій залі Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбулася Урочиста академія, присвячена 25-ій річниці діяльності Інституту.​

Єдину в світі роботу Альфонса Мухи відтепер можна побачити у Львові (відео)

 

В четвер, 26 січня 2017 року, в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України (проспект Свободи, 15) відкрилась виставка плакату всесвітньо відомого митця Альфонса Мухи “Глибоке вшанування від Нестле”, який більше сотні років не виставлявся у Львові. Твір, присвячений ювілею коронації Британської королеви Вікторії. Також в експозиції виставки можна побачити інші плакати Альфонса Мухи та його сучасників з-за океану.

Відкриття виставки розпочалося з виконання Каватани з циклу мініатюр Антоніна Дворжака у виконанні тріо у складі Михайла Крижанівського (скрипка), Ірини Сичак (скрипка) та Теодора Крижанівського (альт). До слова, на завершення відкриття у виконанні цього ж тріо прозвучали три частини терцетто Антоніна Дворжака.

 

Тріо у складі Михайла Крижанівського (скрипка), Ірини Сичак (скрипка) та Теодора Крижанівського (альт).

 

“Сьогодні ми відкриваємо новий, після реставрації плакат Альфонса Мухи «Велике пошанування від Нестле», присвячений 60-річчю сходження на трон британської королеви Вікторії. Представлений на виставці митець відображає дуже цікаву епоху останньої третини ХІХ – початку ХХ ст., епоху, яка передчувала дух модерну, який ми можемо побачити у цій монументальній композиції, де велич Британської імперії показана у всій красі, але уже відчувається дух епохи сецесії”, – сказав заступник директора з музейної та наукової роботи Музею етнографії та художнього промислу Андрій Клімашевський відкриваючи виставку.

 

Заступник директора з музейної та наукової роботи Музею етнографії та художнього промислу Андрій Клімашевський.

 

Плакат, розміром 210 на 300 см, віддрукований до ювілейної дати – 60-річчя коронації англійської королеви Вікторії. У центрі на тлі індустріального пейзажу зображено постать жінки з вінком із зеленого листя на голові, яка тримає в руках золоту корону.

 

Альфонс Муха «Глибоке вшанування від Нестле» (рекламний плакат фірми дитячого харчування). 1897 р. Друкарня Шампенуа, м. Париж, папір, кольорова літографія.

 

У композицію включені три погрудні портрети королеви Вікторії в круглих медальйонах: справа – королева в молодому віці зображена у лівий профіль, зліва – у середньому, в правий профіль, по центрі – у старшому віці, звернена у три чверті вліво. Центральне зображення закомпоноване в підковоподібну арку, над якою з обох боків угорі – зображення голів лева та єдинорога. Лев – один із найстаріших і найпопулярніших символів сили, мужності і великодушності. В образі єдинорога втілене духовне багатство, яке протистоїть силам темряви. Єдиноріг символізує свободу і пізнання, вказує шлях тим, хто шукає істину. Таким чином, присутність цих двох величних тварин додає сюжетові плакату до основної комерційно-промоційної складової певний символізм та ідейну наповненість.

 

Директор Інституту народознавства НАН України Степан Павлюк.

 

«Вже вкотре в стінах нашого музею ми в полоні великого Мухи, оскільки уже не вперше представляємо нашу колекцію, яка складається з 28 його робіт. Представляємо, щоб її побачили люди, потішилися з робіт, які величали в Європі як стиль Мухи, майже як епоха Мухи.  І я думаю, що це одна з найбільших колекцій, яка зберігаються у музеях Європи», – зазначив директор Інституту народознавства НАН України Степан Павлюк на відкритті виставки.

Загалом у збірці фонду плакату і графіки Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України зберігається 28 найкращих літографічних творів Альфонса  Мухи.

 

Провідний зберігач фонду «Плакату і графіки» Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН Мар’яна Сеньків

 

“Я тішуся, що музей знову може показати Муху львів’янам, гостям міста. Ми знову можемо наголосити на унікальності збірки Музею етнографії та художнього промислу, тому що в жодному музеї України не має такої колекції плакатів Альфонса Мухи. Також дуже тішуся з того, що ми нарешті можемо побачити двадцять восьмий шедевр з колекції, шедевр, який повернувся.  Оскільки всі знають, що в нас є 28 плакатів, але в 2010 році, коли була виставка плакатів ми могли показати лише 27. І ось нарешті цей шедевр є поміж нас,” – ділилася враженнями провідний зберігач фонду «Плакату і графіки» Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН Мар’яна Сеньків.

У 1988 р. у рамках підготовки до виставки плакатів Альфонса Мухи зі збірки Музею етнографії та художнього промислу, яка проходила в Музеї 1989 року, були проведені консерваційні заходи до усієї колекції плакатів. Проте один твір, «Глибоке вшанування від Нестле», потребував серйозної комплексної реставрації. І, нарешті, у 2016 році швейцарська фірма «Нестле» погодилася взяти участь у порятунку цього грандіозного плакату, профінансувавши його реставрацію та оформлення.

 

Завідувач сектору експозиції Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України Андрій Колотай

 

“Відкриття будь-якої виставки для музеїю – це завжди свято. Відкриття виставки такого генія як Альфонс Муха – це, без перебільшення, подвійне свято. Ця виставка має зацікавити відвідувачів і справити на людей велике враження своєю цілісністю і своєю вагомістю. Хто побачив роботи Альфонса Мухи хоча б раз у житті не забуде їх ніколи,” – зазначив завідувач сектору експозиції Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України Андрій Колотай на відкритті виставки.

 

Реставраційні роботи провели у серпні 2016 року реставратор творів графіки найвищої категорії Вадим Волков та атестовані реставратори Галина Кіт і Сергій Хоменко. Художнє оформлення здійснило ТОВ «Рамар» під керівництвом Володимира Турецького.

Реставратор творів графіки найвищої категорії Вадим Волков

 

“У 1988 р. до мене звернулися працівники музею етнографії Олесь Нога, Ігор Жук з прханням прийти та подивитися плакати, які вони хотіли реставрувати. Але в ті часи розуміння плакату було таке, як “радянський плакат” і особливого бажання йти та дивитися не було. Я не чекав чогос особливого, чекав звичайного радянського, типового плакату. Та коли я побачив ці шедеври – 28 творів Альфонса Мухи, відразу виникло бажання працювати. Багато плакатів було пошматовано на кавалки, було багато втрат і, оскільки, майстерня ще не мала такої потужності і фінансування не було, то було проведено консерваційні роботи.  Зараз, дякуючи працівникам музею, фірмі, яка виділила кошти та працівникам моєї майстерні ми змогли відреставрувати цей плакат”, – розповів реставратор творів графіки найвищої категорії Вадим Волков.

І от сьогодні, через багато років, наш глядач має можливість знову насолоджуватись унікальним і монументальним плакатом всесвітньо відомого митця, генія Сецесії-Альфонса Мухи.

Проведення концерту:

Виставка живопису та графіки Олени Корольової та Надії Міцкевич

     

 

 

Виставка Ярослава Ульгурського

Відкриття 19 жовтня о 16:00

 

 

Ульгурський Ярослав Олексійович

Випускник кафедри художньої обробки дерева, 1961р.

Доцент кафедри проектування інтер’єрів, приват-професор.

         Народився 24 серпня 1936 року в селі Щеп’ятин Томашівського району в Польщі.

Мама - Юзич Євгенія Дмитрівна, 1920-1960р.р., батько – Ульгурський Олекса Антонович, 1911-1946р.р.

У 1955р.-1961р. навчався   у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва на кафедрі художньої обробки дерева (сучасна кафедра проектування інтер’єрів) у викладачів Курилича М.В., Скобала І., Монастирського В., Севери І. При вступі до інституту в приймальній комісії Севера І. порадив йому подати документи на відділ ХОД за що  Я. Ульгурський був дуже йому вдячний.

З 1961р. працює на викладацькій роботі на кафедрі проектування інтер'єрів ЛНАМ.

У 1967р. був головним художником фестивалю Чехословацько-радянської дружби у Львові.

У 1973р. був керівником виставки »Творчість радянських студентів у галузі архітектури та мистецтва у Братиславі».

У 1982р. став лауреатом премії Держбуду України за проект та  оформлення інтер’єрів будинку культури заводу ЛОРТА у Львові.

У 1993р. отримав звання доцента кафедри ПІ ЛНАМ.

У 2001р. нагороджений знаком «Відмінник освіти України».

З 1989-2001р.р. – завідував кафедрою проектування інтер’єрів ЛНАМ.

Приват-професор ЛНАМ.

 

Творчий шлях Я.Ульгурського дуже різноманітний.

Серед найважливіших творів слід відмітити:

проект будинку та формлення експозиції музею М.Д. Леонтовича у с. Марківка Вінницької області, 1977р;

проект інтер'єрів будинку  культури заводу ЛОРТА у Львові та будинку культури та спорту в с.м.т. Сахновщина Харківської області.

До приїзду Папи Івана Павла ІІ до Львова у 2001 р. виготовив проект 4 тронних крісел та 12 бенкеток для кардиналів.

        У творчому доробку Я. Ульгурського понад 60 робіт акварельного живопису, олійний, темперний, станковий живопис, портрети, пейзажі, натюрморти;

проекти  експозиції музеїв, а саме - музею Івана Франка у Львові, Історичного музею, Музею історії релігії та атеїзму, філіалу музею Леніна у Львові, Краєзнавчого музею м. Кременця;

 проекти індивідуальних житлових будинків у Львові по вул. Втіха 16, на Копані 2, на Мучній 7 та в м. Мостиська;

проекти та виконання великих люстр для будинків культури у Львові та с.м.т. Сахновщині, монументальні панно в техніці зграфіто на фасаді Палацу спорту в м. Буську Львівської області розміром 8х12 метрів та на фасаді школи №4 в м. Нововолинську -  2 панно розмірами 5х12 метрів;

ікони митрополита А.Шептицького та священномученика  Чарнецького та інші.

Творчі роботи Я. Ульгурського знаходяться у приватних колекціях та громадських спорудах в Україні, Росії, Йошкар-Ола, серія декоративних малюнків на дереві, Польщі в м. Ополє – «Старий вітряк», розмір 50х70, картон, полотно, темпера, в Німеччині – серія портретів і натюрморти «Хризантеми» та «Соняшники» розмір 115х115, картон, полотно, темпера,  в Італії-Ватикан у будинку Рафаеля «Старе дерево» із серії весна в Седневі, розмір 50х70, картон, полотно, темпера,  в Америці  Нью-Йорку «На Ворсклі» 30х40, папір, акварель, Нью-Джерсі «Свідки минулого»(вітряк) розмір 50х70, картон, полотно, темпера, та Австралії – «Стара хата на Полтавщині», розмір 30х40, папір, акварель.

Участь у міжнародних виставках: Німеччина м.Мюнхен «творчість львівських художників» 1995р., Польща м.Ченстохова «Incident III – Accident» 2014р.

Відкриття польсько-української виставки графіки.

30 вересня о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАНУ у рамках літературного фестивалю "ХХУІ Міжнародна галицька літературна осінь" "Польща-Україна-одним голосом" відбудеться відкриття польсько-української виставки графіки, на якій представлять свої роботи Артур Грабовський (Польща) та Вікторія Ковальчук (Україна).

 

21 вересня о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАНУ (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбулося відкриття виставки фотографій Яцека Швіца «Розстріляне Широкине».

Розстріляне Широкине.

У кожній війні є місця, які проходять по історії. Неоголошена війна ведеться на сході України, одним з таких місць є Широкине.                                                          Невелике село на Азовському морі, в двадцяти кілометрах на схід від Маріуполя. Ще недавно  тут проживало  біля двох тисяч чоловік. Сьогодні серед покинутих будинків, понівечених війною, вештаються собаки, залишенігосподарями,  яким в поспіху довелось тікати від війни. Єдині люди, яких я зустрів, були добровольці з батальйону "Аратта". У різних уніформах, деякі в кросівках, але всі озброєні. Широкине проходить через першу лінію фронту. З будинків, зайнятих добровольцями, до позицій сепаратистів лише вісімсот метрів. Ефективність стрільби з «калашнікова»  - тисяча метрів, а снайперської гвинтівки - три тисячі метрів, не кажучи вже про артилерію, сліди діїякої були всюди.

Візерунок війни.

До Широкиного я приїхав приватно, щоб побачити і сфотографувати війну, яка до цього часу мені була відома тільки з фільмів, репортажів і повідомлень. Я їхав у невідоме. Поняття не мав,  як це фотографувати. Емоції почались  тільки на місці, коли  мене майже з маршу  взяли на патрулювання. Почав фотографувати. Навколо не було нічого схожого на гламурні і фотоґенічні сцени з військових фільмів. Я бачив тільки сліди бою, котрий в будь-який момент міг вибухнути знову. З патрулем обережно входимо до пошкоджених, покинутих домівок. Я тримав в руках сімейні альбоми людей, котрі втекли, врятувавши тільки життя, більше нічого . Я бачив їхні будинки, одяг в шафах, зІм’яту постільну білизну,кухонні горщики з недовареною вечерею. Ми були в школі, де пройшли бої. В класах, посічених кулеметними чергами, на столах дотепер лежали  щоденники. Обережно пробираємося через зруйновані та спалені садиби. Бруд і розкидані різні предмети. На подвір’ях – обкладені мішками з піском бойові позиції, замасковані зі сторони ворога. Доокола тиша, часом лиш скрипнуть від вітру металеві ворота. Іноді одинокий постріл здалеку нагадує про існування снайпера. Зловісне враження. Тоді, підчас патрулювання, почалася моя фотографічна розповідь про війну. Не про боротьбу, якої мені не довелось побачити, але про те, що це таке війна, про трагедію людей та їх домівок, яких війна торкнулась. Про розстріляне Широкине.

Яцек ШВІЦ




 

Яцек ШВІЦ

Художник-фотограф, журналіст, член Спілки польських фотохудожників. Брав участь в більш ніж ста групових виставках, мав 34 персональні виставки в країні і за кордоном (Франція, Ґреція, Ірландія, Словаччина, Україна). Його роботи знаходяться в колекціях Музею ЕндіУорхола в Mедзиляборце, Музеї Фотографії в Арле, в Ґалереї «Світло і тінь» у Львові, в ґалереї Польського Будинкув Дубліні і в національних ґалереях і приватних колекціях. Організував безліч виступів і мистецьких акцій, серед яких два видання Міжнародного фестивалю «Фотографії в Перемишлі» (1998, 99), заснував і очолює міжнародну творчу групу Black&White. Протягом десяти років - куратор фотогалереї WhitePhotoGalleryв клубі «Ведмедик» («Niedzwiadek») в Перемишлі, він був куратором ґалереї фотографії «Małasień»в Національному музеї Перемишля. Був автором і куратором міжнародного проекту «The Limits of the document», що реалізується в Ґалереї сучасного мистецтва в Перемишлі.В програмі «RomaDecade» -реалізував авторський проект Community Children In Medzilaborce фінансований Інститутом Фонду Відкритого Суспільства (OSI-ZUG). У 2014 році творча стипендія мера Перемишля завершила авторський  проект «Майстерні художників Перемишля»

Email: photjack@o2.pl

Відкриття виставки світлин Ігоря Малієвського «Знаки Львова»

8 вересня 2016 о 16:00

Генеральне консульство Чеської Республіки у Львові

Чеський Центр у Києві

Музей етнографії та художнього промислу

Інституту народознавства НАН України

 

щиро запрошують Вас на відкриття виставки світлин Ігоря Малієвського «Знаки Львова»

Чекаємо Вас за адресою: м. Львів, проспект Свободи, 15.

 

Ігор Малієвський — чеський поет і фотограф з українським корінням. Як фотограф співпрацює з низкою видавництв, які займаються мистецтвом і художньою літературою. Пише вірші та оповідання, регулярно співпрацює з чеським радіо і празьким театром Арха. Представляв свої роботи в багатьох фотогалереях США, Європи та Азії. З Карлом Куною та Вітом Янотою в 90-х роках організовував серію літературних кабаре, що лягли в основу літературного кабаре EKG, який Ігор Малієвський разом із Ярославом Рудішем органазовують в Празі і дотепер.

Цикл фотографій поета і фотографа Ігоря Малієвського, над яким він працював останні два роки впродовж своїх подорожей до Львова.

Музей етнографії та художнього промислу в співпраці з Генеральним консульством Чеської Республіки у Львові та Чеським Центром в Києві презентує новий цикл фотографій поета і фотографа Ігоря Малієвського над яким він працював останні два роки впродовж своїх подорожей до Львова. Цикл складається з двох частин: власне «Знаки Львова» презентують класичні чорно-білі поетичні фото, які фіксують поетичну атмосферу найсхіднішого центральноєвропейського міста. «Ляльковий будиночок» - це серія кольорових фотографій на полотні, на яких зображений львівський дворик біля площі Старий Ринок, де мешканці міста звільняють свої іграшки. Виставка буде супроводжуватись різноманітною культурною програмою.  

Зі вступним словом виступить директорка Чеського Центру в Києві Луція Ржегоржікова а також гратиме музичний гурт «Hlinomazův Apetit» та Томаш Пастерняк.

Відкриття посмертної виставки живопису та графіки Богдана Вандяка «НЕЗАБУТИЙ».

10 серпня о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбудеться відкриття посмертної виставки живопису та графіки Богдана Вандяка «НЕЗАБУТИЙ».

10 вересня о 16.00 в Актовій залі Інституту народознавства НАНУ (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбудеться вечір пам’яті Богдана Вандяка (1959 – 2015).

Богдан Вандяк народився 15 травня 1959 року на Бучаччині (Тернопільщина). 1966 року родина переїхала до Івано-Франківська, де Богдан навчався у дитячій художній школі. 1976 року вступив до Львівського художнього училища ім. Івана Труша на відділення скульптури. Як вільний слухач два роки навчався у Петербурзькій Академії мистецтв ім. Іллі Репіна. 1984 року Богдан Вандяк повернувся до Львова, у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва студіював техніку вітражного мистецтва.

1989 року Б. Вандяк оселився в Торонто (Канада), заслужено здобувши тут визнання талановитого образотворчого мистця. А 1997 року з’явилося нове захоплення – комп’ютерна графіка. У Канаді непересічний талант Богдана Вандяка яскраво втілився в царині поезії та цифрового кіно. Він планував і започаткував нові проекти. Але несподівано 23 квітня 2015 року його не стало.  

8 червня о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбудеться відкриття виставки художньої вишивки «Танок квітів» Ольги Сокуренко.

