Інститут народознавства Національної Академії наук України

(The Ethnology Instituteof National Academy of Sciences of Ukraine) – науково-дослідна установа в складі веде свій початок із 1874 р., коли ідею відомого архітектора Ю. Захаревича та громадського діяча Ф. Зам’ялковського підтримала львівська громада щодо заснувння у Львові міського промислового музею за зразком Віденського. Наукове товариство ім. Шевченка, за ініціативою Етнографічної комісії, у 1895 р., прийняло рішення про створення “національного музею, де були б зібрані пам’ятки нашої минувшини та представлена точна наука розвою та зросту нашого народу”. Збірка етнографічних пам’яток дивовижно швидко зростала шляхом численних поступлень цілих колекцій від української інтелігенції з усіх масивів України. Із розпуском НТШ у 1939 р. діяльність музею була припинена до 1940 р., коли на базі етнографічних збірок музеїв Дідушицького, О. Прусевича, Національного музею, жіночої гімназії та інших приватних колекцій було організовано Державний етнографічний музей. У 1945 р. Етнографічний музей був переданий у відання АН України, а його директором був призначений академік Філарет Колесса. Обидва музеї стали основою для створення Інституту. У 1951 р. відбулася реорганізація цих двох музеїв – Музею художнього промислу Міністерства культури УРСР (до 1939 р. Міський промисловий музей) та Державного етнографічного музею (з 1940 р.) у Державний музей етнографії та художнього промислу Академії наук УРСР.

Визнанням важливості наукового доробку вчених музею стала чергова зміна статусу - на базі Музею у 1982 р. було створено Львівське відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т. Рильського АН УРСР і призначення його керівником д.і.н., проф. Ю.Г. Гошка. Ще одна реорганізація цієї установи сталася у 1991 р., коли розпорядженням Президії АН України Львівське відділення було переведено у статус Інституту народознавства АН України, призначивши першим директором цієї академічної установи академіка НАН України, д.і.н., проф. С.П. Павлюка. Сьогодні Інститут визнана сучасна академічна установа, наукові наробки якої стали надбанням вітчизняної і світової науки. Основу наукових зацікавлень установи складають проблеми традиційної й сучасної культури українців, теоретичних аспектів української етнології, історії українського професійного мистецтва та його місця в загальноєвропейському контексті, теорії та історії народного ужиткового і сакрального мистецтва українців, українського фольклору. У складі Інституту діють сім наукових підрозділів, серед них – відділ історичної етнології (в.о. керівника – к.філол.н., с.н.с. М. Демчук), відділ етнології сучасності (керівник – д.і.н., проф. Я. Тарас), відділ соціальної антропології (в.о. керівника – д.соціол.н., доц. О. Іванкова-Стецюк), відділ мистецтвознавства (керівник – к. мист., С. Король), відділ народного мистецтва (керівник – к.мист., с.н.с. Л. Герус), відділ фольклористики (д.філол.н., проф. В. Сокіл). З особливим статусом в системі Інституту функціонує Музей етнографії та художніх промислів, один з найбільших музеїв за значимістю наявних фондових пам’яток і їх кількості – біля 100 тисяч (керівник – к. мист. А. Клімашевський). Інститут обрано центром діяльності наукового співтовариства десяти держав Європи, об’єднаних у Міжнародну Комісію по дослідженню культури населення Карпат і Балкан (МКККБ, Голова Секретаріату – академік НАН України С.Павлюк). Створено чотири регіональні народознавчі центри, відділення Інституту – в Івано-Франківську, Луцьку, в Полтавській області (в Опішні), в Дрогобичі. Інститут має свій досить популярний журнал “Народознавчі зошити”, видавництво. Разом з Івано-Франківським краєзнавчим музеєм видає щорічник – “Наукові записки”. За два десятиліття діяльності Інституту вчені підготували cотні монографій, тисячі наукових статей, які, в основному, вдалося видрукувати. Важко уявити сучасне мистецтвознавство без фундаментальних праць П. Жолтовського чи В. Овсійчука, а українську етнологію без досліджень З. Болтарович, Р. Кирчіва, Ю. Гошка, С. Павлюка, К. Матейко, М. Худаша, Я. Тараса, Р. Кіся та інших вчених. Учені Інституту за наукову працю нагороджені державними нагородами і преміями, зокрема, член-кореспондент Академії мистецтв України В.А. Овсійчук у 1994 р. став лауреатом Національної премії ім. Т.Г. Шевченка, директор С.П. Павлюк у 2017 р. став повним кавалером ордену "За заслуги". У різні роки учені ІН НАН України ставали лауреатами Премій імені видатних учених України. Так, Премією імені І.Я. Франка (За видатні роботи в галузі філології, етнології та мистецтвознавства) відзначені П. Жолтовський (1984, за цикл робіт "Проблеми розвитку української художньої культури XVI–XVIII ст.") та В. Овсійчук (2000 за працю "Українське малярство X – XVIII ст. Проблеми кольору"), Премією імені Ф.М. Колесси (За видатні наукові роботи в галузі української фольклористики, етнології, народознавства та музикології) нагороджені Р. Кісь (2003, за працю "Фінал Третього Риму. Російська месіянська ідея на зламі тисячоліть"), Р. Кирчів (2012, за працю "Двадцяте століття в українському фольклорі"), Премію імені Ф.І. Шміта (За видатні наукові роботи в галузі мистецтвознавства і культурології) отримали Г. Врочинська (2010, праця "Українські народні жіночі прикраси ХІХ – початку ХХ століть") та Г. Івашків (2013, праця "Декор української народної кераміки ХVI – першої половини ХХ століть").

Учені Інституту реалізували Державну програму з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в частині виявлення, фіксації та збереження народно-традиційних пам’яток як матеріальної , так і духовної культури у своєрідному масиві, у якому знаходилися в живому побутуванні реліктові пам’ятки ще з часів Київської Русі. Спеціально розроблена методика, проявлене патріотичне усвідомлення вчених, їх наполегливість і професійність дали можливість за десятиліття польових експедицій у I, II, і III зонах відчуження, а також серед переселенців зібрати унікальний етнографічний, лінгвістичний, археологічний , краєзнавчий, мистецький матеріал і дані, що становлять  скарбницю народної, історичної пам’яті. Крім досліджень традиційної культури, професійного і народного мистецтва та фольклору українців, науковці Інституту в останні роки приступили до розробки теоретичної етнології, зокрема, української націології, мовленнєвої ситуації в містах України, урбаністики, динаміки етнокультурних процесів українського порубіжжя, української трудової міграції.