UA

Світлої пам’яті Михайла Станкевича

29 березня 2017 р.

 

16 березня 2017 року на 68 році життя помер визначний український мистецтвознавець, етнограф, культуролог, член Національної спілки художників України, голова Спілки критиків та істориків мистецтва, доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент Національної академії мистецтв України СТАНКЕВИЧ Михайло Євстахійович.

Народився Михайло Євстахійович Станкевич 1 серпня 1948 року в селі Жизномир, що в трьох кілометрах від міста Бучача на Тернопільщині, куди перебралася його родина на постійне проживання у 1953 році. Вчився у Бучацькій середній школі № 1 і місцевій художній школі. З 1964 по 1968 роки навчався на відділі художньої кераміки у Косівському училищі прикладного мистецтва (педагоги – Василь Аронець та Григорій Колос). Працював вчителем образотворчого мистецтва і креслення у Бучацькій СШ № 1 (1970-1972 рр.), художником-оформлювачем Бучацького ливарно-механічного заводу (1972-1973 рр.). За порадою видатного вченого Григорія Логвина у 1972 р. Михайло Станкевич поступає на факультет теорії та історії мистецтва Київського державного художнього інституту, який закінчує у 1978 році. Вчителями з фаху були такі корифеї вітчизняного мистецтвознавства як Платон Білецький, Юрій Асеєв, Людмила Міляєва, Олександр Тищенко, Людмила Сак.

Із 1974 по 1980 рік працює викладачем етики й естетики в Бучацькому радгоспі-технікумі.

У 1980 році Михайло Євстахійович розпочинає роботу на посаді молодшого наукового співробітника Музею етнографії та художнього промислу Академії наук України (сьогодні Інститут народознавства НАН України). Тут його наукові орієнтири формуються під впливом таких відомих вчених як Юрій Гошко, Антін Будзан, Віра Свєнціцька, Раїса Захарчук-Чугай, Микола Моздир, які підтримали молодого науковця у прагненні продовжити працю над розпочатою ще у студентські часи темою про українські народні витинанки. У перший ж рік роботи (1981) М.Станкевич підготував у Музеї етнографії та художнього промислу велику ретроспективну виставку «Українські витинанки». А уже через п’ять років виходить друком його однойменна монографія і 1986 року відбувся захист кандидатської дисертації «Прорезной орнамент в системе декора украинского жилища» у Науково-дослідному інституті теорії та історії мистецтва Академії мистецтв СРСР (Москва).

Із здобуттям Україною незалежності Михайло Станкевич у 1991 році очолив відділ народного мистецтва Інституту народознавства НАН України. За його безперервного керівництва до 2008 року співробітниками відділу розпрацьовувались ґрунтовні дослідження з питань українського мистецтва, зокрема, вагомі колективні праці: «Українське сакральне мистецтво у 3-х томах», «Хрест в українському мистецтві», «Українське сакральне мистецтво. Словник», «Українське народне мистецтво: Порівняльний аспект», «Українська кераміка в 3-ох томах», «Українське мистецтвознавство: Ілюстрований довідник». М. Станкевич не належав до кабінетних науковців, великої ваги у роботі він надавав польовим дослідженням, брав участь у наукових експедиціях, у багатьох з них був керівником.

У 1995 році багатолітня праця Михайла Станкевича над темою «Українське художнє деревообробництво XVII–ХХ ст.» завершилася успішним захистом докторської дисертації.

Поряд із науковою роботою Михайло Євстахійович з 1996 року викладав у вищих навчальних закладах: Тернопільському національному педагогічному університеті імені Гнатюка, Національному університеті «Львівська політехніка» (1999-2013 рр.), Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка (2000-2008 рр.). З 2008 року очолював кафедру дизайну і теорії мистецтва та Спеціалізовану вчену раду по захисту кандидатських дисертацій у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, також був членом Спеціалізованих вчених рад у Львівській національній академії мистецтв та Львівській національній музичній академії. У 2001-2006 роках був призначений експертом ВАК України, впродовж багатьох років очолював секцію мистецтвознавства Львівської організації Спілки художників України.

Михайло Станкевич був ініціатором створення та головою Львівської міської громадської організації «Спілка критиків та істориків мистецтва», заснованої у 1998 році, а також головним редактором спеціального щорічного видання «Мистецтвознавство». Його зусиллям побачили світ вісімнадцять наукових збірників, на сторінках яких, поряд із знаними вченими, мали можливість публікуватись і дослідники-початківці. Михайло Євстахійович дбав про виховання молодих науковців – під його керівництвом було успішно захищено 26 кандидатських і одна докторська дисертації. Він був Лауреатом премії імені Святослава Гординського (2004 р.); нагороджений Срібною медаллю Національної академії мистецтв України (2008 р.) та Лауреатом премії імені братів Лепких (2010 р.).

Михайло Станкевич – одна з найбільш яскравих персоналій в галузі історії і теорії художньої культури, автор численних організаційних ініціатив, фундаментальних наукових праць, теоретико-методологічних розробок, культурологічних проектів, які набули значного резонансу в професійних колах. Його спадщина налічує 223 наукові публікації, серед яких індивідуальні монографії «Українські витинанки. – Київ: Наукова думка, 1986. – 124 с.: іл.», «Українське художнє дерево ХVI-ХХ ст. – Львів: ІН НАНУ, 2002. – 480 с.: іл.», «Бучач та околиці. Маленькі образки. – Львів: СКІМ, 2010. – 256 с.: іл.»; збірники вибраних праць «Автентичність мистецтва. Питання теорії пластичних мистецтв. – Львів: СКІМ, 2004. – 192 с.: іл.» та «Теорія рами. – Львів: СКІМ, 2015. – 167 с.: іл.»; навчальний посібник «Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1992. – 272 с.: іл.» у співавторстві з Є.А. Антоновичем та Р.В. Захарчук-Чугай, «Словник українського сакрального мистецтва. – Львів: ІН НАНУ, 2006. – 288 с.: іл.» за науковою редакцією М.Станкевича, «Скульптура Володимира Мельника: альбом. – Тернопіль, 2000. – 62 с.: іл.», а також численні теоретичні статті у фахових та періодичних виданнях.

Усе своє життя, всю неймовірну потугу творчості Михайло Євстахійович присвятив улюбленій справі. Це був дослідник з рідкісною ерудицією, логікою, аналітичним мисленням. Будучи науковцем з активною життєвою позицією, попри важку недугу, він до останніх днів працював – готував до друку книгу «Етноестетика». Нереалізованими залишились ще чимало задумів…

Рідні, друзі, колеги, учні, уся науково-мистецька спільнота глибоко сумують з приводу неймовірно важкої втрати та усвідомлення того, що відійшов у Вічність видатний Вчений, талановитий Вчитель і Людина з великим серцем. Царство небесне його душі і вічная пам’ять!

 

Романа Мотиль