   

 Сокуренко Ольга народилася в Азербайджані м. Геокчай в 1970 р. Закінчила Київський художньо-промисловий технікум (нині інститут прикладного мистецтва ім. Бойчука) за спеціальністю художник-дизайнер.

 

1995-2000 р. брала участь у молодіжних виставках в м. Київ, м. Черкаси.

2000 р. - виставка присвячена до Дня Перемоги в Драматичному театрі м. Черкаси

2002 р. - персональна виставка «Веселка» в Черкаському обласному художньому музеї

2003 р. - «Первоцвіти весни» Всеукраїнська виставка жінок-художників в Черкаському обласному художньому музеї

2004 липень - «Різнокольорові фарби» персональна виставка в Черкаському обласному художньому музеї

2004 грудень - «Вікторія» молодіжна виставка в Черкаському обласному художньому музеї

2005 березень - «Козаки» персональна виставка Софія-Київський меморіал м. Київ

2006 вересень - «Релігійний живопис» персональна виставка в Черкаському обласному художньому музеї

2008 березень - «Витинанки», Черкаський краєзнавчий музей

2008 р. Вересень - «Квітковий настрій», персональна виставка в галереї «Грифон», м. Київ

2009 лютий - «Внутрішня кARTA», в галереї «Дім Миколи», м. Київ

2009 березень - виставка «Квіти»,  в галереї «Дім Миколи», м. Київ

2010 лютий - виставка «Любов - вічна тема в мистецтві» в Черкаському обласному художньому музеї

2010 липень - персональна виставка «Вальс квітів», Черкаський обласний художній музей

2010 листопад - «Видіння Чкалова», вечір пам'яті поета І. Бродського

2011 травень - персональна виставка "Квіткові фантазії" в Канівському музеї декоративно-прикладного мистецтва

2011 вересень - «Квіткові мелодії», Український фонд культури, м. Київ

2011 грудень - «Барвистий світ природи», музей Кобзаря, м. Черкаси

2012 березень - виставка в галереї «Світлиця», м. Київ

2012 березень - виставка «Шевченківські дні» в посольстві Росії, м. Київ

2012 грудень - Міжнародна виставка «Неделя искусств», Дім Художника, м. Київ

2013 червень –Камянка «Краевиди Черкащини»                                                                     

2013серпень-в  Канівському музеї декоративно-прикладного мистецтва

2013 грудень- «Спогади» персональна виставка Київська Верховна Рада

           2014-  Всеукраїнський культурно-мистецький проект «Під Покровом Жінки!»  

2015-виставка»Весняні мережива»Будинок акторів м.Київ

2016-квітень виставка икон в  Канівський музеї декоративно-прикладного мистецтва

          Роботи знаходяться в приватних колекціях України,  Канади, США, Італії, Франції.   Основні напрямки - живопис, вишивка гладдю, батик.

Відкриття виставки живопису Романа та Надії Федин.

2 червня о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України (м. Львів, площа Ринок, 10, другий поверх) відбудеться відкриття виставки живопису Романа та Надії Федин.

 

Федина Роман народився на Львівщині в 1953 р. У 1985 р. закінчив "Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва".

Федина Надія народилась на Івано-Франківщині в 1961 р. В 1984 р. закінчила "Львівський державний інститут прикладного  та декоративного мистецтва".

Тривалий час працювали над художньою керамікою. Були учасниками міжнародної виставки в м. Грац (Австрія). Останні роки перевагу віддали професійному малярству. Організували понад тридцять персональних виставок, приймали участь у восьми міжнародних та семи всеукраїнських виставках. Дипломанти ІХХ міжнародного Гуцульського фестивалю. Є членами Національної Спілки Художників України. Творчі роботи з кераміки та живопису знаходяться в багатьох приватних колекціях.

"... Метою нашої творчості є пропаганда українського мистецтва, української культури, українських традицій. На даному етапі темою нашої творчості стали чарівність та етнос карпатського краю. Особливо нас захопило багатство колористичного світу Гуцульщини. На цій основі розроблялися жанри пейзажу, побуту. Найбільшу увагу ми приділили колористиці, енергетиці та динаміці гуцульських танців із серії «Фольк». Мовою оригінальної авторської подачі намагаємося донести всі ці почуття до глядача. Працюємо над кожною роботою в чотири руки, тобто разом ..."

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відкриття виставки «Історія трьох племен

27 травня о 17.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбудеться відкриття виставки «Історія трьох племен. Мистецтво та ремесло американських індіанців південного заходу».

Урочисте відкриття постійної оновленої етнографічної експозиції "Культура та побут українського села кін. ХІХ - ХХ ст.".

21 квітня 2016р. у Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАНУ (м. Львів, площа Ринок, 10) відбулося урочисте відкриття постійної оновленої етнографічної експозиції "Культура та побут українського села кін. ХІХ - ХХ ст.". На експозиції представлені макети інтер’єрів гуцульського та подільського житла, одяг, писанки, вироби з дерева, кераміки, знаряддя праці та багато іншого.

Зліва направо: владика Володимир, директор Інституту народознавства НАН України академік НАН України С.П.Павлюк, відомий український поет Ігор Калинець, провідні зберігачі фондів МЕХП ІН НАНУ О.І. Супонєва та О.Багнюк-Кайда.

 

Експозицію відкрив директор Інституту народознавства НАНУ академік Степан Павлюк. Чин освячення музею здійснив владика Володимир. На відкритті виступив відомий український поет Ігор Калинець, який наголосив, що цю експозицію давно із нетерпінням чекав увесь Львів.

Відкриття філії Музею на площі Ринок, 10 стало справжнім святом для усього колективу Музею та Інституту. Тепер музейні зали із нетерпінням чекають відвідувачів!

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Зліва направо: директор Інституту народознавства НАН України академік НАН України С.П.Павлюк, відомий український поет Ігор Калинець, провідні зберігачі фондів МЕХП ІН НАНУ О.І. Супонєва та О.Багнюк-Кайда.

Відкриття виставки до 30-ліття аварії на Чорнобильській АЕС

27 квітня 2016 року о 15.00 в Актовій залі Інституту народознавства НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбулася урочиста Вчена Рада, присвячена 30-ій річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Зі вступним словом виступив директор Інституту академік Степан Павлюк, який наголосив на діяльності інститутських науковців, що одними з перших брали активну участь в експедиціях у зону відчуження для дослідження постраждалих від техногенної катастрофи на Чорнобильській АЕС територій, та про важливість їх досліджень. Завідувач відділу етнології сучасності Інституту професор Ярослав Тарас в науковій доповіді “Екстремальне народознавство: земля отруєна стронцієм і забута владою” виклав роботу історико-етнографічної експедиції в 1994–2003 рр. в радіоактивно забруднених територіях Полісся, дав характеристику зони відчуження, описав життя поліщуків в екстремальних умовах, описав враження від окремих сіл, висвітлив роботу міліції, влади, водіїв у зоні, змалював окремі портрети членів експедиції, показав природнє самовідновлення екосистем, зафіксував новітній фольклор, який витворився під час роботи членів експедиції з респондентами.

Після урочистої Вченої Ради відбулось відкриття виставки «Втрачені барви зраненого Полісся», на якій представлено етнографічні пам’ятки Поліського краю, зібрані працівниками інституції ще до аварії на АЕС, пам’ятки з тих сіл і міст, які сьогодні вже не існують. Демонструється ряд фотографій із зони відчуження, на яких представлені типи поліщуків у народному одязі. На відкритті зі вступним словом виступив директор Інституту народознавства НАНУ Степан Павлюк, який відзначив важливість даного проекту та його історичну роль. Куратор виставки, автор ідеї та концепції старший науковий співробітник ІН НАНУ, провідний зберігач фондів музею Людмила Булгакова розповіла про роботу над проектом, про унікальність пам’яток, зазначила важливу роль реставраторів Музею у побудові експозиції та важливість організації подібних виставок. На завершення відкриття виставки завідувач сектором експозиції Андрій Колотай наголосив, що Інститут народознавства НАНУ вже вчетверте береться за тему Чорнобильської катастрофи, і зазначив, що ця виставка має привернути увагу до культури зраненого Полісся, яка вже назавжди втрачена. І тільки те, що було надбане музеями є справжньою скарбницею Поліського краю.

 

 

Відкриття оновленої етнографічної експозиції «Традиційно-побутова культура українського села кін. ХІХ – ХХ ст.».

21 квітня 2016 р. о 14.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України (площа Ринок, 10) відбудеться урочисте відкриття оновленої етнографічної експозиції «Традиційно-побутова культура українського села кін. ХІХ – ХХ ст.». В експозиції представлені макети інтер’єрів гуцульського і подільського житла, традиційний одяг, писанка, кераміка, вироби з металу та дерева тощо.

Відкриття виставки пастелей та текстилю Ірини Муращик.

30 березня 2016 р. о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбудеться урочисте відкриття виставки пастелей та текстилю Ірини Муращик.

Ірина Муращик народилась 5 листопада 1960 р. в м. Макіївці Донецької області.
У 1982 р. закінчила Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв).


Вчилася у Карла Звіринського, Любомира Медвідя, Олега Мінька. З 1982 р. по 2003 р. викладала малярство у коледжі ім. Івана Труша. Тепер - доцент ЛНАМ (кафедра художнього текстилю). Член Національної спілки художників України з 1995 р.


Лауреат галереї «Гердан» у номінації «Виставка року» (2000 р.), лауреат обласної премії ім. З. Флінти (2005 р.), лауреат міжнародної виставки «Весняний салон 2013» в номінації «Кращий натюрморт».


Творчо працює у художньому ткацтві (гобелен малих форм) та пастелі. Учасниця багатьох національних та міжнародних виставок. Учасник міжнародного бієнале пастелі у м. Нови Сонч, Польща, у 2013 р. Твори зберігаються в приватних колекціях та прикрашають інтер'єри низки готелів в Україні та за кордоном (США, Польща, Німеччина, Росія, Білорусь, Канада).


Персональні виставки: 1994, 1998, 2000, 2003, 2007, 2008, 2009, 2010, 2012 рр.
Живе і працює у Львові.

Відкриття виставки живопису Тетяни Могилат.

3 березня 2016 року о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України (м. Львів, проспект Свободи, 15) відбудеться урочисте відкриття виставки живопису Тетяни Могилат.

Могилат Тетяна Геннадіївна

Народилася 1966 року у м. Києві. Початкову художню освіту здобула в Івано-франківській дитячій художній школі. В 1981-84 рр. навчалась у Республіканській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка, клас живопису (викладачі Є. Звєздов, Б. Мільковицький). У 1984-89 рр. навчалась на відділі оформлення та ілюстрації книги Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (викладачі Х. Саноцька, В. Овчинніков, М. Таранов).1989-92 рр. працювала дизайнером в ДПКТБ «Едельвейс», м. Ужгород. З 2001 р. завідує художнім відділом у ЛДДМШ №1 ім. А. Кос-Анатольського. Працює в галузі книжкової та станкової графіки, станкового живопису. Оформила ряд книжок для видавництва «Карпати», м. Ужгород. Є членом НСХУ з 2015 р. Є учасником  регіональних та всеукраїнських виставок. Твори знаходяться у приватних збірках в Україні та за кордоном.

 

Персональні сімейні виставки:

               1998 р. – м. Івано- Франківськ, зали НСХУ

               2004 р. – м. Львів, галерея «Равлик»

               2007 р. – м. Львів, Палац мистецтв

               2009 р. – м. Львів, галерея «Равлик»

               2010 р. – м. Львів, галерея «Бонтон»

             2014 р. – м. Львів, Музей етнографії та художнього промислу ІН НАН України.

Неодноразово брала участь у міжнародних пленерах «Maxim» у Славському.

Також твори художниці були надані для  благодійних аукціонів на потреби української армії.

Персональна ювілейна виставка:

          2016 р. – м. Львів, Музей етнографії та художнього промислу ІН НАН України.

Книга творчості Тетяни Могилат

Творчість художника – це як Велика книга життя, у яку він вписує кожну мить, кожне хвилювання від баченої події, малюючи щоразу на новій сторінці, або ж, продовжуючи попередню. Це переосмислення того, що провіщає йому природа, а, насамперед, людина, як її вінець. Надихаючись цим безмірним багатством, митець творить те, що торкнулося його глибинних душевних струн та виявило його найсильніші почуття, які він різноманітними засобами передає глядачу.

Вдивляючись в таку книгу, переживаєш передані художником на полотні миттєвості, інтерпретуючи по-своєму: запах квітів, чи сонячний краєвид із старими будівлями, які вже відійшли у минуле, продовжуючи нести закодований назавжди імпульс, переданий митцем, або ж глибокий мудрий погляд близької людини. Все це – живопис Тетяни Могилат, відомої художниці, життя якої пов’язане з різними куточками України, що не могло не позначитися у її творчості на виборі тематики, техніки та манери виконання.

Художниця виражає у своїх творах власне бачення і оцінку зображуваного, особисті сильні почуття, пережиті нею. Вона подає, здавалося б, такі прості буденні речі з незвичайною поетичною виразністю, перефразовуючи через своє «Я» світовідчуття та свій темперамент і характер. Це мимоволі змушує задуматися над мудрістю, вічністю і величчю людського буття, про взаємозв’язок людини з природою.

Перше, що вражає у творчості художниці – це неймовірна передача простору, в якому легко дихається, де природа буяє своєю первозданністю.

Вартісним є те, що в багатьох роботах художниці композиційний простір побудований таким чином, що глядач підсвідомо стає учасником того, що відбувається на полотні (принцип імпресіонізму): йде собі разом з художником ген, за небокрай соковитими травами та квітами («Вітерець». 2008 р., «Сонце заходить». 2008 р., «Перед грозою». 2009 р.), чи відчуває запах жовтого осіннього листя («Осінь у Білогорському лісі». 2001 р.) та вслухається у спів птахів навколо, чи простягає руку до соковитого яблука, що звисає з гілки яблуні («Яблуньки». 2015 р.), яке нібито чекало саме на нього, або  ж кутається в плащ від холодного марева, яким оповита земля («Один серпневий день в Карпатах». 2013 р.). Мабуть, це і є одне з основних завдань художника-митця донести до глядача образ, ним створений і запросити в інший, небуденний світ – світ творчості для того, щоб показати інший зміст життя, подолати буденність, долучити до прекрасного і доброго, відчути себе причетним до творення навколишнього світу.

Особливими у творах Тетяни Могилат є зображення квітів, які нібито просто намальовані в глечику чи в природньому середовищі, проте, ці квіти промовляють і можуть розповісти цілі історії. Тетяна дуже любить квіти. Пишні півонії («Білі півонії». 2008 р.), стрункі іриси («Іриси на подвірї». 2011 р.), урочисті троянди («Троянди». 2014 р.), теплі соняшники («Соняхи та яблука». 2015 р.), неслухняний бузок («Бузок та виноградна лоза». 2012 р., «На сонечку». 2008 р.), тендітні конвалії («Конвалії». 2013 р.) та проліски («Проліски. Пробудження». 2011 р.). Коли вдивляєшся у ці відтворення, немов зникає їх матеріальність – настає чуттєва реальність і насолода.

Вагомою віхою таланту Тетяни Могилат є зображення краєвидів, у яких можна майже фізично відчути подих вітру («Вечірній краєвид». 2008 р., «Вітерець». 2008 р.), запах моря («Берег і море». 2013 р.), спокій холодного снігу («Перший сніг». 2015 р.) чи шум листя («Сосни». 2001 р.). Особливого значення художниця надає побудові перспективи і композиції, передачі атмосфери, повітряного середовища та їхні зміни, не зосереджуючись на деталях, а творячи загальний образ, озброюючись освітленням чи кутом зору. Здається, що для неї не так важливо, що саме зображено на картині, а як зображено. Художниця застосовує міцні та впевнені площини, виділяючи умовні деталі окремими звучними мазками, які завершують образ, надаючи йому імпульсивності та живості. Привертає увагу робота «Весна у Львові», виконана у 2015 році. Це спільний твір подружжя Миколи і Тетяни Могилатів. Наповнений теплим густим світлом цвіт кущів, творить весняний тріумф, чи, радше, оду життю, яка закликає до радості та творіння чогось нового.

Надзвичайною ліричністю і глибиною образів відзначаються портрети Тетяни. В кожному з них відчувається психологічний аналіз зображуваного, який доповнюється відповідним антуражем. У творі «Пам'ять». 2007 р. поєднання активної колористики чорного, білого та помаранчевого впевнено промовляє про безкомпромісність, що підсилюється широким мазком пензля. Ця робота присвячена пам’яті бабусі. У «Весняних променях». 2007 р. – все ще попереду: мрії (натюрморт на вікні), сподівання. Надзвичайно колоритний з етнічними елементами динамічний портрет бойківчанки («Бойківчанка». 2011 р.), який виконаний сміливо і сильно. У «Портреті подруги». 2015 р. вгадуються елементи модерну.

Своє бачення речей та їхніх взаємозв’язків Тетяна Могилат подає в натюрмортах. Це не строге зображення «мертвої натури», не дивлячись на застосовані класичні правила натюрморту, а живі, імпульсивні, пломенисті предмети, які чи то навмисно побудовані для композиції, чи то опинилися випадково в потрібному місці. До прикладу, у «Зеленому натюрморті» 1999 р. предмети ніби ведуть діалог із глядачем, який моделюється за рахунок гри світла й тіні, активний динамічний червоний колір драперії в «Натюрморті зі скрипкою». 1996 р. дає нам зрозуміти, що музика скрипки не перестає звучати і надалі, тематичний натюрморт «Вітри Ольвії». 2004 р. розповідає давню історію – затерті контури предметів та драперії вказують на плинність часу, випадкові затіки фарби, переходячи у нижню частину композиції із античним краєвидом, поєднують сучасність й минуле.

Варто відзначити певний досвід художниці як майстра книжкової графіки. В її творчому доробку є декілька ілюстрованих книг. Ці роботи відзначаються виразністю, цікавою композиційною й колористичною подачею, а також символізмом. Окремі виставкові твори вражають гостротою подачі злободенних тем різноманітними творчими засобами («Пошук істини». 2004 р., «Небо і земля». 2007 р.). І в даному контексті слід відмітити особливу роботу – «Пˊєта». 2015 р. В цій центричній композиції зосереджена мабуть вся біль і скорбота українського народу за тими, хто «тримав для нас небо» і відійшов у вічність. Кольори чистоти і скорботи – білий та чорний по-особливому тривожні, а насичений жовтий, який увиразнює образ, символізує небесний горний світ, який звучить величаво й урочисто, а ще означає продовження вже початого руху.

