Eскіз до портрета Володимира Овсійчука авторства земляка і приятеля Данила Довбошинського
ВОЛОДИМИР ОВСІЙЧУК – 100
28 липня 2024 року минає 100 років від дня народження видатного львів’янина – Володимира Антоновича Овсійчука: доктора мистецтвознавства, професора, лауреата Державної премії України ім. Т. Шевченка, Дійсного члена НТШ, визначної постаті у творчо-мистецьких і наукових колах Львова і України. Якщо замислитися над тим, які найбільші рушійні сили діяли в його тривалому і насиченому науково-творчому житті, то це будуть – пристрасть і ерудиція.
Ерудиція формувала широку мережу його професійних інтересів і слугувала фундаментом дослідницької аналітики, а пристрасть і любов до мистецтва відкидали проторені шляхи і гарантовано вдалі підходи та виводили на несподівані інтелектуальні простори, завжди емоційно забарвлені та з високим ступенем індивідуальності й оригінальності думки. Знання західноєвропейського мистецтва додавало методиці вченого більшої свободи у порівняльних підходах та вивільняло від наслідування конвенційних поглядів. Тому дослідницькі висновки В.А.Овсійчука завжди були позначені особистісним сприйняттям та підкріплені його високим естетичним чуттям і артистизмом натури.
У науково-творчій біографії В.А.Овсійчука є місце різним етапам і періодам. Від юнацьких спроб присвятити себе акторству (зрештою, зрозумілих, бо мав фактурну зовнішність і чудовий тенор), згодом, через навчання на історичному факультеті Львівського університету, – до усвідомлення важливості у своєму житті мистецтва та, як наслідок, залучення до музейної справи. Львівська картинна галерея (тепер – Львівська національна галерея мистецтв ім. Б.Г.Возницького) стала першою фаховою школою, місцем, де В.А.Овсійчук розширив свої знання з історії мистецтва, місцем, де сформувався його особистий дослідницький шлях. Далі був важливий практичний досвід в реставраційних майстернях Москви і Ленінграду, що врешті спонукало до формалізації уже здобутих як теоретичних, так і практичних знань до захисту кандидатської дисертації.
1990-ті – 2000-ні роки у науковій біографії Володимира Антоновича Овсійчука стали періодом найбільших наукових результатів, періодом успішної реалізації багатьох задуманих колосальних наукових проєктів. Тоді світ побачили книги, що розкривали авторський погляд на низку програмних питань з історії українського мистецтва як наукової дисципліни: «Українське мистецтво другої половини XVІ – першої половини XVІІ ст.» (1985), «Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок» (1991) – ці обидві книги принесли автору Шевченківську премію; «Українське малярство Х – XVІІІ ст.: проблеми кольору» (1996), «Олекса Новаківський» (1998), «Класицизм і романтизм в українському мистецтві» (2001), «Мистецька спадщина Тараса Шевченка у контексті європейської художньої культури» (2008).
Паралельно із цим напрямом розвитку життєвої траєкторії вченого з’явилася ще одна сфера, в якій він себе сповна реалізував і до якої мав правдиве покликання. Це – педагогічна робота. Відколи у 1969 р. В.А.Овсійчук вперше появився у стінах тодішнього Інституту декоративного та прикладного мистецтва (тепер – ЛНАМ) у ролі викладача з історії мистецтва та кольорознавства, він назавжди став одним із найулюбленіших професорів для десятків і сотень молодих людей. В умовах, коли вся гуманітаристика була віддана на поталу домінування в ній партійно-комуністичної ідеології, слова професора про високі естетичні матерії, вільну творчість і диктат краси вселяли віру в себе, давали надію на силу гуманізму і людського творчого потенціалу.
Завжди вагоме місце у його серці і пам’яті мала Волинь як мала’ батьківщина і Остріг зокрема – як свідчення високих досягнень української культури і науки у ранньомодерний період. Рідна Волинь відгукувалася у власній живописній творчості В.А.Овсійчука інтимними ліричними пейзажами та відлунням архаїчної прадавньої культури, а також – у систематичних наукових контактах із відновленим осередком освіти і науки – Острозькою Академією.
Притягальною силою для справжнього мистецтвознавця яким був В.А.Овсійчук було і залишається класичне західноєвропейське мистецтво. Після відновлення Україною Незалежності перед вченим відкрилися можливості відвідати ті місця і побачити ті твори, які знав напам’ять, проте лише з літератури. Окрім того, з’явилася нагода прочитати лекції з історії українського мистецтва для спраглих українського слова діячів еміграції, а також можливість вивчати творчість українських митців діаспори, перебуваючи з ними у безпосередньому контакті. З цією метою зокрема, професор В.А.Овсійчук відвідав Німеччину, Італію, Сполучені Штати Америки. Наслідком цих творчих відряджень стали нові дослідження, збагачені отриманим безцінним для мистецтвознавця персональним візуальним досвідом та розширеними науковими перспективами.
Постать Володимира Антоновича Овсійчука і його масштабна наукова спадщина варті прискіпливого вивчення, осмислення і популяризації. Тож з цією метою і з нагоди 100-тої річниці з дня народження вченого сформовано оргкомітет із представників Інституту народознавства НАН України та Львівської національної академії мистецтв, завданням якого стала організація і проведення низки заходів на вшанування постаті В.А.Овсійчука:
Наукова конференція «Володимир Антонович Овсійчук: Людина і Вчений. Дослідницькі Вектори, Тексти і Контексти» (10 – 11 жовтня 2024, ІН НАНУ, Львів, пр. Свободи, 15)
Відкриття виставки «Володимир Овсійчук – художник» (10 жовтня 2024, виставкові зали Музею етнографії і художнього промислу ІН НАНУ (пл. Ринок, 10)
Вечір пам’яті Володимира Овсійчука (11 жовтня 2024, ЛНАМ, Кубійовича, 38)
Запрошуємо усіх зацікавлених приєднатися до урочистих заходів із вшанування пам’яті Володимира Антоновича Овсійчука!
