UA

Ялинка у Львові

13 грудня 2013 р.
  Недавно по радіо прозвучали запевнення, що різдвяно-новорічна ялинка – "прадавня  традиція" Львова. Передусім, не прадавня, а досить пізня – десь з останніх десятиліть ХІХ ст. І то як атрибут родинної різдвяно-новорічної святковості, перенесений з Заходу спочатку в панські і міщанські оселі, а далі розповсюджений і в селянському середовищі. Згодом ялинку подекуди почали встановлювати на різдвяні свята в школах, церквах, домівках громадських організацій і товариств.
  Ялинка на майданах, вулицях у нас -  привнесення щойно радянського часу для відзначення нового року. У Львові її встановлювали в центрі на "клумбі"     (де тепер пам’ятник Т.Шевченкові) і впродовж шкільних канікул вона з червоною п’ятикутною зіркою на вершку й огрядним московським "Дідом-морозом" внизу служила певною атракцією не тільки для дітей, але й для студентської молоді і старших львів’ян. Тим більше, коли зібрані біля міської ялинки люди почали колядувати.
  Не зважаючи на переслідування, в 60-х роках минулого століття колядування біля міської ялинки набуло такого розмаху, що влада захвилювалася і, не знайшовши нічого кращого, перенесла ялинку з центру в парк культури ім. Б. Хмельницького та поставила коло неї охорону, яка розганяла колядників.
  Отож, навіть у совєтській версії ялинка у Львові набула своєрідного смислу як один із чинників гуртування людей навколо супротивних для ідеології тоталітарного режиму духовних цінностей. Цього  її безсумнівного позитиву не слід забувати. І традицію міської ялинки з промовистою християнською і національною прив’язкою до різдвяно-новорічної святковості варто зберегти.
  Водночас на перше місце маємо поставити таки справді прадавнього в традиційності нашого народу "Дідуха". Та його сучасна іпостась, яку бачимо у львівському "Дідухові", еволюціонувала від предвічного сакрального символу врожаю – снопа жита чи пшениці, урочистим внесенням і встановленням   якого на найпочеснішому місці в хаті – на покутті під образами розпочиналося величне дійство Святого Вечора напередодні Різдва Христового.
  У наш час ялинка до певної міри заміняє відсутність у міській та часто вже й у сільський оселі властивого "Дідуха", підсвідомо перебрала на себе й рецепцію його деяких ритуальних смислів. І в цьому також рація присутності милого і в зимову стужу зеленого деревця  –  символу неперервності життя, в різдвяно-новорічному традиційному святковому комплексі.  
  Але принаймні цього року, коли гуманістично-сакральна сутність традиційної ялинки так цинічно осквернена і спрофанована, окроплена людською кров’ю і стражданнями заради, як мотивував верховний очільник держави, злощасної "йолки" в центрі Києва, від ялинки у Львові (а також у інших містах України) маємо відмовитися.
  Це повинно бути ще одним знаковим виразом протесту не тільки проти того, що, мовляв, стражі режиму "перегнули палку", але й, що взагалі цей режим вважає можливим орудувати своїм народом з допомогою "палки".
 
 
 Степан Павлюк,
академік НАН України,
директор Інституту народознавства
НАН України,  доктор
 історичних наук, професор
 
 
 
Роман Кирчів,
доктор філологічних наук, 
професор, заслужений діяч
 науки і техніки України