Художниця Тетяна Могилат – людина мистецтва, яка віддається творчості всім серцем, усіма фібрами своєї душі. Творити прекрасне – є її життєвою необхідністю і сенсом життя.

Зоряна Лильо-Откович,

мистецтвознавець

Виставка живопису Миколи Крицького.

16 грудня 2015 року о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України відкривається виставка живопису Миколи Крицького.

Микола Крицький народився 1956 року в селі Опришки на Полтавщині. Закінчив 1978 року Львівське художнє училище ім. Івана Труша, 1983 року – Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва. Учителі з фаху – Роман Яцків, Карло Звіринський. Із 1995 року – викладач Львівського коледжу декоративного та ужиткового мистецтва.

На 80-ті роки ХХ ст. припав крах тоталітарних режимів у Східній Европі – Польща, Чехословаччина, Угорщина, Югославія; впала Берлінська стіна. Під тиском «знизу» померла остання велика імперія «тюрма народів» – СРСР. На мапі світу з’являються нові держави, серед яких – Україна. На українських теренах завирували безповоротні процеси, що своїми масштабами і наслідками значно перевершили «відлигу 60-х років». Мистецьке життя охопила хвиля українізації. У цей період (друга половина 80-х) роль політичного і культурного центру взяв на себе Львів. Тоді тут сформувалось богемне культурне середовище, яке значною мірою стало фундаментом і каталізатором мистецького життя в Галичині. Художники (мистецьке товариство «Шлях»), літератори (угруповання «Бубабу», «Лугосад»), музиканти (гурти «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Неборак Рок Band»), актори Львівського молодіжного театру Леся Курбаса, журналісти (переважно з кола «Пост-поступу»), об’єднані світоглядом, що базувався на ідеї несприйняття конформізму та псевдокультури офіціозу, пов’язані дружніми стосунками, що забезпечували взаєморозуміння та взаємопідтримку, створили цілий пласт культури цього періоду, ставши стрижнем руху «вісімдесятників».

1986 року у Львові було створене перше у повоєнний час незалежне мистецьке об’єднання «Шлях». 17 непересічних артистів (приблизно 30-річних на той час) стали першою організованою силою, що вчинила опір псевдоукраїнізації, маючи на першому плані у творчості не тему і сюжет, а мистецькі вартості. Сьогодні художники, які 25 років тому склали основу товариства (Влодко Кауфман, Юрко Кох, Микола Крицький, Славко Шимін, Андрій і Петро Гуменюки, Богдан Турецький, Михайло Красник, Микола Андрущук, Нуся Друль, Галя Новоженець, Адріян Гелетович, Олесь Царук і Єва Маркевич, Степан Юзефів) – зрілі і самобутні майстри, знані у Львові і в Україні. Саме у майстернях «шляхтичів» наприкінці 80-х – на початку 90-х за філіжанкою кави або гальбою пива читали свої твори тоді ще молоді, а сьогодні класики літератури Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Сашко Ірванець, Костик Москалець, Петро Мідянка. Там же можна було зустріти тоді вже «гуру» літератури Миколу Рябчука, Олександра Лишегу, музичну легенду Віктора Морозова.

Миколу Крицького та його творчість, як зрештою творчість інших учасників товариства «Шлях», можна класифікувати, як «вісімдесятників», бо саме у 80-і Микола Крицький активно влився в мистецьке життя Львова. Сьогодні, коли позаду понад 30 років творчости, маємо всі підстави говорити про різні періоди малярського шляху Миколи Крицького.

Вже у ранніх творах (кін. 1970-х, 1980-і роки) Микола постає як цілком сформований художник. У цей період Крицький створює вагомий цикл портретів друзів та знайомих. Портрети вдало поєднують у собі реалістичність у зображенні портретованих (відповідно до правил жанру – схожість і створення образу) і умовно-абстрактне тло. У кожному створеному портреті присутні емоційна заглибленість, внутрішня психологічна напруга. Портрети Крицького теплі і ліричні, натомість у них цілком відсутній будь-який пафос. Для жанрових філософських картин характерною є часта присутність жінки, причім зображення жінки ліричні й одухотворені. Діапазон об’єктів, зображених на натюрмортах, необмежений – глеки, квіти, суха риба тощо. У 90-х роках у картинах Миколи Крицького з’являється нова тема. Це своєрідні формальні живописні декоративні структури, створені з рядів зображеної бруківки, цеглин, каміння, формальних знаків та символів. Творчість художника – урбаністична, позбавлена будь-якої соціальної заанґажованости та цілком деідеологізована. Об’єктами зацікавлення автора є люди, предмети, середовище, що оточує його в повсякденному житті. У своїх полотнах Крицький декларує своє ставлення до навколишнього світу власною пластично-живописною мовою з використанням притаманної львівській школі декоративності. Постійно експериментуючи з простором і площиною, він, як режисер, гармонізує поєднання і співставлення барв (особливо улюблених різних відтінків вохри) на своїх полотнах, прагнучи створити ідеальний лад і порядок. Скрізь панує спокій, мудрість і виваженість.

Останніми роками ми не мали нагоди бачити нові картини артиста на виставках, – останній індивідуальний показ відбувся майже 10 років тому. Нині, оглянувши експозицію творів періоду від 80-х років до наших днів, зможемо зробити висновки про реальні досягнення і здобутки автора. Окремими сторінками життєвого і творчого шляху Крицького є багаторічна педагогічна праця в Коледжі і сакральне малярство.

Юрій Бойко.

Відкриття виставки живопису «Ґрюнвальд – Арт».

 28 серпня 2015 р. о 17.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України у рамках ІV УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО «ФЕСТИВАЛЮ ПАРТНЕРСТВА»  відбудеться відкриття виставки живопису «Ґрюнвальд – Арт».

 Самоуправління Вармінсько-мазурського воєводства з 2009 року організовує художні пленери на полях Ґрюнвальду, на місці однієї із найважливіших битв в історії Європи та особливо історії народів, що успадкували традиції І Речі Посполитої Обох Народів. Пленери відбуваються щороку разом із заходами з нагоди чергових річниць битви 1410 року, а до участі запрошуються митці з Польщі, Литви, Білорусі, України, Німеччини й Росії.

  Пленер став чудовою нагодою для створення нового художнього погляду на історію регіону Вармії та Мазурів, створив можливість діалогу понад культурними та суспільними бар’єрами та почуття єдності народів колишньої Речі Посполитої, які внесли спільний внесок у перемогу під Ґрюнвальдом 1410 року. На основі робіт художників Вармінсько-мазурське Маршалківське управління сформувало виставку живопису, яка презентувалася зокрема в Брюсселі, Берліні, Калінінграді та Каунасі.

Виставка «Маріанна Вахняк. Кераміка, живопис.».

30 червня 2015 року о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відкривається виставка «Маріанна Вахняк. Кераміка, живопис.».
Mаріанна Bахняк
 
 
Народилась 21.05.87 року в м. Коломия Івано-Франківської області.
2004-2006 рр. - навчалась в Коломийському інституті Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.
2006р. – вступ до Львівської національної академії мистецтв. 
З 2008-го року є активним учасником всеукраїнських та міжнародних виставок, симпозіумів та пленерів.
2010р. - захистила диплом з похвалою від  ДКК на ОКР «Бакалавр», здобула кваліфікацію художника кераміки, викладача.
2012р. – захистила диплом з відзнакою та похвалою від ДКК на ОКР «Магістр», здобула кваліфікацію художника кераміки, дослідника, викладача. 
2013р. – вступ до Аспірантури ЛНАМ.
2014р. - розпочала педагогічну працю як викладач на кафедрі художньої кераміки ЛНАМ.
2014р. - вступ до Коломийської асоціації мистців.
2015р. - вступ до Національної спілки художників України.
Персональні виставки:
2012р. - персональна виставка-захист «Ідентифікація» в галереї «Дзиґа».
2013р. – персональна виставка «Ідентифікація» в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського.
2014р. - Персональна виставка кераміки в рамках Міжнародного Біенале кераміки в Превель, Тюфе (Франція).
Виставки: 
2015р. – Виставка викладачів та студентів Львівської національної академії мистецтв «Нові форми, нові смисли». Хмельницький обласний художній музей, Хмельницький, Україна.
2015р. - Всеукраїнська виставка «Сучасне мистецтво вогню». Дім Художника, Київ, Україна.
2014р. - Виставка кафедри художньої кераміки ЛНАМ «Кера Міст». Запоріжжя, Україна.
2014р. - Всеукраїнська художня виставка до Дня художника. Дім Художника, Київ, Україна.
2014р. - Львівський Осінній Салон «Високий замок». Палац мистецтв, Львів, Україна.
2014р. - Виставка до 20-ліття КАМ (Коломийська асоціація мистців). Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського, Коломия, Україна.
2014р. - Фестиваль сучасної кераміки в урбаністичному просторі «ЦеГлина». Київ, Україна.
2014р. - Всеукраїнська виставка «До 200-ліття з Дня народження Т. Г. Шевченка». Дім Художника, Київ, Україна.
2013р. - Всеукраїнська художня виставка до Дня художника. Дім Художника, Київ, Україна.
2013р. - Львівський Осінній Салон «Високий замок». Палац мистецтв, Львів, Україна.
2013р. - «Етнокод». Палац мистецтв, Львів, Україна.
2013р. - Всеукраїнська виставка декоративно-прикладного мистецтва «Світ Божий, як Великдень». Тернопіль, Україна.
2012р. – Виставка кафедр художньої кераміки ЛНАМ та КДІДПМіД ім. М. Бойчука. Палац мистецтв, Львів, Україна.
2012р. - Всеукраїнська художня виставка до Дня художника. Дім Художника, Київ, Україна.
2012р. - Львівський Осінній Салон «Високий замок». Палац мистецтв, Львів, Україна.
2012р. - «Львівська кераміка». Палац мистецтв, Львів, Україна.
2012р. - Національна виставка-конкурс художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!». Опішня, Полтавська обл., Україна.
2012р. - «Міні-текстиль». «Дзиґа» Львів, Україна.
2011р. - Виставка до 5-тиріччя МІЦ «365». Палац мистецтв, Львів, Україна.
2011р. - Львівський Осінній Салон «Високий замок». Палац мистецтв, Львів, Україна.
2011р. - Національна виставка-конкурс художньої кераміки «КерамПІК у Опішному!». Опішня, Полтавська обл., Україна.
2011р. - «Львівська кераміка». Палац мистецтв, Львів, Україна.
2011р. - «UKEmodern». Львів, Україна.
2011р. - «Гротеск». Музей Етнографії та художнього промислу, Львів, Україна.
2011р. - «Молоко». Палац мистецтв, Львів, Україна.
2010р. – Виставка кераміки раку «ART-Ґражда». Музей народної архітектури Гуцульщини, Коломия, Україна.
2010р. - «WIZ-art». Палац мистецтв, Львів, Україна.
2010р. - «Квіти». Львів, Україна.
2009р. – Виставка кераміки «Раку-кераміка 2009». ЛНАМ, Львів, Україна.
2009р. – Виставка живопису «ОсередОК». ЛНАМ, Львів, Україна.
2009р. - «Прямокутник». Львівська національна галерея  мистецтв ім. Бориса Возницького, Львів, Україна.
2009р. - «Він і вона». Музей ідей, Львів, Україна.
2008р. - «Лабіринт». Львів, Україна.
2008р. - «Решето». ЛНАМ, Львів, Україна.
 
Симпозіуми та пленери:
2014р. - Міжнародний керамічний пленер «Дивосвіт». Мала Білозерка, Запоріжська обл., Україна.
2014р. – Міжнародне Біенале кераміки в Превель Тюфе (Художник в резиденції). Превель, Франція.
2013р. - Міжнародний керамічний пленер «Дивосвіт». Мала Білозерка, Запоріжська обл., Україна.
2013р. – Керамічний пленер «РАКУ 2013». Львів, Україна.
2012р. - Міжнародний живописний пленер «Малий Маяк». Малий маяк, Крим, Україна.
2012р. - Міжнародний керамічний пленер «Дивосвіт». Мала Білозерка, Запоріжська обл., Україна.
2010р. – Симпозіум кераміки раку «ART-Ґражда». Музей народної архітектури Гуцульщини, Коломия, Україна.
2009р. – Керамічний пленер «Раку-кераміка 2009». Львів, Україна.
2009р. – Живописний пленер «Осередок». Микуличин, Івано-Франківська обл., Україна.
 
Дипломи, нагороди, ґранди:
2014р. - Художник в резиденції Асоціації керамістів у рамках Міжнародного Біенале кераміки в Превель Тюфе. Превель, Франція.
2013р. - Диплом Львівського Осіннього Салону «Високий замок 2013». Палац мистецтв, Львів, Україна.
2012р. – Подяка Президентського фонду Леоніда Кучми. Опішня, Полтавська обл., Україна.
2012р. – Диплом переможця Міжнародного  живописного пленеру «Малий Маяк». Малий маяк, Крим, Україна.
 
Маріанна Вахняк працює в галузі декоративної  кераміки,  живопису,  дизайну; займається нуково-дослідною працею. Координатор пленерів раку кераміки «ART-Ґражда» (2010р.), «Раку 2013». Належить до молодіжного активу НСХУ та Коломийської асоціації мистців.
Роботи зберігаються в Malicorne Espace Faïence (Франція), Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського,  Музеї ЛНАМ, Музеї  Малобілозерчанської естетичної гімназії-інтернат «Дивосвіт», в приватних колекціях Канади, Литви, України, Франції.
Викладачі: Андрушко В. І., Андрусів С. М., Боднарчук В. Д., Голубець О. М., Грималюк М. П.,  Ясінський М. І.
 
 
 
 
Орест Голубець Теорії про прадавню природу мистецтва та його виняткову роль в нашому житті можуть прямувати до безконечності 
 
 Теорії про прадавню природу мистецтва та його виняткову роль в нашому житті можуть прямувати до безконечності. Адже, достеменно невідомо, коли вперше людина виявила можливість малювати на поверхні землі чи стінах печери, коли почала ліпити фігурки з пластичної глиняної маси.
 До числа безперечних фактів належить особлива властивість випаленої глини – тривати у часі. Кераміка складає вагому частину цивілізаційних надбань минулого, археологічних пам’яток, віднайдених в різних частинах земної кулі. Вона спроможна нести етнічний код наших предків, закарбований назавжди живий дотик їхніх рук.
 Саме праісторична природа кераміки, її здатність зберігати дивні асоціативні зв’язки з минулим захопила молоду керамістку, недавню випускницю кафедри художньої кераміки Львівської національної академії мистецтв Маріанну Вахняк. Пластичне вирішення її творів у більшості випадків базується на прадавніх знаках і символах, творчому переосмисленні узагальнено-вишуканих постатей матері-берегині чи монументальних фігур скіфських баб, які у свій час полонили уяву знаменитого Олександра Архипенка.
 Назви багатьох композицій, які вибирає художниця, свідчать про спосіб її мислення та уподобання – серія «Ідентифікація», «Праматір», «Музи» (2012), «Споконвічна» (2013), серія «Золоті скіфи» (2014). Тему філософського осмислення світу і, насамперед, людини – його співтворця і безжального руйнівника розвивають твори «Грація» (2010), «характери» (2011), «Сім’я», «Тріо», «І тілом і душею» (2012) та інші.
 У будь-якому випадку, основну роль в образному вирішенні композицій відіграє дещо несподіваний, як на творця-жінку, монументальний об’єм, монолітна маса, яка у випадку кераміки викликає неодмінні асоціації з порожнистою посудиною. У виявленні внутрішньої суті пластики надзвичайно важливу роль відіграє фактура. Вона ж свідчить про високупрофесійну майстерність художника-кераміста, його досконале володіння матеріалом. Поруч з цим, автор майстерно застосовує нюанси кольору, неповторні ефекти барвистої прозорої поливи, а, при потребі, виразні тональні контрасти. Роль останніх особливо показова у композиціях «Інертність»(2011), «Агресія», «Думи мої, думи мої…» (2013).
 Хоч практично, усі праці Маріанни Вахняк виконані шляхом ручного ліплення, космологічність, яку несе ефект обертання гончарного круга чи давній спосіб творення так званої «шнуркової кераміки», тут виразно присутня. Відчуття її справляє дивне враження «позачасовості», метафізичного руху крізь віки, філософського осмислення сенсу і потреби нашого існування…
 
Орест Голубець
Доктор мистецтвознавства
 
 
 

29 травня відкрилася виставка архівних матеріалів «БОНДІ або повернення Богдана Весоловського»

         

         29 травня о 12.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відкрилася виставка архівних матеріалів «БОНДІ або повернення Богдана Весоловського» з приватних колекцій Надії Кос, Ігоря Осташа, Любомира Янушевича.

30 травня 2015 р. виповнюється 100 років від дня народження Богдана Весоловського (1915 р., Відень – 1971 р., Монреаль), якого цілком заслужено вважають «батьком української естрадної музики».

         Народився композитор у Відні 1915 року, навчався у Львівському університеті та Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка, разом із А.Кос-Анатольським у 1931 році створив «Джаз-капелу Яблонського», яка мала надзвичайний успіх серед української громади. Його багата музична спадщина, яка охоплює понад 130 пісень і 30 платівок, особлива тим, що він першим став використовувати українську мову в танцювальній музиці. На жаль, у повоєнній Україні його музика потрапила під заборону, як така, що могла мати «негативний буржуазний вплив». Останні 22 роки свого життя Б.Весоловський провів у Канаді, займаючись музичною діяльністю, де він очолював український відділ канадського радіо.        Відзначаючи цю важливу річницю, Міжнародний фестиваль Богдана Весоловського, у рамках якого проходить представлена виставка, прагне відродити українську легку музику, особливо періоду 1930 – 1950 рр. Заходи планується провести у Львові, Стрию і Києві. Програма фестивалю пропонує кілька ретро-концертів, а також міжнародний конкурс виконавців пісень Весоловського. Головою журі пісенного конкурсу обрано видатного українського співака Володимира Луціва з Лондона, який особисто знав Весоловського і співпрацював із ним.

         Композитор пройшов життєвий шлях із іменем Бонді. Тож можна пожартувати, що ми творимо сучасну українську «бондіану».

         Головне завдання фестивалю – повернути на найвищий п’єдестал композитора, пісні якого стали золотим фондом української музики, а також відкрити нові пісенні таланти, які розвиватимуть спадщину українського ретро.

         На виставці представлені матеріали з приватних колекцій Надії Кос, Ігоря Осташа, Любомира Янушевича.

Відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране» Дарії Альошкіної та Марії Антоняк.

12 травня 2015 року о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбудеться відкриття виставки «Ткане, витнуте і вбране» Дарії Альошкіної та Марії Антоняк.

Основою виставки стали ткані сорочки, над якими Марія Антоняк працювала впродовж двох років. У кожній сорочці – свій колорит та орнаментика, що притаманні тому чи іншому регіону України, але подані у власній творчій інтерпретації майстрині.

Наступним етапом у підготовці був пошук ідей щодо подачі вже існуючого матеріалу і створення цілісного образу, який нестиме певне смислове навантаження. Центром цієї ідеї стала витинанкова постать жінки, яку створювала Дарія Альошкіна. Для її втілення мисткиня відштовхувалася від символів та будови всієї орнаментальної частини на сорочках. Цілісна композиція фігури жінки включає спідницю у вигляді плахти, в яку «схований» образ чоловіка як фундамента загальної концепції виставки.

Виставка пейзажного живопису Марти Зарембської (Польща)

23 квітня о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбудеться відкриття виставки пейзажного живопису Марти Зарембської (Польща).
Марта Зарембська – народилася в 1991 році в місті Лодзі (Польща). У даний час є студенткою 5-го курсу з художнього мистецтва під керівництвом проф. Петра Стахлевського в Академії Художнього Мистецтва ім. Владислава Стжемінського в Лодзі. Багато разів брала участь у чисельних колективних та персональних виставках як у Польщі, так і за кордоном.
Ця виставка представляє збірку вибраних пейзажів. Цикл був створений протягом останніх трьох років у багатьох місцевостях  Польщі, а також у північно-західній частині Франції та Британії. Тому помітна різноманітність технік і стилів. Деякі з них характеризуються різноманітністю фактур, створених шляхом накладання шарів, плям, інші відрізняються експресивними рухами пензля. У всьому  присутні кольори, іноді контрастні, які часом викликають настрій таємничості. Художник, малюючи на полотні, створює реальність, тому в кожному з цих образів глядач може знайти щось близьке для себе.

Виставка фотографій французького фотохудожника Арно Бермана

22 квітня о 16.30 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбудеться відкриття виставки фотографій «Калейдейфель» французького фотохудожника Арно Бермана (у рамках французької весни у Львові).
 
Після тривалого перебування у Китаї  Арно Берман (1985 року народження) вирішує присвятити себе мистецтву фотографії. Будучи палким шанувальником знаменитих фотографів агенції «Magnum» та вивчаючи їхні роботи, він здобуває найцінніші знання в цій галузі.
Географія подорожей Арно Бермана надзвичайно широка: від Амазонки в Індію через Африку та Азію.
З любов’ю до зображення і паралельно зі своєю роботою фотографа на своїх знимках Арно досліджує нові художні горизонти, граючи з перспективами, обрисами, геометричними фігурами.
 
«Ідея виставки Kaléideffel народилась абсолютно спонтанно, у відображенні Ейфелевої вежі в калюжі води на Марсовому полі. Я продовжив працювати над цією серією фотографій заради розваги. Впорядковувати ці зображення як геометричні фігури, надавати знимкам певний  дизайн було для мене грою, захоплюючим відлунням хвилин дитинства, коли дивишся у калейдоскоп! Я захотів надати Ейфелевій вежі новизни, зобразити її як зірку, атом чи космічний корабель, але при цьому не змінюючи давно знайомий всім образ.»
 
Né en 1985, Arnaud Berman décide  de se consacrer à la photographie après un long séjour en Chine. Fervent admirateur des fameux photographes de l’agence Magnum, il tire de leur travail l’enseignement le plus précieux.
Son parcours l’amène du fleuve Amazone à l’Inde en passant par l’Afrique, l’Asie. 
Amoureux de l’image, il explore, parallèlement à son travail de photographe, de nouveaux horizons artistiques en se jouant des perspectives, des contours, des formes géométriques de ces clichés. 
 
« KALEiDEiFFEL est né dans une flaque de pluie sur le champs de Mars, absolument par hasard. J'ai continué de travailler sur cette série pour m'amuser. Monter ces images géométriques, créer ce design aura été pour moi un jeu, un écho aux fascinantes minutes de l'enfance, quand l'oeil était plongé dans un kaléidoscope! Ayant très souvent approché cette construction d'Eiffel, j'ai souhaité sans dévisager la tour, lui donner des allures nouvelles, d'étoiles, d'atomes, de navettes spatiales. »
 
 
 

Галина Виноградська - Поезія Майдану

Майдан,  окрім того, що спричинився до потужних суспільно-політичних змін в Україні, які нині є в центрі уваги світової громадськості, став каталізатором потужного виплеску креативності, творчості, які знайшли своє втілення у творах різних жанрів: у візуальному мистецтві, у мистецтві слова, у мистецтві музичному, у  різних креативних проявах.

Кожен, хто був на Майдані, чи переглядав відео-, чи фотоматеріали, не міг не зауважити велику кількість найрізноманітніших роздруківок та писаних від руки цитат, фрагментів з творів Тараса Шевченка (із «Заповіту», із вірша «І мертвим і живим»,  з поеми «Кавказ»: «Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!») які були присутні і у екстер’єрі і у інтер’єрі наметів і у інших приміщеннях (КМДА, Будинку Профспілок, у Бібліотеці Майдану та ін..). Автори написів з цитатами Шевченка часом подавали їх у своєму переосмисленні, як актуалізоване Кобзареве керівництво до дії, внаслідок чого виникали такі трансформації на кшталт «Борімося – поборемо! Нам Бог помагає!

 

Яскравим прикладом Майдану, як явища загальноукраїнського є наступний факти.

 Як пише автор допису «Борітеся-поборете» на сайті  http://znayou.com/2014/03/09/bortesya-poborete.html : «Свій подарунок до 200-літнього ювілею Тараса Григоровича приготувала художня еліта Кременчука. 9.03.2014 р. відбулося урочисте відкриття революційного графіті з портретом Шевченка і написом «Борітеся - поборете» на стіні біля зупинки «Міський сад». Робота була виконана днем раніше спільними зусиллями Кременчуцького майдану, всіх небайдужих та за сприяння міської влади.

  Була проголошена вдячність всім, хто будь як приймав участь у цьому дійстві, зокрема головному художнику, та ініціатору цієї події Сергію Брильову. Відбулася фото сесія на фоні графіті і люди сформувавши колону пройшли центральними вулицями від електростанції до пам’ятника Кобзарю, несучи його портрет та великий жовто-блакитний стяг» (2 наступні фото з тієї ж інтеренет-сторінки – Г.В.).

 

За інформацією сайту http://www.blitz.if.ua/?q=news&id=10350 : «Сьогодні (04.02.2014 )в Івано-Франківську на стінах обласної адміністрації встановили баннер висотою 6 поверхів.   На баннері зображено герб України, український прапор та слова  Тараса Шевченка «Борітеся-поборете». Фото кореспондента «Бліц-Інфо».

Подібних прикладів можна наводити безліч. Але представлені ілюстрації взяті саме як демонстрація символічної об’єднавчої ролі Шевченкового слова на Майданах від Сходу до Заходу, від Кременчука до Івано-Франківська.

Поетичне слово Кобзаря на Майдані також і звучало вголос. Зокрема всі ми пам’ятаємо відеозапис на якому уривок з поеми «Кавказ» читає перший герой небесної сотні Сергій Нігоян. Цей запис було здійснено в рамках проекту «Наш Шевченко» під керівництвом Сергія Проскурні (і з 365 записів  цього проекту 40 (з 57 по 96) здійснені саме на Майдані від учасників різного віку, з різних куточків України…) (Дет див.: http://nashshevchenko.in.ua/ )

Дуже актуальним і пророчим виявився і вірш ще одного українського поетичного генія – Івана Франка, зокрема вірш «Беркут», у контексті протистояння з силовим підрозділом «Беркут». Цей вірш побутував і на візуальних носіях, звучав уголос, отримав тисячі уподобань та перепостів у соцмережах, у яких активну участь брали самі безпосередні учасники Майдану.

Також у той час актуалізувалися і  активно використовувалися у різних проявах поезії О.Олеся «Європа мовчала», Василя Симоненка «Україно, ти моя молитва» , Володимира Сосюри «Любіть Україну», Ліни Костенко (цитати з багатьох її віршів)  і інших класиків.

 

 

А крім того був ще величезний вибух поетичної творчості у самих учасників Майдану та й загалом по всій Україні і за її межами. Навіть той, хто ніколи раніше не писав поезії,  починав римувати, складати віршовані рядки. І нехай у когось вони були не зовсім досконалі з точки зору правил віршування, але то була своєрідна психотерапія, катарсис душі за допомогою слова.

 

Поетичне слово на Майдані звучало з головної сцени Майдану у Києві та по інших населених пунктах України, вірші читали і біля бочок з вогнищами, і у наметах, і на барикадах. Впродовж тих майже 4-х місяців Майдану (з грудня по березень) відбулося декілька поетичних марафонів: 21.12.2013 у КМДА, у січні в Народному домі, в лютому – в бібліотеці Майдану.

 

З багатьма з тих, хто був активним поетом-майданівцем я знайома особисто або знайома з їхньою творчістю завдяки різним інтернет ресурсам. Це і професійні літератори і люди різних професій, для яких поезія є не фахом, але проявом їхнього таланту.  З різних куточків України, різного віку. Які виконували на Майдані ту роботу, яка була необхідна: будували барикади, прибирали сміття, прибирали сніг, рубали дрова, готували їжу, розносили її, надавали медичну допомогу, а крім того ще і створювали і оприлюднювали своє поетичне слово. Зокрема, з тих, що я знаю це Валентина Попелюшка з Мукачевого, Закарпаття, Лариса Омельченко бібліотекар з Дніпропетровщини, яка зараз є активним волонтером, що допомагає воїнам АТО, Віра Олеш з Соснівки, Львівщина, Віктор Кучерук з Вишгорода, Київщина, Інна Ковальчук, киянка та багато інших.

  

Багато з нас мабуть пам’ятають вірші, які щойно народившись стали загальновідомими в час Майдану.

Зокрема вірш   Мирослава Вересюка (народився на Тернопільщині, мешкає у Вінниці) написаний напередодні Майданівських подій – у жовтні 2013 року:

Гадаєш ти мене образив,

 коли бандерівцем назвав? 
Скажу тобі на це одразу – 
Я ним не був!Тепер вже став!
Сприймаю це, як нагороду! 
Звання, присвоєне за те,
Що сином став свого народу, ......
Любові почуття святе!
Люблю безмежно рідний край, 
Цю чарівну, магічну мову, 
Дарований Всевишнім рай, 
Красу дівочу чорноброву.
Люблю за щедрість і за спів, 
Шалені ночі солов’їні, 
Коли бракує навіть слів, 
Освідчитися Україні!
А ти мене за цю любов
Оскаженіло ненавидиш. 
Не я до тебе! Ти прийшов,

На мою землю і тут гидиш!
Іди подальше від гріха, 
Моє терпіння не безмежне. 
Нехай святиться у віках 
В борні здобута НЕЗАЛЕЖНІСТЬ!

(с) Мирослав Вересюк

До речі, з цим віршем у інтернет мережах під час Майдану відбулася дещо комічна історія, оскільки автор на своїй персональній сторінці сайту «Клуб Поезії» http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=16199  подав дату свого народження у вигляді

День народж.

15/06/0005

 (на момент написання цієї статті 28.02.2015 теж зафіксовано саме такий стан речей).

Отож, цей вірш певний час побутував у народі, як твір 13-річного підлітка, хоча офіційна біографія автора Вересюка Мирослава Петровича, розміщена на ресурсі  http://www.uapoet.com/bio/ , інформує, що він  народився 15 червня 1955 року в селі Ратищі Зборівського району Тернопільської області.

Зрозуміло, що такий зрілий текст, поданий від імені 13-річного хлопця, сприймається інакше - емоційно потужніше, аніж від імені 58-річного чоловіка.

У цій історії я б не вбачала якихось спеціальних прихованих мотивів. На мій погляд, той, хто перекопійовував текст вірша зі сторінки автора, всього лиш був дещо неуважний і некритично сприйняв подачу автором своєї дати народження, адже фото автора, розміщене поряд – це фото зрілого чоловіка.

Так, чи інакше, але вірш здобув свою популярність і безпосередньо на Майдані, і у соцмережах під час Майдану, і пізніше увійшов до багатьох колективних збірок поезії Майдану (про які  йтиметься трохи згодом).

Ще один зразок своєрідного «бестселера» в час Майдану – вірш Анастасії Дмитрук «Никогда мы не будем братьями» (народилася 31 січня 1991 року в м. Ніжин Чернігівської області. З 10 років мешкає в Києві, де навчалася в гімназії, а потім — у Фізико-технічному інституті Київської політехніки[2]. Закінчила НТУУ «КПІ» взимку 2014 року, здобувши кваліфікацію спеціаліста з інформаційної безпеки. Працює на одній з фірм із захисту інформації на комп'ютерних системах).

Цей вірш у вигляді відео кліпу, де авторка читає його перед камерою, з'явився в мережі 19 березня 2014, а вже 11 квітня подолав межу у 1 млн переглядів.      Литовські музиканти поклали його на музику і спільно з хором Клайпедського музичного театру записали відеокліп. З часу завантаження 3 квітня 2014 до 14 квітня 2014 цей кліп також був переглянутий більше мільйона разів.   http://uk.wikipedia.org/wiki/Дмитрук_Анастасія_Миколаївна     

«Никогда мы не будем братьями…»

Никогда мы не будем братьями
ни по родине, ни по матери.
Духа нет у вас быть свободными –
нам не стать с вами даже сводными.

Вы себя окрестили "старшими" -
нам бы младшими, да не вашими.
Вас так много, а, жаль, безликие.
Вы огромные, мы – великие.

А вы жмете… вы всё маетесь,
своей завистью вы подавитесь.
Воля - слово вам незнакомое,
вы все с детства в цепи закованы.

У вас дома "молчанье – золото",
а у нас жгут коктейли Молотова,

да, у нас в сердце кровь горячая,
что ж вы нам за "родня" незрячая?

А у нас всех глаза бесстрашные,
без оружия мы опасные.
Повзрослели и стали смелыми
все у снайперов под прицелами.

Нас каты на колени ставили –
мы восстали и всё исправили.
И зря прячутся крысы, молятся –
они кровью своей умоются.

Вам шлют новые указания –
а у нас тут огни восстания.
У вас Царь, у нас - Демократия.
Никогда мы не будем братьями.

(с) Анастасія Дмитрук

 «Вірш до беркутівця»  дитячої поетеси і сценариста, мешканки Горлівки Донецької області Тетяни Малахової був оприлюднений 12 лютого 2014р. публікацією відеокліпу  на ютубі і теж набув широкою популярності у середовищі Майдану:

Здравствуй, мальчик за серым щитом,

Выполняющий мерзкий приказ!

Как же ты пожалеешь потом, 

Что сегодня стреляешь в нас! 

Ты кого защищаешь, сынок?

Тех, кто дал поглодать тебе кость? 

Ну, зачем? Почему? Как ты мог? 

Ты ведь в этой стране не гость!

Кучу денег притащишь домой, 

Год не будешь вставать с дивана! 

Только помни, на деньгах - кровь! 

Кровь Сережёньки Нигояна! 

Когда будешь лететь в Шарм – эль – Шейх…

Отдыхать после братоубийства…

За тобой потянется шлейф… 

То проклятья за Юру Вербицкого!

 Триста литров отдали крови,

Те, кто верит и верил в Майдан!

Все молились! Отдали с любовью!

Но не выжил Сеник Роман! 

А в парламенте - теледебаты, 

А а парламенте - визги и вой!

Слава Богу, нашелся Булатов,

Искалеченный, но живой!

 

 Когда будешь лететь назад

И тащить шмотья чемоданы,

Не забудь, что это - глаза,

Те, что выбили на Майдане!  

Когда будешь сыну и дочке

Покупать игрушки и велик,

Не забудь - это печень и почки, 

Что отбили у вас в райотделе! 

А когда квартиру получишь, 

Голяком в теплой ванне ляг. 

Вспомни Мишу, которого мучил 

На морозе ваш толстый хряк! 

Ну а если тебе по ночам 

Будет Миша Жизневский сниться? 

А еще пара сотен мам, 

Что готовы в слезах утопиться! 

 Мальчик-мальчик… погоны померкнут, 

Деньги кончатся… жизнь продлится! 

И короткого слова «Беркут» 

Ты до старости будешь стыдиться! 

Но я знаю, что ты не такой!

У тебя есть отец, мама, брат..

Что ж ты встал? Поезжай домой.

Еще есть дорога назад!

(с) Тетяна Малахова

І звичайно, загальновідомими і загальнонародними стали слова вірша  «Мамо не плач» Оксани Максимишин-Корабель (українки, що мешкає у Португалії)які присвячені і були написані відразу післякульмінаційного моменту Майдану –  моменту розстрілу «Небесної сотні»

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

(с) Оксана Максимишин-Корабель

Цей вірш звучав зі сцени Майдану у виконанні Руслани Лижичко під час траурних заходів по вшануванню Героїв Небесної сотні, був використаний у заставках на різних каналах українського телебачення під час днів жалоби:

 

На жаль ці слова не втратили актуальності і нині, коли продовжуються бойові дії на Сході України, і коли вже Небесні тисячі воїнів АТО приєдналися до героїв Небесної сотні Майдану.

Як вже мовилося, авторами поезій на Майдані були і самі учасники Майдану, а після трагічних подій 18-20 лютого 2014 року до них долучилися і рідні загиблих.

 Зокрема відомий вірш батька одного з Героїв Небесної сотні Євгена Котляра  застреленого снайперами 20.02.14. - Миколи Івановича Котляра (вірш увійшов до збірки «Небесна сотня: антологія Майданівських віршів»- Чернівці:Букрек, 2014.-400с.)

Сыну

Моя кровинка, я горжусь тобой

В тылу не ждал огонь заградотряда

Ты мог уйти. Ты принял этот бой,

Хотя свистели роем пули рядом.

Когда на землю падали друзья

- С фанерками нельзя в такую драку! -

Казалось - даже выстоять нельзя,

Вы поднялись и Вы пошли в атаку

Я б так не смог. Немногие б смогли.

Склоняюсь к дорогому изголовью.

Вы гордость, совесть, честь своей земли,

И землю эту Вы полили кровью

Прости, я снова плачу, мой герой.

Ты принял не спонтанное решенье.

Как ты мне нужен здесь, сейчас, живой

Я ненавижу жертвоприношенье

Герої не вмирають!

(с) Микола Котляр

Після розстрілу Небесної сотні на місцевих Майданах практично усіх населених пунктів України активісти облаштовували тимчасові меморіальні споруди для вшанування загиблих. На наступній світлині бачимо щит з фотографіями Героїв Небесної сотні та світлини подій на Київському Майдані, встановлений на площі Соборній у Черкасах. На цьому щиті використано слова вірша Людмили Максимлюк (українки з Португалії)«А сотню вже зустріли небеса…»:

А сотню вже зустріли небеса.. 
Летіли легко,хоч Майдан ридав.. 
І з кров´ю перемішана сльоза....
А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог,побачивши загін:
Спереду - сотник ,молодий,вродливий 
І юний хлопчик в касці голубій, 
І вчитель літній-сивий-сивий..

І рани їхні вже не їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло.. 
Як крила ангела, злітаючи назад, 
Небесна сотня в вирій полетіла...

Людмила Максимлюк
21.02 2014

Трохи цікавої статистики: запит «вірші про майдан» в пошуковій системі Google  видає  246 000 посилань, запит «поезія Майдану» - 466 000, запит «вірші про Небесну сотню» - 516 000 (станом на 26.02.2015). Прикметно, що запити щодо антимайдану та «Беркуту» теж дають понад 400 000 посилань, але переглянувши частину з них, я побачила, що у великій мірі це та ж поезія Майдану, у якій згадуються такі «персонажі» як «анти майдан», «тітушки», «Беркут».

Звичайно, що такий бурхливий літературний, поетичний процес не міг залишитися лише емоційним викидом у атмосферу, а відразу почав втілюватися у паперові видання – колективні збірки поезій та авторські персональні.

Найперше заслуговує на увагу збірка поезій «Материнська молитва. Українки — героям Майдану : Поезії / Автори передмови — Т. Череп-Пероганич,Ю. Пероганич : — Київ: Видавництво «Наш Формат», 2014, 71 сторінка,  ISBN 978-966-97344-8-8»

Заслуговує тому, що це перша поетична збірка, присвячена подіям Майдану, яка побачила світ на початку березня 2014 року і вже 9 березня 2014 була вперше презентована на Шевченківському святі в м.Стара Синява на Хмельниччині Любов’ю Сердунич (редактором на волонтерських засадах). Презентація книги видавництвом «Наш Формат» та засновниками Мистецького порталу «Жінка-УКРАЇНКА»відбулася того ж дня 9 березня 2014 увечері в Українському домі на Європейській площі Києва в рамках Відкритого університету Майдану. Вірші зі збірки звучали на Першому каналі українського радіо 15 березня 2014 в інформаційно-музичній програмі «Обрії»

Видання втілене в життя  Мистецькою агенцією «Наш Формат» (місто Київ) у співпраці з мистецьким порталом «Жінка-УКРАЇНКА».Автор ідеї видання — поетеса і засновниця веб-порталу «Жінка-УКРАЇНКА» Тетяна Череп-Пероганич, активна учасниця Майдану.

У книзі зібрані поезії, присвячені героям Майдану, які були написані в період з листопада 2013 по січень 2014 року. Авторками віршів є 26 жінок: Галинка Верховинка, Любов Відута, Тетяна Власова, Наталія Дев'ятко, Тетяна Іванчук, Наталія Крісман, Ярина Мавка, Світлана Макаревська, Оксана Маковець, Надія Марчук, Іванна Осос, Оксана Радушинська, Любов Сердунич (редактор), Іванна Стеф'юк, Світлана Тарнавська, Надія Таршин,  Галина Фесюк, Тетяна Череп-Пероганич, Людмила Яцура,  Лідія Анциперова, Любов Долик,  Леся Горова, Уляна Дубініна, Патара Бачія, Валентина Попелюшка,  Тая Цибульська, кожна з яких, в більшій чи меншій мірі, брала участь у подіях на Київському та місцевих Майданах.

 

Для ілюстрування обкладинки книги використано роботу писанкарки Тетяни Коновал. (Дет. див.: http://uk.wikipedia.org/wiki/Материнська_молитва._Українки_—_героям_Майдану)

Наступна за хронологією збірка «Небесна сотня: антологія майданівських віршів» / Упор. і авт. передмови Л.Воронюк - Чернівці:Видавничий дімБукрек, 2014.-  400 с.: іл.. – впродовж квітня-травня 2014 року вийшла у двох виданнях. Перше - у квітні 2014 містило твори 234 авторів із 6 країн світу, однак викликало певні організаційні зауваження до укладачки від авторів поезій та ілюстрацій, використаних у книзі. Врахувавши їх та поповнивши збірку новими творами від нових авторів, укладач та видавці вже у травні випустили у світ 2-е видання, доповнене.

Поза сумнівом, ця збірка є важливим мистецьким явищем у сучасному літературному процесі України, адже до неї ввійшли і твори визнанихметрів-класиків (Дмитра Павличка, Миколи Петренка, Мар'яни Савки та ін.), і авторів, вірші котрих стали справді народними у ті криваві Дні плачу (вже згадуваних вище Оксани Максимишин-Корабель, Анастасії Дмитрук,  Миколи Вересюка, Миколи Котляра та ін.), і близько 40-ка моїх колег по перу, знайомих особисто, знайомих  по соцмережах (Валентини Попелюшки, Наталії Крісман, Любові Долик, Івана Гентоша,  Мирослава Артимовича та інших) і цілком нові імена. Упорядниця видання Леся Воронюк мотивувала такий формат збірки цінністю віршованих текстів не тільки як довершених творів з точки зору професійності автора, а насамперед за тим емоційним і енергетичним посилом, який несе кожен  твір, те, чи він «зачіпає» відповідні психоемоційні рецептори читача.

Крім того яскравим візуальним матеріалом є вміщені у книзі понад 20 ілюстрацій - фото, графічних та живописних робіт українських та зарубіжних авторів (Пилипа Ярмоли, Юрія Журавля, Адріяни Сірської, Марії Федюк, Єфрема Лукацького та інших).

Друге виданнякниги містить 309 поетичних текстів від 251 автора з дев’яти країн (України, Польщі, Білорусі, Франції, Росії, Італії, Португалії, Канади, США). Вірші зарубіжних авторів подано і мовою оригіналу і в українському перекладі.

Уквітні-травні 2014 року  Discursus видав книжку «Євромайдан. Лірична хроніка», яка зібрала вірші українською та російською мовами про Євромайдан від 31 поета.

 Серед авторів :  Маріанна Кіяновська, Євгенія Більченко, Катерина Калитко, Борис Херсонский, Павло Коробчук, Олексій Бик, Василь Махно,Марічка Гуменюк, Мар’яна Савка, Карина Тумаєва, Василь Кузан, Дмитро Андрощук, Галина Крук, Олена Герасим’юк та інші.  На обкладинці антології використана робота художниці Марисі Рудської.

 Укладачі цієї книги керувалися дещо іншим підходом до підбору творів: «Текстів у книжці небагато, але всі вони добірні. Кожен вірш є цінним не лише тому, що стосується Євромайдану, а як вірш. Не може одночасно бути 200 геніїв, які напишуть 200 геніальних текстів. В нашому виданні серйозні автори й серйозні тексти, які залишаться», – пояснив видавець Василь Карп’юк.  (Дет. див:http://www.chytomo.com/issued/majdan-u-knizhkax)

Збірка«Говорить Майдан. – Вид.дім «Чорнильна хвиля», 2014. – 224 с. іл.. , яка побачила світу липні 2014 року, укладена за принципом, подібним до чернівецького видання «Небесна сотня: антологія…» - в неї включено вірші і професійних поетів і поетів-аматорів.

«До збірки революційної поезії «Говорить Майдан» увійшли най­кращі твори на думку редакції видавничого дому «Чорнильна Хвиля», які висвітлюють революційні події в Україні з жовтня 2013 по квітень 2014 року Авторський склад об'єднав не тільки всю територію України, а й низку зарубіжних країн. Перед читачем книга повстає «без кольору» — лише патріотизм, воля, сила духу, вірність, любов, надія та безмежна скорбота за безсмертними Героями України» - читаємо у анотації до видання.

Стриманий чорно-білий формат книги витримано у всьому: і в зовнішньому і у внутрішньому оформленні книги, де використано графічні роботи Марії Юрчак:

( Дет. див: http://www.khvylia.com/vydavnytstvo/publikatsia-115 )

Улипні 2014 року Антін Мухарський у співпраці з колективом авторів  видавальманах  «Майдан (R) Еволюція духу», в якому  5 розділ укладено з віршів відомих українських письменників Сергія  Жадана та  Юрія Винничука, а також російського поета Дмитра Бикова, автора проекту «Гражданин поет».

(Дет. див. http://www.chytomo.com/issued/na-majdani-muxarskij-prezentuvav-majdan-revolyuciya-duxu )

Окрім колективних антологій впродовж 2014 року вийшла у світ низка авторських збірок:

1)   Антоніна Листопад (Київ) «Солоний Хрещатик» – квітень

2)   Дмитро Павличко (Київ)– «Вірші з Майдану» – серпень-вересень

3)   Іван Гентош (Львів) «Тривожні дзвони» – вересень

4)   Олександр Букатюк (Тернопіль) «Мадонна Майдану» – грудень

5)   Наталія Хаммоуда (українка, що мешкає в Тунісі) – «Свобода не приходить ненароком» - листопад

6)   Валентина Попелюшка (Мукачеве) «Миротворче» – грудень

Окрім того, велика кількість поетичних творів, присвячених  тематиці Майдану, були і продовжують публікуватися у численних періодичних виданнях (районних, обласних, загальноукраїнських газетах, журналах, на сторінках різних інтернетресурсів). Оскільки це все виловити просто нереально, то з цього величезного масиву хочу виділити лише два видання, оскільки вони присвячені 200-літньому ювілею Тараса Шевченка, і вміщені у них твори  є своєрідною мапою самосвідомості авторів з різних куточків України та з-поза її меж, у яких шевченківська тематика тісно переплелася з тематикою Майдану.

Мова йде про  Вісники І і ІІ Міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча Гора» до 200-ліття Тараса Шевченка ( Канів: Склянка часу – Zeitglas, 2014.- 200 с.(березень)і 168с.(грудень)

У ці вісники ввійшли твори, відібрані оранізаторами (колективом Канівського видавництва «Склянка часу – Zeitglas» на чолі з директором видавництва канівським письменником Олександром Апальковим) в процесі першого  туру І і ІІ конкурсів відповідно. На перший конкурс надійшло 1789 творів, на другий – 2547 творів (кожен конкурсант мав право надіслати тільки по одному твору на кожний конкурс). У другий тур І конкурсу було пропущено більше 200 творів,  у другий тур ІІ конкурсу – 157. За підсумками другого  туру кожного конкурсу визначалися три призові місця і двоє лауреатів. І у першому, і у другому збірниках велика частина творів була присвячена тематиці Майдану, Небесній сотні. І саме вірш  на майданівську тематику «Ще… (майданами)» Дарини Гладун з м.Хмельницького здобув перше місце ІІ Конкурсу.

Попри підбиття підсумків і визначення переможців, ці конкурси відіграли і важливу об’єднавчу роль для професійних поетів та віршувальників-аматорів з різних куточків України від заходу до Сходу і з Півночі до Півдня, а також авторів з Росії, Білорусі, Тунісу, Німеччини, Польщі, Іспанії, оскільки кожен з авторів мав можливість замовити і отримати бажану для себе кількість примірників цього спеціального видання,  ознайомитися самому і ознайомити своє коло шанувальників з творчістю такої географічно широкої та  ментально єдиної української громади.

На початку лютого 2015 року організатори оголосили про початок прийому творів уже на ІІІ Конкурс «Чатує в століттях Чернеча Гора».

(Дет.див. http://zeitglas.io.ua/s946649/ogolosheno_iii-y_mijnarodniy_poetichniy_konkurs_chatu_v_stolittyah_chernecha_gora )

Продовження...>

Продовження: Галина Виноградська - Поезія Майдану

Динаміку зростання чисельності виданих книг про Майдан, і зокрема поетичних, можна прослідкувати починаючи зі статті  Наталії Корнієнко «Майдан у книжках» від 28.05.2014 на сайті http://www.chytomo.com/issued/majdan-u-knizhkax, де авторка подає інформацію та аналізує 13 книг на цю тематику (4 з яких поетичні).

А вже у інформації на сторінці «Бібліотеки Майдану» в мережі Фейсбук читаємо, що 21.11 2014 на виставці «Майдан у книжках» у Бібліотеці Майдану в Києві – зібрано понад 50 українських та зарубіжних видань про Майдан. (Скільки з них поетичних, поки що, даних я не маю).

На думку деяких скептиків, (як зазначала Леся Воронюк на презентації книги «Небесна сотня: антологія…» в рамках Львівського Книжкового форуму у вересні 2014 року), видання книг по таких «гарячих слідах», як це було з першими збірками у цьому огляді, - не потрібне, оскільки, як кажуть, матеріал повинен вистоятися. Але як показали подальші події – у березні 2014 року почалася російсько-українська війна під назвою «АТО», де рахунок загиблих пішов на тисячі, і на перший план вийшли потреби воїнів, біженців, тощо. Тому видання книг про Майдан (у тому числі поетичних) саме «по гарячих слідах» виявилося дуже вчасним. Особливо це стосується таких «народних антологій» як «Материнська молитва», «Небесна сотня…», «Говорить Майдан», оскільки тексти, вміщені в них, є тим первинним джерельним матеріалом, за яким фахівці різних гуманітарних дисциплін матимуть можливість відслідковувати різні аспекти становлення сучасної самоідентичності їхніх авторів.

А життя пішло далі. І багато з авторів з проаналізованих збірок створили віртуально-реальну «Поетичну сотню», і завдяки соціальним мережам втілили у життя низку поетичних збірок для воїнів АТО, які тими ж авторами-волонтерами передаються і доставляються на передову збройного протистояння на Сході України, даруються пораненим бійцям у госпіталях, та рідним і близьким учасників АТО.

Зокрема це збірки "Осінь у камуфляжі: збірка віршів "/ упорядкувала Таїсія Цибульська — Кременчук: Видавець ПП Щербатюк О. В., 2014 — 128 с. та  "Воїнам світла:колективний подарунковий збірник поезій."- Мукачеве,волонтерське видавництво "Серце патріота", Благодійний фонд "Віта Дольче", 2015.- 256 с.

Своєрідним рекордом у стислості часу підготовки збірки від виникнення самої її ідеї до паперового втілення перших примірників ( 4 доби!) стала колективна збірка "Живи, Надіє! Колективна збірка поезій."- Мукачеве, Благодійний фонд "Віта Дольче", 2015.- 136 с.  на підтримку Надії Савченко, два примірники якої вже на п’ятий день від задуму були передані сестрі Надії – Вірі. Звичайно це стало можливим тільки завдяки волонтерській саможертовності організаторів цього видання – поетки з Мукачевого Валентини Попелюшки та її чоловіка Степана Жука (засновників благодійного фонду  "Віта Дольче") та редактора-волонтера - поетки з Хмельниччини Любові Сердунич, які декілька діб підряд цілодобово працювали над втіленням цього проекту. Авторський колектив  цієї збірки складається з поетів, чиї твори вміщені і у «Материнській молитві», і у «Небесній сотні…», і у «Говорить Майдан», і котрі спеціально написали твори для підтримки морального духу нашої незламної героїні.

І на завершення, як краплинка в поетичному морі майданівських віршів – мій вірш «Небесній сотні», який увійшов до збірки «Небесна сотня: антологія майданівських віршів» / Упор. і авт. передмови Л.Воронюк - Чернівці:Видавничий дімБукрек, 2014.-  С.52-53.

Небесній сотні

Тут вам не Росія. Бо тут – Україна!

Народного гніву нестримна лавина:

за «каменепадом» реве ревом «ленінопад»!

І можна дивитись на теплім дивані,

як гинуть за тебе на справжнім Майдані,

та тільки лиш час не повернеш ніколи назад…

 

«Небесної сотні» архангельські крила:

з Волині до Січі – могили, могили…

Дрогобич, Тернопіль,  Дунаєве, Львів, Кременчук…

Брати: білоруси, вірмени, грузини,

вкраїнці…Сини…Гордість й біль України…

Довіку їх кров не відмити катюгам із рук.

 

      -  Вендета?

      -  Молитва! За сина і брата,

за діда, онука, за нѐбожа, тата,

коханого, серденько… Боже!!! Спаси й сохрани!..

Плече до плеча: матері і дружини,

онучки і доні… Пливуть домовини…

Пливуть-відпливають кохані в небесні світи…

 

А з неба, з-за тої таємної грані

вертають невидимо і на Майдані

стоять поміж нас камертонами правди й чеснот.

І фальш не пройде, і фальстарт не поможе

томý, хто шанує суєтне,  не Боже…

Бо вийде один і промовить за цілий народ!

 

(с) Галина Виноградська            23-24.02.2014

У статті проаналізовано 16 поетичних збірок, про які мені відомо, а скільки ще є таких, про які я поки що не знаю. Тому буду вдячна за інформацію про інші поетичні (та й не тільки) книги, які наразі не включено у цей огляд.

У статті використано  світлини авторства  Галини Виноградської, з фотоархівів на персональних сторінках у мережі Fasebook Валентини Попелюшки (автор Степан Жук), Віри Олеш, Івана Гентоша, Олександра Букатюка, Наталії Хаммоуди та матеріали і світлини з сайтів  http://znayou.com/2014/03/09/bortesya-poborete.html

http://www.blitz.if.ua/?q=news&id=10350,         http://nashshevchenko.in.ua/, http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=16199 , http://www.uapoet.com/bio/ http://uk.wikipedia.org/wiki/Дмитрук_Анастасія_Миколаївна      http://www.chytomo.com/issued/majdan-u-knizhkax   http://uk.wikipedia.org/wiki/Материнська_молитва._Українки_—_героям_Майдану

http://www.khvylia.com/vydavnytstvo/publikatsia-115 , http://www.chytomo.com/issued/na-majdani-muxarskij-prezentuvav-majdan-revolyuciya-duxu, http://zeitglas.io.ua/s946649/ogolosheno_iii-y_mijnarodniy_poetichniy_konkurs_chatu_v_stolittyah_chernecha_gora,

 

28.02.2015

Фотовиставка Якуба Шимчука «До річниці розстрілу Майдану».

20 лютого 2015 року о 17.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відкрилася фотовиставка Якуба Шимчука «До річниці розстрілу Майдану».
Якуб Шимчук народився 1985 року у Варшаві. Навчався в Академії Красних Мистецтв у Варшаві. За освітою – комп’ютерний графік. Від 10 років професійно займається фотографією. Співпрацював із часописом «Polska The Times». Зараз постійно працює у «Gośćie Niedzielnym».  
Нагороди:
Grand Press Photo 2004 – 2014 – ZDJĘCIE DEKADY
Grand Press Photo 2014 – ZDJĘCIE ROKU
Grand Press Photo 2014 – Glówna nagroda «Nikona» 
Grand Press Photo 2014 – 2 msc – «Wydarzenia»
Grand Press Photo 2014 – 3 msc – «Wydarzenia»
Ślad 2014 – Nominacja
Stow. Dziennikarzy Polskich «Kadr na Polskę» 2014 – Nominacja
Grand Press Photo 2013 – 1 msc – «Życie Codzienne»
Grand Press Photo 2012 – Zdjęcie finałowe
BZ WBK Press Photo 2012 – 2 msc – «Foto+»
BZ WBK Press Photo 2012 – 3 msc – «Foto+»
BZ WBK Press Photo 2011 – 3 msc – «Wydarzenia» 
 
Якуб Шимчук двічі був у Києві на Майдані. Вперше – у рамках делегації з «Gośćiа Niedzielnego» 11 – 17 лютого 2014 р. Коли 18 лютого інтенсивність протистояння посилилась, Якуб захотів повернутися в Україну. Отримав згоду редактора і 19 лютого був у Києві. Наступного дня, 20 лютого, у «чорний четвер», який був переломним моментом в українській революції, із самого ранку був у центрі подій: спочатку на вулиці Грушевського, а згодом – на барикадах на Інститутській, де було найбільше жертв. Попри те, що довкола падали люди, він ішов на барикаду, яка знаходилась біля готелю «Україна».  Там зробив найбільш драматичні фото. Фотографував без перерви, хоча постійно навколо нього падали  кулі… Про себе він зазначив: «Я не є військовим репортером, хоча впродовж трьох годин повинен був ним стати».
Після усіх цих подій, свідком та безпосереднім учасником яких він був, Якуб Шимчук переконаний, що виконав найважливіше завдання у своєму житті – задокументував боротьбу за свободу та гідність відважних людей – українців. 

Виставка живопису Олександри Білобран

18 лютого 2015 року о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відкрилася виставка живопису Олександри Білобран.
Олександра Білобран народилася у Львові.  У 1996 році закінчила ЛАМ, кафедру моделювання костюму. Викладачі з фаху Ярич Світлана Богданівна та Миронович Оксана Леонтіївна.
По завершенні навчання Олександра брала участь у різноманітних конкурсах, фестивалях,  мистецьких  акціях.
Впродовж останніх семи років Олександра Білобран є керівником галереї ”Яровіт” та у 2011–2012 рр. – співорганізатором виставок та арт-продюсером галереї МО ”Леміш”. Зараз є куратором художніх виставок в ресторації ”Перша Кляса”.
    Близько 30–ти живописних полотен представила на своїй другій персональній виставці в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України Олександра Білобран (перша  відбулася в 2013р. в галереї “Яровіт”). З часу, який пройшов після прем’єрного показу її робіт, в художниці викристалізувалася її оригінальна   творча манера, чутливо насиченішими стали колорит і світлотіньові переходи та динамізм композиційних побудов, підсилених в міру експресивним характером мазка. Показовими у цьому сенсі є робота з парою коней на пасовищі та мареністична композиція з гондолами на Великому каналі у Венеції (для підсилення динамізму композицій автор часто зумисно максимально оживляє передній план густо посадженими експресивними мазками).
На цій виставці домінують різноманітні натюрморти з квітами та урбаністичні пейзажі, з яких нестандартністю думки і емоційною насиченістю виділяються цикл робіт з польського історичного міста Казімеж-Дольни й декілька композицій, в яких центроформуючим зв’язуючим динамічним акцентом є дорога. Окремо слід виділити, як особливо вдалі, на модерністські світлові ефекти сутінкові пейзажі, акцентовані відблисками заходу сонця і вуличного вечірнього освітлення.
Мозаїчним калейдоскопом багатих кольорів і відтінків відзначається живо потрактовані натюрморти О. Білобран з польовими квітами, ромашками, трояндами та соняхами.
Загалом майстерні, здебільшого лірично настроєві роботи художниці у значній мірі віддзеркалюють багатогранний внутрішній світ її мистецького таланту і життєвої енергії.
                                              Кандидат мистецтвознавства Андрій Клімашевський.
 
1996 – Міжнародний конкурс ”Альта-мода - 96”, м. Київ
У складі творчої групи ”Акцент”:
1997 – 1-ша премія на Міжнародному конкурсі ”Леополіс”, м. Львів
1997 – фестиваль Міжнародної моди в м. Лодзь (Польща)
1999,2000 – фестиваль моди ”Львівські сезони”, м. Львів
2000 – Національний конкурс молодих дизайнерів ”Cезони моди – погляд у майбутнє”, м. Київ
2001 – 4-та премія на конкурсі ”Cезони моди – погляд у майбутнє”, м. Київ
2001 – Міжнародний конкурс ”Русский силует”, м. Москва (Росія)
 
2013 – персональна виставка ”Краса поруч” в галереї ”Яровіт”, м. Львів
2014 – колективні виставки в ресторації ”Перша Кляса”, м. Львів
2014- Всеукраїнська виставка “З любов’ю до України”, м. Стрий, м. Львів, м. Луцьк, м. Херсон, м. Київ
2014-Міжнародна виставка в рамках фестивалю мистецьких колоній Казімеж Дольни-Ворпсведе, м. Казімеж Дольни, Польща. 
 
Учасниця Всеукраїнських  та міжнародних пленерів. Живе та працює у Львові.

Посмертна виставка Йосипа Дядюха «Портретна галерея», медальєрство, графіка.

 15 жовтня 2014 р. о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відкрилася посмертна виставка Йосипа Дядюха «Портретна галерея», медальєрство, графіка.

Йосип ДЯДЮХ 
 
Народився 2 лютого 1942 р. с. Побіч на Золочівщині (Львівська область).
1947-1957 – роки заслання за Урал (через соціальний статус та політичні погляди сім’ї).
1960 - закінчивши десятирічку в с. Сасові, працювава «зав. клубом».
1961-1964 - навчався у технікумі радіоелектроніки, працював на телевізійному заводі. 
1964-1967 – служба у війську (м.Львів).
1968-1972 – навчання у Львівському інституті прикладного мистецтва (ЛНАМ). Дипломна робота на фасаді корпусу. 
1973-2012 – викладач коледжу ім.і.Труша (ЛДКДУМ ім.і.Труша)
Помер у Львові 3 серпня 2012 року. Похований у с.Побіч.
 
 Творчість Йосипа Дядюха не відзначається масштабними композиціями, розмахом кілька метрових монументів, однак цей момент спричинений не браком таланту, недостатньою професійною внучкою чи втратою відчуття свого часу. Скоріше пояснюється це певними життєвими обставинами, їхнім збігом, а то й просто – звичайною людською скромністю. Йосипа Дядюха, котрому ніколи не залежало на тому, щоби  неодмінно пнутися у перші шеренги львівських (а той взагалі – українських) мистців, тобто – у нього не виявилось тої «життейської мудрості», яка нерідко дозволяє іти на компроміси заради якихось кон’юктурних інтересів, полагоджувати свої далекі од творчості справи і т.д. і т.п.
 Йосип Дядюх знаний і глядачам львівських мистецьких виставок, і поміж своїми колегами-скульпторами передусім як медальєр, тобто – інтереси його звернені на такий різновид пластики малих форм, яким є медалі, невеликі плакетки. Лише в поодиноких наразі випадках виконує свої станкові портрети. Він безперечно володіє непересічним даром портретиста, й численні медалі – кращий цього доказ.
 Йосип змалку любив малювати, причому – переважно з натури (згадує, що десь у 5-6 класі йому «позувала» дівчинка). Навчаючись у 6-7 класах, разом із братом-близнюком Степаном відвідував студію образотворчого мистецтва у Гремяченському будинку культури. Навряд чи думалося тоді, що мистецтво стане життєвою дорогою (Степан, приміром, став математиком), але безсумнівним був мистецький хист, що вже тоді потребував бодай такої реалізації. 
Більше стало можливим згодом, коли через 10 літ, 1957 року сім’я повернулася у рідний Побіч. Закінчивши десятирічку в с. Сасові, навчався у технікумі радіоелектроніки, після чого служив у війську. Проте справжнє покликання все-таки взяло гору, і 1968 року Йосип Дядюх стає студентом відділу кераміки Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва.
 Студентські роки люди згадують переважно з доброю посмішкою. Для Й. Дядюха час навчання був періодом формування його як мистця, періодом його перших виступів перед львівським глядачем. Зрозуміло, що навчання на відділі кераміки більше спрямовувало студентів до «тривимірної» творчості: власне кераміки, рельєфу, круглої скульптури. 
 Не випадково ще студентом Й. Дядюх брав участь у виставках керамічними тарілкою «Рибки» (в Музеї етнографії та художнього промислу), чи «Святковим натюрмортом» (у Львівській картинній галереї). Але по-справжньому звернув він на себе увагу на виставці до 100-річчя від дня народження Лесі Українки (1971 р., у Львівському музеї українського мистецтва). Глядачі мали змогу оцінити творчі потенції молодого адепта мистецтва за посередництвом точених на крузі образів-персонажів з «Лісової пісні», а саме Водяника, Куця та двох зображень Лісовика.
 До вступу в інститут він більше цікавився малярством як таким видом мистецтва, що дає можливість не лише будувати перспективу (хоча й уявну) та виявляти просторові плани, за посередництвом світлотіні моделювати об’єм, а й відтворювати картину реального світу в її колористичному розмаїтті. Саме тому любив ходити на етюди (зокрема, добре оволодів технікою акварелі), домагаючись дещо «академічної» манери їхнього виконання: викінченості деталі, м’яких колористичних співвідношень, і тонких тональних переходів. Любив (і любить) лінійний рисунок, що, - зрештою, - необхідне (та й властиве) для більшості скульпторів.
 Усе щойно казане не лише значною мірою дає ключ до загального розуміння творчості Й. Дядюха як скульптора, а й - пояснює її. Мається на увазі ту переконливу образно-портретну характеристику зображувальних ним осіб (чи то - на медалях, чи – у станкових портретах), яка базується не лише на доброму професіоналізмі, а й на особливому дарі відчуття внутрішнього світу зображувальної людини, і, відповідно, вмінні передати це відчуття засобами мистецтва пластики.  
О.Сидор

Виставка живопису Народного художника України Олексія Полякова

18 вересня 2014 року о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відкрилася виставка живопису Народного художника України  Олексія Полякова “Любіть Україну». Виставка триватиме до 15 жовтня 2014 року.

Латвійська мрія Агнесе Буле

Виставка живопису і графіки (портрет, пейзаж, абстракція) «Енергія Карпат» Ярослава Ціко.

         8 травня – 6 червня 2014 року в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України проходитиме виставка живопису і графіки (портрет, пейзаж, абстракція) «Енергія Карпат» Ярослава Ціко.      

 «Мистецтво для мене – спосіб життя і форма пізнання світу. Я завше спрямовую свій художній погляд на реальний світ образів крізь незбагненну призму містичного. Я ніколи не зупиняюсь в творчих пошуках, перш за все вчусь у природи, розвиваючи власні художні засоби, удосконалюючи ремесло для втілення задуманого» (Ярослав Ціко).

  Ярослав Ціко народився 23 травня 1964 року в містечку Славське на Львівщині. Закінчив Львівський політехнічний інститут. Архітектор за фахом, художник за покликанням. У 1989 році виїхав до Москви, пізніше працював у Німеччині, Польщі. Учасник різноманітних художніх виставок як в Україні, так і за кордоном. Член Міжнародного художнього фонду. Входить до Співдружності художників «Соло», член Спілки українців діаспори м. Москви «Ноосфера – Радонеж». Його твори зберігаються у приватних колекціях України, США, Японії, Німеччини, Китаю, Югославії, Польщі та ін. Сьогодні повернувся в Україну, живе і творить у рідному Славську.

 «Ярослав Ціко належить до художників, сформованих в українському мистецтві. Його стиль, інтегруючи різні методи, має цілісність і монолітність. Міра і баланс інтимності, романтизація у портретах, елементи гіперреалізму з акцентом чуттєвості напрочуд органічно поєднуються у творах художника» (Роман Яців). 

Відкриття виставки фотографій з легендарної колекції французької авіакомпанії Air France

25 квітня 2014р. о 17.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбудеться урочисте відкриття виставки фотографій з легендарної колекції  французької авіакомпанії AirFrance за підтримки Посольства Франції в Україні та Французького інституту в Україні.

            «ЗІРКИ МІЖ НЕБОМ І ЗЕМЛЕЮ» 1955 – 1971 РР.

Виставка об’єднує чорно-білі фотографії з архівів авіакомпанії AirFrance, на яких зображені її видатні пасажири: Бріжіт Бардо, Френк Сінатра, Марлен Дітріх, Альфред Хічкок, Федеріко Феліні, Ів Сен-Лоран, Шон Конері, Шарль Азнавур, Серж Генсбур та Джейн Біркін... Ця добірка відображає час, коли такі престижні клієнти свідчили про стрімкий розвиток авіаіндустрії. Коли лише «акредитовані» фотографи Air France користувалися привілейованим доступом до зірок на злітній смузі або в салоні літака.

Франція 1950-х ... Президентом країни є Рене Коті (René Coty). У кварталі Сен-Жермен-де-Пре звучать джазові оркестри, публіка заслуховується виконаннями Клода Лютера (Claude Luter), Сідней Беше (Sydney Bechet), Жюльєт Греко (Juliette Gréco) ... виходять грамплатівки Моріса Шевальє (Maurice Chevalier), Едіт Піаф (Edith Piaf) ... Сітроен випускає модель DS 19 з гідропневматичної підвіскою, що стала справжньою революцією в світі автомобілебудування.

Це епоха літаків DC3, DC4, Breguet 2 Ponts, Constellation та Super Constellation-золоте століття великих гвинтових лайнерів, справжніх «повітряних кораблів». У 1956 році авіакомпанія Air France урочисто відкриває двері свого нового аеровокзалу в Орлі, що прийшов на зміну старим дерев'яним будівлям. Тут комфортно почувають себе заможні та знамениті пасажири, таким чином, підкріплюючи ще раз престиж нового виду пасажирського транспорту - повітряних перевезень.

У ці роки в компанії народжується думка використовувати світову популярність своїх славнозвісних пасажирів для того, щоб привернути увагу ширшого кола громадськості, для якої авіаперельоти поки ще не є звичним явищем. Саме в цей час зароджується проект створення «галереї Зірок», що стала своєрідним естетичним та культурно-історичним свідченням епохи гвинтових лайнерів, аж до появи реактивних літаків.

Зйомки починаються у 1955 р., коли авіакомпанія Air France звернулась до агентства «Теле Фото» (Télé Photos) надати в її розпорядження фотографа-портретиста з тим, щоб зробити знімки знаменитостей, артистів, діячів науки, мистецтва і політики, які користуються аеропортом Орлі. Протягом десяти років в цій якості виступає Ролан Брієн (Roland Briens), який починав свою кар'єру помічником відомого Сема Левіна (Sam Levin), а відтепер зустрічає зірок біля трапу літака зі своїм «Роллефлексом» з подвійним спалахом. Завдяки його люб'язності, делікатності та вмінню ладити з людьми, зірки охоче погоджуються позувати. Так само успішно, до 1971 року, працюють і інші фотомайстри: Асія (Hassia), Філіп Формезон (Philippe Formaison), Клод Агостіні (Claude Agostini), Філіп Бріа (Philippe Briat), Жан Генe (Jean Gueneux).

Фотографам дозволялося те, що навіть важко собі уявити у наші часи: вони могли піднятися на диспетчерську вежу й спостерігати за рухом літаків по руліжних доріжках, могли попросити зупинити літак в кінці злітно-посадочної смуги для того, щоб піднятися на борт і спокійно фотографувати велику Марію Каллас ще до того моменту, коли її зустріне біля трапа літака натовп фотографів.

Єдина умова компанії, яку мали виконувати фотографи, - це обов’язкова присутність у кадрі борту лайнера Air France. Ці фотографії, що експонувалися по всьому світу, до цих пір користуються незмінним успіхом.

«Скороминущі погляди» 1929-1950 рр.

Ця виставка фотографій, створена відділом Історичної і Культурної спадщини авіакомпанії Air France, відтворює один з розділів історії авіакомпанії Air France.  Вона дозволяє погляду мандрувати сторінками хроніки перших років цивільної авіації, багатої на пригоди і повної незвичайних ситуацій. На знімках - знамениті люди і нікому не відомі пасажири ... Долі людей, переплетені з літописом розвитку авіації.

Організатори:

Компанія AirFranceKLM, Посольство Франції в Україні, Французький інститут в Україні.

Виставка дерев’яної сакральної архітектури Михайла Яськовича.

11 квітня – 21квітня 2014 року в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України проходитиме виставка дерев’яної сакральної архітектури Михайла Яськовича.

   «Не потоком шумних і галасливих фраз,

а тихою невтомною працею любіть Україну».

Блаженніший митрополит Андрей Шептицький.

         Михайло Яськович народився 24 жовтня 1960 р. у місті Львові. Навчався у Львівській середній школі № 15. Закінчив Московський заочний Народний університет мистецтв (станковий живопис) у 1986 р. та Всесоюзну народну академію мистецтв (станковий живопис) у 1991 р. Працює художником-експозиціонером у Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.

 Творча спеціальність – відтворення у макетах старовинних дерев’яних храмів України, виконаних авторською технікою. Більшість робіт представляють церкви Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини, Закарпаття та Поділля XVII – ХІХ ст. Оскільки багато з цих храмів втрачені назавжди, майстер відтворює їх за старими фотографіями, рисунками та архівними матеріалами.

  У своєму доробку художник має понад 150 макетів храмових споруд. Роботи митця зберігаються у музейних та приватних збірках України та за кордоном.

Виставка творів Ігора Вірщука

Ігор ВІРЩУКнародився у 1960 році у Львові. Мистецьку освіту здобув у Львівському училищі декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша, яке закінчив у 1981 році. У 1991 році закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (сьогодні Львівська Національна Академія мистецтв).

Працює у техніці малярства на склі з 1993 року.

Із 2001 р. –  провідний художник Музею етнографії  та художнього промислу ІН НАН України.

Участь у виставках:

Київ, 1994 рік– виставка малярства на склі  в Українському домі.

Львів, 1996 рік– Обласна виставка, присвячена відкриттю Палацу мистецтв.

Львів, 1998 рік– Республіканська виставка малярства на склі “Вчора, сьогодні, завтра” ( лауреат премії “Цептер інтернаціонал”) в Національному музеї.

Львів, 1999 рік – виставка малярства на склі у художній галереї “Дзиґа”.

Львів, 2005 рік – персональна виставка в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України.

Львів, 2008 рік – персональна виставка в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України.

Київ, 2009 рік– персональна виставка у Музеї українського народного декоративного мистецтва.

Львів, 2010 рік– персональна виставка в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України.

Тернопіль, 2011 рік – персональна виставка в галереї «Бункер Муз».

Львів, 2014 рік – персональна виставка живопису в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України.

Родина Могилат

Тетяна Могилат
 
Народилася 1966 року у м. Києві. Початкову художню освіту здобула в Івано-Франківській дитячій художній школі. В 1981–1984 рр. навчалась у Республіканській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка, клас живопису (викладачі Є. Звєздов, Б. Мільковицький). У 1984–1989 рр. навчалась на відділі оформлення та ілюстрації книги Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (викладачі Х. Саноцька, В. Овчинніков, М. Таранов, А. Попов). 1989–1992 рр. – працювала дизайнером в ОПКТБ «Едельвейс», м. Ужгород. З 2001 р. завідує художнім відділом у ЛДДМШ №1 ім. А. Кос-Анатольського. Працює в галузі книжкової та станкової графіки, станкового живопису. Оформила ряд книжок для видавництва «Карпати», м. Ужгород. 
Приймає участь у регіональних та всеукраїнських виставках. Твори знаходяться у приватних збірках в Україні та за кордоном.
 
Персональні родинні виставки:
1998 р. – м. Івано- Франківськ, зали НСХУ
 2004 р. – м. Львів, галерея «Равлик»
 2007 р. – м. Львів, Палац  мистецтв
 2008 р. – м. Львів, галерея «Равлик»
 2010 р. – м. Львів, галерея «Бонтон»
 2011 р. –  участь в Міжнародному пленері «Maxım» у м. Славську
 
 
Наталія Могилат
 
Народилась 1986 року в м. Львові. З 2001 року навчалась у Львівському художньому коледжі ім. І. Труша на відділі графічного дизайну (викладачі Д. Парута, Г. Кучабська). Впродовж 2005–2011 рр. – навчання у Львівській національній академії мистецтв на відділі графічного дизайну (викладачі Б. Пікулицький, Ю. Смольський).
З 2011 р. викладає живопис у Львівському художньому коледжі ім. І. Труша. Роботи знаходяться в приватних збірках в Україні та за кордоном.
 
Персональні сімейні виставки:
1998 р. – м. Івано-Франківськ, зали НСХУ
2007 р. – м. Львів, Палац Мистецтв
2008 р. – м. Львів, галерея «Равлик»
2010 р. – м. Львів, галерея «Бонтон»
 
2010 р. – м. Кшижова (Польща), участь в міжнародному пленері «14 Europejskie Lato Artystyczne Krzyżowa» , нагорода в номінації «Краща листівка»
 
2010 р. – м. Львів, участь у виставці-конкурсі творчої молоді України, Укрсоцбанк
 
2012 р. – м. Львів, міжнародна виставка графіки «Графічна мозаїка» (Польща, Білорусь, Росія, Україна).
2013 р. – м. Вроцлав (Польща), м. Краків (Польща) міжнародна виставка графіки «Графічна мозаїка» (Польща, Білорусь, Росія, Украна
 
 
 
Микола Могилат
 
Народився 1962 року  у  м. Зборові, що на Тернопільщині. Початкову художню освіту здобув в Чернівецькій дитячій художній школі. У 1982 році закінчив Одеське державне художнє училище імені М. Грекова (викладач Єгоров Д. Д.). У 1984–1989 роках навчався на відділі оформлення та ілюстрації книги Українського поліграфічного інституту імені І. Федорова (викладачі: Овчинніков В. С., Саноцька Х. І., Таранов М. М.).
1989–1992 рр. – робота дизайнером в ОПКТБ «Едельвейс», місто Ужгород.  Працює в галузі станкового малярства. Викладає академічне малярство у Львівському державному коледжі декоративного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша. З 2007р. викладає живопис також у ЛНАМ. Творчу діяльність розпочав у1981р. (студ. виставка, м. Одеса). З 2008 р. є членом НСХУ. Бере участь у міжнародних, всеукраїнських та зональних художніх вистав-ках. Твори знаходяться у музеях, приватних збірках в Україні та за кордоном.
 
Персональні родинні виставки:
1998 р. – м. Івано-Франківськ, зали НСХУ
2004 р. – м. Львів, галерея «Равлик»
2007 р. – м. Львів, Палац мистецтв
2008 р. – м. Львів, галерея «Равлик»
2010 р. – м. Львів, галерея «Бонтон»
 
Персональна ювілейна виставка:
2012 р. – м. Львів, Музей етнографії
 
2012 р. – м. Стамбул, галерея «IMSG», 
виставка 4-х українських художників
2012 р. –  участь в Міжнародному пленері «Maxım» у м. Славському.
 
Персональна виставка:
2013 р. – м. Львів, галерея «Гердан»
 
2013 р. – м. Київ, Музей сучасного мистецтва України, 
Виставка українських художників «На тому березі».

Виставка живопису під назвою "Пори року", родина Могилат

 В Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України експонується виставка живопису під назвою "Пори року", авторами якої є родина  Могилат – Микола,Тетяна та їх донька  Наталія. Урочисте відкриття цієї виставки відбулось 6 лютого 2014 року, а триватиме вона до 6 березня 2014 року.  На відкритті слово мали: Степан Павлюк – директор Інституту народознавства НАН України, професор, академік НАН України; Роман Чмелик – заступник. директора ІН НАНУ з музейної роботи; Василь Откович – директор Львівського коледжу декоративно-ужиткового мистецтва ім. Івана Труша, кандидат мистецтвознавства, лауреат Державної премії ім. Т.Г.Шевченка; Дарина Скринник-Мицьків – кандидат філософських наук, викладач коледжу ім.Івана Труша; Микола Могилат – один із авторів виставки.

Урочисте відкриття виставки Всеволода Волощака «Прикраси та емалі», приурочена до 70-ліття майстра.

 26 лютого 2014 року о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України  відбудеться урочисте відкриття виставки Всеволода Волощака «Прикраси та емалі», приурочена до 70-ліття  майстра.
 
 
 Периферія мистецького світу Всеволода Волощака – медицина – водночас є базовою субстанцією, від якої розбудовувалася система його творчих мотивацій. Фах дантиста, заслужене ім’я у відповідних професійних колах виявилися сприятливою супутньою силою для наростаючих естетичних поривань, які не тільки реалізувались в окремих проявах, але й уклалися у певну програму цілісної структури жанрів і тем. Запорукою такої вагомої міри мистецьких зусиль автора стала його широка світоглядна платформа. Саме в ній ювелірні прикраси і художня емаль знайшли те смислове середовище, в якому вияскравилася поетична і мислительна постава неординарного мистця.
 Сьогодні, майже чотири десятиліття від часу появи перших комплектів жіночих прикрас його авторства, Всеволод Волощак постає художником з виразним ідейно-естетичним вектором розвитку. Нескладно помітити морфологічну зорієнтованість образної мови його творів. У них – живий досвід українського модернізму, інтегральний баланс універсального та національного. Класичні взірці емальєрних творів Олени Кульчицької, Марії Дольницької, а, опосередковано через них, композиційні і стильові риси шедеврів віденського Сецессіону та давньоруського декоративно-прикладного мистецтва трансформувались у мистецькій свідомості В. Волощака співвідносно його внутрішньої емоційної природи.
 Функціональні відмінності ювелірного мистецтва та емалі, трактованої здебільшого як засіб образотворення, визначили автономізацію творчих завдань кожної з цих галузей. У пошуках ексклюзивності комплексів прикрас Всеволод Волощак випробовував різні технологічні ходи, застосовуючи, серед інших, литво, карбування, спаювання, філігрань в комбінаториці срібла, мельхіору, агату, коралів, перламутру та інших матеріалів. Асоціативна палітра ювелірних виробів розкривалася прийомами збагачення ліній, форм, фактур, які сукупно давали єдиний, неповторний образ предмету або цілому ансамблю. Поетичними гаслами комплектів жіночих прикрас ставали близькі й милозвучні автору концепти «Осінь», «Цвіт папороті», «Вечірня пісня», «Синевір», «Червона калина», «Веснянка» та інші, які навертали до архетипів і міфологічного простору української етнонаціональної традиції.
 Ця особливість тематично-образного маркування творів проявилася ще в 1980-х роках, коли вперше Всеволод Волощак упевнено виявив свою індивідуальність у колах львівських художників. На противагу офіційній доктрині «ідейного мистецтва» він щораз глибше наснажується стихією народно-традиційного буття, знаходячи питомо власні поетико-смислові означення Українського Світу. При цьому з кожною спробою міфотворення через колекційні ювелірні мініатюри в автора знаходилися щораз новіші, адекватні темі, форми й засоби. Його не зупиняв ні трудомісткий процес технічної обробки матеріалу, ні нав’язливі стереотипи фольклоризованих течій образотворчого мистецтва. Всеволод Волощак ішов своїм шляхом, і навіть наступні два десятиліття творчої активності вже з іншими зовнішніми деструктивними загрозами не відсторонили його від цієї усвідомленої стратегії мистецького поступу.
 Вже через це ювелірні прикраси Всеволода Волощака важко піддаються типологізації. Сам автор їх розрізняє за композиційними та функціональними ознаками, як комплекти, окремі вироби і дукачі. Але на іншому, семантично-образному рівні, ця велика група творів має, по-суті, множинність унікальних формальних структур, кожна з яких «спрацьовує» виключно єдиний раз у своїй неповторній естетичній редакції. Зовсім невипадково надані назви «Оксана», «Наталія», «Соломія», «Чорноброва Настя» та інші є строго індивідуальні, і вони зобов’язували мистця зберегти їх інтимну ліричну сутність навіть у найдрібніших деталях асоціативної палітри. 
За принципом побудови художнього образу кожна окрема одиниця ювелірних прикрас має таку суму складових, якою досягається цілісність естетичного «відлуння» означеної теми. Всеволод Волощак прискіпливо гармонізує різні коштовні матеріали, досягаючи справжньої віртуозності в реалізації лінійно-площинної або об’ємно-просторової програми твору. Відтак в кожному виробі або в комплектах прочитується стиль, який пройшов різні стадії розвитку і на сьогодні є питомо авторським. Ця ж закономірність поширилася і на іншу галузь творчих зусиль мистця – на художню емаль, тематичний і формально-образний репертуар якої є не менш багатим. У цьому виді мистецтва Всеволод Волощак почуває себе доволі впевнено, не обмежуючи себе в методології розкриття своєї емоційності. На відміну від ювелірного мистецтва, в якому є свої наперед визначені жанрові особливості й певного розуміння канони, в емалі художник має можливість сповна віддатися живописанню, експресивному загостренню кожного видового мотиву, навіть експериментам. Тим не менше і в цій спеціалізації стабілізуючим фактором виступає світоглядно-ціннісний імператив автора, національно окреслена парадигма його мислення. При різних модифікованих способах компонування, позбавлених загальних правил і єдиної системи пластичної і колірної організації символьно-асоціативного середовища, досягається такий статус художнього образу, який надійно закріплюється в матеріалі, як цього і вимагає емальєрна техніка. Саме таким багатоскладним способом і розбудована творча індивідуальність Всеволода Волощака, який на сьогодні є одним з найцікавіших в Україні репрезентантів стилю і відчуття естетичної міри мистецтва в його високих, аристократичних проявах. 
Роман Яців
канд. мистецтвознавства,
проректор з наукової роботи Львівської національної академії мистецтв

Виставка пастелей народного художника України Євгена Безніска «Та не однаково мені…»

7 березня 2014 року о 16.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відкриється виставка пастелей народного художника України Євгена Безніска «Та не однаково мені…» до 200-річчя із дня народження Т.Г.Шевченка.

Виставка вишиваних рушників сестер Махонюк Галини та Світлани

9 липня 2013р.у залах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України відкрилася виставка вишиваних рушників сестер Махонюк Галини та Світлани.

На урочистому відкритті слово мали: директор Інституту народознавства НАНУ академік Степан Павлюк; доктор мистецтвознавства, професор Раїса Захарчук-Чугай; голова спілки народних майстрів України Зеновія Краковецька; народна майстриня-вишивальниця Ольга Возниця; вишивальник Юрій Савка; директор Бориславської спеціалізованої школи-інтернату Наталія Тищенко; науковий співробітник Музею вишиваних ікон о. Блажейовського Наталія Струк; заслужений художник України Іван Крислач; Галина Махонюк – художниця та її подруга і помічниця Любов Книш.

Сестри Махонюк Галина та Махонюк Світлана народилися 31 травня 1964 р. в селі Омеляна, що на Рівненщині. Незабаром разом із родиною перебралися до села Овадне Володимир-Волинського району. Важкий фізичний недуг обмежив життєві можливості цих талановитих дівчат, але не знищив їх високого духовного потенціалу. Навчаючись у Бориславській спеціалізованій школі-інтернаті,  сестри захопилися мистецтвом  українського вишивання, яке стало для них справою життя. Наполегливо та самовіддано працюючи, Галина та Світлана створили блискучий доробок, у якому на сьогоднішній день – понад 300 рушників, а також серветки, скатертини, доріжки. Виставкову діяльність сестри розпочали у 2001 р. в м. Луцьк і, незважаючи на прикутість до інвалідних візків, активно продовжували далі. 3 жовтня 2009 р. померла Світлана Махонюк. Але Галина і далі продовжує їх спільну творчу справу та вважає, що сестра присутня у кожній роботі.  

Освячення оновленої експозиції «Європейське мистецтво кінця XV – першої третини ХХ ст.»

11 липня 2013 р. Високопреосвященніший владика Ігор (Возьняк), Архієпископ Львівський здійснив Чин освячення оновленої експозиції «Європейське мистецтво кінця XV– першої третини ХХ ст.», котра розгорнута в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України. На освяченні були присутні: директор Інституту народознавства НАНУ професор, академік Степан Павлюк, працівники Інституту та Музею, відвідувачі Музею. Владика Ігор поблагословив Музей, усіх присутніх і висловив сподівання та надію на процвітання цього храму мистецтва.

Виставка монотипій графіка, живописця, дизайнера вітражу Юрія Віктюка (США)

  13 червня о 16.00у залах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України відбулося відкриття виставки монотипій графіка, живописця, дизайнера вітражу Юрія Віктюка (США). На урочистому відкритті слово мали: директор Інституту народознавства НАНУ академік Степан Павлюк; доктор мистецтвознавства, професор Львівської національної академії мистецтв Орест Голубець; професор, завкафедри Львівської національної академії мистецтв Галина Стельмащук; завідуючий сектором експозиції МЕХП Андрій Колотай; художник Юрій Віктюк.

  Юрій Віктюкграфік, живописець, дизайнер вітражу. Народився 28 серпня 1944 року у Львові. Професійну мистецьку освіту здобув в училищі ім. І.Труша та Львівському Інституті прикладного та декоративного мистецтва, який закінчив у 1974 році. Член Спілки художників України та Асоціації мистців м. Чикаго. Учасник Всесоюзних (колишнього СРСР), Республіканських, обласних виставок.

  Перша персональна виставка творів відбувалася у 1989 р. у м. Чикаго. Із 1991 р. Юрій Віктюк постійно проживає у США. Його персональні виставки відбулися у різних містах країни (Детройт, Міннеаполіс, Клівленд, Лос-Анжелес та ін.).

   У липні 1998 р. презентував свої твори в Арманд Гаммер Музеї в Лос-Анжелесі.

  Твори Юрія Віктюка зберігаються в музеях України, Третьяковській галереї (Москва), багатьох приватних колекціях України, Канади, Німеччини, США.

10 років школи образотворчих мистецтв «АРТ ДИЗАЙН»

Від 7 червня  у фойє Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України працює виставка «10 років школи образотворчих мистецтв «АРТ ДИЗАЙН». На виставці представлені творчі та учбові роботи у техніці графіки, акварелі, живопису на склі, художньої обробки дерева, ткацтва, скульптури, фітодизайну, українська народна іграшка.

Нова експозиція: «Декоративно-ужиткове мистецтво Європи кін. XV – першої третини ХХ ст.».

  30 травня 2013 р. в Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України відбулося офіційне відкриття постійної експозиції «Декоративно-ужиткове мистецтво Європи кін. XV – першої третини ХХ ст.». Воно було приурочене до завершення останнього етапу у побудові музейної експозиції, який репрезентує унікальні пам’ятки українського та західно-європейського мистецтва XV – першої половини XVII ст. В урочистій презентації слово мали директор Інституту народознавства НАН України академік НАНУ Степан Павлюк, заступник Міського голови з гуманітарних питань Василь Косів, консул Генерального консульства Чеської Республіки у Львові Мартіна Павлітова Мухова, доктор мистецтвознавства Володимир Овсійчук, завідуючий сектором експозиції Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України Андрій Колотай.


Музей етнографії та художнього промислу ІН НАН України поряд із величезною колекцією етнографічних пам’яток володіє найбільшою та найціннішою не тільки в Україні, але й у Центрально-Східній Європі збіркою професійного декоративно-ужиткового мистецтва країн Західної, Центральної та Східної Європи. Відкрита нова експозиція є унікальною на теренах Центрально-Східної Європи, оскільки вона пропонує відвідувачам ознайомитись із розвитком  європейського декоративно-ужиткового мистецтва упродовж майже п’яти століть – від пізньої Готики до стилю Ар-Деко (чого немає в жодному музеї України) та дає можливість побачити найкращі зразки цього культурного спадку, збереженого у фондах  музею за майже 150 років.
  Ця експозиція сформована і побудована як аналог всесвітньовідомих Музею декоративного мистецтва у Луврі та Музею прикладного мистецтва у Відні. Відвідувач музею може побачити, як розвивалося меблярство,  годинникарство, художня кераміка, порцеляна, скло, метал, текстиль в Європі в епоху Готики, Ренесансу, Бароко, Рококо, Класицизму, Ампіру, Сецесії (Модерн), Ар-Деко, а також плакат з кін. ХІХ до першої третини ХХ ст. Тут глядач може ознайомитися з творіннями авторів зі світовими іменами: італійця Лука делла Роббіа, французького хіміка, художника-вітражиста, кераміста, науковця XVI ст. Бернара Паліссі, французького скульптора Жана Батіста Карпо, художників Альфонса Мухи, Анрі Тулуз-Лотрека, Кассандра, Петра Холодного, Павла Ковжуна. Надзвичайно цінними з історичного та мистецького погляду є німецька шпалера зі сценою хрещення Ісуса (пізня Готика), навершя єпископського жезла, оздоблене камінням, позолотою й емалями (ХІ – ХІІІ ст.), керамічний рельєф «Мадонна з дитям» майстерні Луки делла Роббіа (кін. XV – поч. XVI ст.), монументальна ваза з батальною сценою з міста Урбіно (XVI ст.), кабінети, інкрустовані слоновою кісткою, перламутром, напівкоштовними каменями, цінними породами деревини тощо роботи італійських, фламандських, німецьких майстрів, консольний годинник, виготовлений у майстерні придворного французького художника Анрі Шарля Буля, збірка порцеляни європейських мануфактур (Севра, Майсена, Відня та багатьох українських), вечірні сукні у стилі Ар-Деко, плакати Альфонса Мухи, А. Тулуз-Лотрека та багато інших памяток декоративно-вжиткового мистецтва, які сьогодні є великою цінністю серед музейних збірок.


  Особливо важливою частиною експозиції є українські пам’ятки – яскраве підтвердження європейськості української культури та мистецтва, вперше так повно представлені в Музеї етнографії та художнього промислу. Унікальними експонатами української збірки є металевий рельєф «Богородиця з дитям» (Львів, XVI ст.), плита до каміна зі сценою гріхопадіння (Львів, 1665р.), бронзовий дзвін роботи львівського майстра Андрія Франке (1643р.), лава з Бернардинського собору м. Львова (XVII ст.), гутне скло Волині та Полісся (ХІХст.), порцеляна з Корця та Баранівки (ХІХст.), бучацька маката ХІХ ст., два настільні горизонтальні годинники, виготовлені у Тернополі майстром Б.Яворським та у Львові А.Камінським (XVIII ст.), кераміка львівської фабрики І.Левинського, металевий торшер у вигляді натуралістично вирішених квітів нарцисів, виготовлений майстрами Львівської промислової школи, плакати Петра Холодного-молодшого та Павла Ковжуна (ХХ ст.) та ін.

 

Від Паліссі до Галлє

27 березня 2013 року у приміщенні Інституту народознавства НАН України відбудеться презентація українсько-французького культурно-мистецького проекту "Від Паліссі до Галлє", який підготований у співпраці Інституту народознавства НАн України з Музеєм Лувру та Посольством Франції в Україні. У підготовці проекту взяли участь Французький культурний центр м. Київ та ГО "Альянс Франсез" м. Львів.

Вислідом цього двохрічного проекту стала підготовка розгорнутої виставки виробів французької кераміки сер. 16 – поч. 20 ст., якій передувало наукове опрацювання збірки французької кераміки з фондів Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України та публікація окремого ілюстрованого наукового каталогу збірки.

Від Паліссі до Галлє:

Французька кераміка середини ХУІ – початку ХХ ст.

      Збірка творів французької кераміки Музею етнографії та художнього промислу ІН НАНУ за кількісними показниками (більше 400 одиниць збереження) і якістю представлених пам’яток є однією з найбільших в Україні. До її складу входять вироби більше десяти центрів з виготовлення фаянсу і порцеляни кінця ХУІІ – поч. ХХ ст., а також твори двох знакових постатей у французькому мистецтві Бернарда Паліссі та Еміля Галлє.

     Найдавнішою пам’яткою, справжньою «перлиною» музейної збірки є фаянсовий таріль середини ХУІ ст., виготовлений всесвітньо відомим керамістом, представником французького Відродження Бернардом Паліссі (1510-1589).      

    Промислове виробництво фаянсу на виставці представлене продукцією чотирьох керамічних осередків: Руана, Мустьє, Страсбурга та Саррегюміна. Це  різноманітні тарілки і тарелі різних форм і розміру, теріни, оздоблені поліхромним квітковим розписом, мотивом рогу достатку, зображенням гротескних фігурок тощо. Не лише мистецьку, а й історичну цінність має серія тарілок із зображенням найважливіших подій Французької Революції, декорована технікою ручного кольорового друку.

      Група порцелянових виробів репрезентує надзвичайно широкий асортимент посуду утилітарного і декоративного призначення (кавові, чайні і столові сервізи, чашки з підставками, вази, букетери, пудренички, тарілки, кашпо), високим художнім рівнем вирізняється декоративна пластика та скульптура з бісквіту. Це вироби фарфорових мануфактур Севра, Парижа,  Нідервіля, Ліможа та ін.

     Хронологічно виставковий ряд порцеляни і фаянсу завершують фаянсові вази і дзбан відомого художника-дизайнера, представника стилю сецесії Еміля Галлє (1846-1904).

     На виставці експонується понад 150 пам’яток, які дають змогу простежити основні етапи розвитку провідних керамічних центрів Франції, розширити уявлення про асортимент, характер форм, системи декорування і орнаментику порцеляни і фаянсу зазначеного періоду. 

З нагоди Міжнародного Дня Театру в залах Інституту народознавства НАН України (пр. Свободи, 15) 27 березня о 13:00 год відкривається

Виставка

«Театр – це ми… Ми – це театр…»

      Історія святкування цього прекрасного дня почалася більш ніж пів століття тому, а саме: з 1961 року, коли вперше у всьому світі працівники театру почали урочисті святкування з нагоди свого професійного свята – Дня Театру. Перше міжнародне послання на честь цього дня було написано у 1962 році французьким письменником і художником Жаном Кокто.

    На цей день припадають всі можливі урочисті заходи в «царині театру». Звичайно ж і ми, львів᾿яни, не втрачаємо нагоди відчути гордість за наші досягнення у театральній галузі мистецтва. З нагоди Міжнародного Дня Театру Національний театр ім. Марії Заньковецької запрошує на виставку, яка відбудеться 27 березня 2013 року. Місце розташування виставкової експозиції у приміщенні Музею етнографії та художнього промислу міста Львова (пр. Свободи 15).Простора зала стане найкращою домівкою для Першої театральної виставки в історії Львова.

    Чому б не показати Львову та всій Україні, що ж ми задумали? Відвідувачі експозиції матимуть можливість побачити Національний театр ім. М. Заньковецької з несподіваного боку.  Дивлячись на виставкові експонати ви відчуєте трепет душі від емоційного заряду, адже театр буде довкола вас. Цією виставкою ми ніби дозволимо відвідувачам зазирнути за таємничу завісу театрального життя.

      27 березня – це не просто професійне свято майстрів сцени, це наше свято – свято мільйонів віддано закоханих глядачів. Тому запрошуємо Вас у чарівну, веселу та незабутню історичну мандрівку!   

 

Виставка діятиме з 27 березня по 7 квітня.    

15 березня о 17.00 в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відбулося відкриття виставки фотографій Йонаса Кальвяліса «Дюни».

На відкритті мали слово:

-         Роман Чмелик – заступник Директора ІН НАНУ з музейної роботи;

-         Дайва Дапшєнє – аташе з культури Посольства Литовської Республіки в Україні;

-         Тарас Жолубак – ІІ секретар представництва МЗС у Львівській області;

-         Олесь Пограничний – радник Почесного консула ЛР у Львові;

-         Ірина Магдиш – заступник начальника управління культури Львівської міської ради;

-         Орест Голубець – професор ЛНАМ, доктор мистецтвознавства.

Музей етнографії та художнього промислу.

Адреса Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН України:

м. Львів, проспект Свободи, 15.

Телефон: (38-032) 297-01-57

Факс:  (38-032) 297-01-55.   

е-mail  ina@ mail.lviv.ua

Філія – площа Ринок, 10.

Телефон: (38-032) 235-73-88

Експозиція працює щоденно з 11.00 до 17.00 год., окрім понеділка.

Вартість квитка (загальна) – 10 грн.

Вартість квитка для учнів та студентів – 5 грн.

Вартість екскурсії – 20 грн.

Вартість екскурсії для учнів та студентів – 10 грн.

Фотографування – 10 грн.

Відеозйомка – 20 грн.

Фотосесія – 200 грн.

Експозиція  на пл. Ринок, 10 – (філія МЕХП)тимчасово зачинена на реконструкцію.    Розробляється проект нової експозиції “Культура та побут українців кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

Постійнодіюча експозиція Музею розгорнута у приміщенні на проспекті Свободи, 15:

1. Європейські годинники ХУІ – ХХ ст. зі збірки МЕХП.

 Колекція годинників МЕХП– одна з найбагатших в Європі. Вона складається з декількох сотень рідкісних експонатів. Насамперед це – сонячні годинники. Унікальними є сонячні годинники XVIIIст., роботи відомих майстрів Й.Віллебранта з Аусбурга,  Г.Трошеля з Нюрберга,  Н.Біона,   французького математика і конструктора. Вони свідчать про високий мистецький рівень і глибокі знання в астрономії їх майстрів

 Найстаріші в колекції зразки кімнатних годинників походять з XVI– поч. XVII  ст. Це невеликих розмірів  настільні годинники, на художньому оформленні яких виразно позначився стиль епохи Відродження. Характерною рисою їх декору є елементи архітектури.

 Золотим віком годинникарської справи вважається XVIIIст.  Бароко, рококо, класицизм і зрілий ампір відображають послідовність розвитку стилів і смаків, збагачують історію годинників нескінченністю їх видів і варіантів. Годинники-вази, підсвічники, урни, храми, колісниці, колони, атланти – у всіх цих годинниках ідея приладу, що показує час, повністю підкорена меті створити мистецьку прикрасу для оздоблення інтер’єрів.

 Особливо багате розмаїття годинників малих розмірів, їх форм та оформлення. Англійські годинники відрізняються стриманістю в оправі, французькі і швейцарські вражають ефектними яскравими фарбами, багатством коштовних каменів, німецькі і австрійські – надзвичайною вишуканістю і різноманітністю форм.

 На виставці представлено понад сто годинників, що  яскраво відображають різноманіття  колекції годинників , що зберігаються у МЕХП.

2. Декоративно-ужиткове мистецтво Європи ХУІ –І пол. ХХ ст. (порцеляна, меблі, музичні інструменти, гобелени, одяг, зразки тканин, скло, вироби з металу, плакати).

 Львівський Музей етнографії та художнього промислу поряд з величезною колекцією етнографічних матеріалів володіє найбільшою в Україні збіркою професійного декоративно-ужиткового мистецтва країн Західної, Центральної та Східної Європи. На сьогодні в Україні немає музеїв, котрі у вигляді постійнодіючої експозиції пропонували б відвідувачам ознайомитись із розвитком меблярства, художньої порцеляни, скла, металу, текстилю в Європі упродовж чотирьох століть – з часів епохи Ренесансу і до ХХ століття. Саме це зумовлює актуальність експозиції такого типу. Варто зазначити, що значна кількість відібраних для експонування пам’яток були або виготовлені на території України або становили невід’ємну частку життя тутешнього населення. 

 Огляд експозиції розпочинається зі зразків порцеляни і скла кінця ХІХ століття. Представлено сервізи, поодинокі предмети посуду, скульптурки, декоративні тарелі та вази німецького та українського виробництва. Скло продемонстроване продукцією підприємств Німеччини, Чехії, Польщі й України. Особливий інтерес викликає порцелянова пластика заводів Мейсена, Відня, Берліна, Веджвуда, Севра, Парижу. У колекції української промислової кераміки особливе місце займають вироби мануфактур Корця, Баранівки (перша третина ХІХ ст.), Городниці (середина ХІХ ст.) та Волокитного (ХІХ ст.).Вражає витонченість декорування та різноманітність форм, а також призначення предметів (порцелянові ручки для ножів та виделок, підставки для яєць, вази-ароматниці, охолоджувачі для келихів та алкогольних напоїв, черевички для прийняття ліків, табакерки з портретами їх власників).

   

 Унікальна збірка меблів представляє зразки меблярського мистецтва Італії, Німеччини, Англії, Франції, Польщі, Росії, України, Австрії, Голландії від епохи Ренесансу до сецесії. Серед предметів корпусних меблів головну роль відіграють комоди і секретери, а також шафки-вітрини, де розміщували вишуканий фаянсовий чи порцеляновий посуд. До нових типів меблів належать шезлонг, канапа та глибоке м’яке крісло. В експозиції демонструються меблевий гарнітур і чайний столик, декоровані в китайському стилі та два кабінети, оздоблені лаковими розписами. Дрібна пластика представлена порцеляною й бронзовим литвом Далекого Сходу кінця XVIII-ХІХ століття.

 Збірка художнього металу репрезентована  творами професійних майстрів з України, Західної Європи, Далекого Сходу  XVІ-ХХ ст. та гуцульських народних майстрів ХІХ-ХХ ст.(посуд, рефлектори, підсвічники, прикраси тощо). Атракційним є металевий торшер у вигляді натуралістично вирішених квітів нарцисів.

 Невід’ємним атрибутом інтер’єрів є настінні килими – шпалери з історичними або міфологічними сюжетами, ткані за ескізами відомих художників. Улюбленими мотивами декору текстильних виробів, зокрема шовкових брокатів, якими теж оздоблювали стіни, є пагони рослин, кольорові квіти й букети. Окремої уваги в розвитку текстилю заслуговують гаптовані тканини церковного призначення.

 Представлено чотири комплекти жіночого одягу 20-х рр. ХХ ст. (три вечірні, оздоблені бісером і вишивкою сукні та один костюм із жакетом)  з аксесуарами – віялами і торбинками. Вертикальні габлоти з одягом чергуються з горизонтальними, де експонуються різноманітні побутові предмети: тростинки, гаманці, люльки, флакони для парфумів, пудернички, печатки, шпильки, брошки початку ХХ століття.

 Увагу привертають зразки плакатної графіки початку ХХ ст. – плакати Тулуз-Лотрека й А. Мухи. Також демонструються плакати  в стилі Ар Деко, серед них роботи українських митців Петра Холодного та Павла Ковжуна.

Культурно-мистецькі проекти та тимчасові виставки:

березень:

1. Виставка творів студентів і викладачів Академії мистецтв у м.Катовіце(Польща). Виставка робіт викладачів і студентів Академії Красних Мистецтв у Катовіцах та учнів Молодіжного Осередку Творчої Праці в м. Домброва Ґурніча «Дороги майстрів та стежинки учнів». На виставці представлені: живопис, графіка, батік, фотографії дитячих робіт з кераміки, промислові проекти.
Відкриття виставки відбулося 5 березня 2013 р. о 16.00.
У Музеї етнографії та художнього промислу – це перший виставковий проект із м. Катовіц. Проходить під патронатом Генерального консульства Республіки Польща у Львові. Триватиме 3 тижні, а потім повернеться до Катовіц. На урочистому відкритті виставки мали слово:
  Роман Чмелик – зам. директора ІН НАНУ з музейної роботи;
  Ярослав Дрозд – Генеральний консул Республіки Польща у Львові;
  Директор Інституту народознавства НАН України академік С.Павлюк;
  Ініціатор виставки, організатор турне – директор Палацу культури імені  Гната Хоткевича Ігор Мартиненко;
  Івонна Віль – директор Молодіжного Осередку Творчої Праці.

2.  Фотовиставка (до Дня відновлення литовської незалежності).

15 березня 2013р. о 17.00    з нагоди Національного свята Дня відновлення Незалежності Литовської Республіки за підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні, Почесного генерального консульства Литовської Республіки у Львові в Музеї етнографії та художнього промислу ІН НАН України відкривається ретроспективна виставка художньої фотографії Йонаса Кальвяліса (1925 – 1987рр.) «Дюни».

    Литовську художню фотографію, особливо, жанр пейзажу, було б важко уявити без творчості Йонаса Кальвяліса. Сьогодні, згадуючи автора, його товариші і колеги стверджують, що тогочасне життя близького кола фотографів тривало при постійній присутності поруч Й. Кальвяліса. Однак, через самобутність його творчості і закритість особистості важко сказати про належність автора до Школи литовської фотографії, хоча найважливіший творчий етап фотохудожника розпочався у сьомому десятиріччі – якраз коли литовська фотографія переживала підйом.
    Фотографувати Й.Кальвяліс почав у юності, а пізніше з фотографією була пов’язана і його робота. Три десятиріччя (1953 – 1984) він працював у Каунаському інституті проектування водного господарства: спочатку фотографом, пізніше – завідувачем фотолабораторією. Й.Кальвяліс приділяв друку фотографій особливо багато уваги – за цю роботу брався лише тоді, коли у лабораторії залишався один, намагався у відбитках передати найменші деталі, нюанси півтонів. Свої роботи він завжди друкував сам, і сьогодні фотографи визнають, що навіть маючи ці негативи, дуже складно роздрукувати фотографії такими самими, як створені автором оригінали.
    Прекрасне розуміння технології фотографії і завдяки цьому технічна якість відбитків – не лише питання ремесла. У контексті творчої фотографії все це набуває набагато більшого значення і дозволяє вирішити проблеми, які з початку ХІХ ст. не давали спокою фотографам із творчими амбіціями. Фотографічний відбиток, створений самим Й. Кальвялісом, безсумнівно можна вважати тим єдиним оригіналом, що має свою «ауру», про яку писав німецький філософ Вальтер Бенджамін. Вражаюча якість надрукованих митцем фотографій дозволяє відчути, що саме «Тут і зараз», перед очима глядача і є оригінал конкретної фотографії, який можна легко відрізнити від їхніх репродукцій у різних виданнях.  
    Розпочавши творчий шлях у сьомому десятиріччі, Й.Кальвяліс відкрив свій особливий стиль і створив один із найяскравіших прикладів сучасної фотографії. Й.Кальвяліс був тихим у щоденному житті і у творчості, однак завдяки йому заговорила фотографія, у якій чутно голос природи, що і досі лунає у його творах.

3. Виставка французької кераміки XV – початку ХХ ст.із фондів МЕХП.

квітень:

1. Виставка коміксів Міхая Тимошенка за твором Івана Франка «Герой поневолі».

2. Виставка «Лемківські писанки» (Товариство «Лемківщина»).